У Львові розповідають, яку моду поширила на всю Європу королева-отруйниця Катерина Медичі. Йдеться про звичку нюхати тютюн. Ця «заведенція» французької правительки ілюстрована у Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України колекцією табакерок, котру МЕХП успадкував від свого попередника – Художньо-промислового музею, заснованого 1874 року.
Варто зазначити, що збірками тютюнниць пишаються найвідоміші музеї світу – зокрема, «Лувр» у Парижі, Британський музей у Лондоні та «Ермітаж» у Санкт-Петербурзі.
Є чим похвалитися й львівському Музею етнографії, у збірці якого – близько чотирьох сотень таких антиків, цікавих за своїм історичним та мистецьким значенням, а в постійному показі – п’ятдесят п’ять, найкращих. Про це «Дню» розповів завідувач сектору експозиції МЕХП Андрій Колотай. І додав, що в Україні колекція тютюнниць Музею етнографії є найбільшою, а на теренах колишнього Радянського Союзу МЕХП поступається тільки збірці «Ермітажу».
«Мода на нюхальний тютюн виникла при французькому дворі 1559 року, – розповідає музейник. – Тоді знаменитий придворний лікар Жан Ніко привіз з Португалії королеві Катерині Медичі тютюн, яким лікував її від мігрені. Невдовзі, наслідуючи вподобання французької королеви, до нюхання тютюну пристрастився весь її двір, а за певний час цю моду перейняли інші верстви населення».
Вважалося, що розтертий на порохи тютюн помічний при нежитю, застудах, головних болях та навіть нападах астми. (До слова: на той час у Європі не курили – ні цигарок, ні сигар. Відомими способами застосування тютюну були трубки для вдихання диму або нюхання тютюнового порошку. Отже, уся Європа, а особливо – законодавиця мод Франція, тоді не курили, а нюхали тютюн. Відповідно, мода була не так на тютюн, як на тютюнниці).
Отже, ця філігранної роботи коробочка була не тільки функціональною річчю, а й предметом гонорів, статусу, ознакою елегантності й і смаку. І, звичайно, невід'ємною частиною загального образу.
При французькому дворі тютюнницями нагороджували за особливі заслуги. Їх дарували на свята. А ще – замовляли для близьких і рідних.
«Саме через це французи дали цьому періоду влучну назву «Епоха табакерок», яка так назавжди і залишилася у мистецтвознавчій літературі», – зазначає Андрій Колотай.
Тютюнниці, до слова, належить до тих предметів, що їх роками колекціонували ще за часів їхнього побутування.
У часи свого розквіту табакерки навіть відповідали порі року – були зимовими і літніми. Для холодного періоду їх виготовляли з так званих теплих матеріалів – дерева і бурштину, аби приємно було взяти до рук. Для літнього – з каменю, кістки чи металу, найчастіше – зі срібла.
Звісно ж, були табакерки чоловічі і жіночі. Жіночі – набагато вишуканіші та мініатюрніші за чоловічі, оздоблені квітами або, припустимо, пасторальними сценками. А ще – менші за розміром та вагою. А деякі тютюнниці з представленого у вітринах-стендах взагалі скидаються невагомими.
Говорить Андрій Колотай і про те, що деякі з табакерок, а особливо – виготовлених з дерева, досі зберегли ледь відчутний запах тютюну.
Як твори мистецтва, цікаві табакерки періоду XVII – XVIII століть. Бо вже у XIX столітті змінилися і мода, і спосіб суспільного життя. Відтак тютюнниці вийшли із широкого вжитку і стали предметом колекціонування або сувенірного призначення.
Щодо України, то на наших теренах майстерень з виготовлення не було, зрештою, як і масової культури нюхання тютюну.
Виготовляли їх, в основному, у Франції, Італії, Польщі, Німеччині, Данії та Угорщині. Проектами декорів табакерок часто займалися відомі художники. Також – ювеліри. І дуже часто отакі коробочки виготовляли під конкретне замовлення-забаганку. Наприклад, із портретом коханої людини, щоби завжди тримати його при собі. Чи зображенням улюбленого песика.
Зрештою, кожен експонат-табакерка – ексклюзивна мініатюра в живописі, варта уваги.
Тетяна КОЗИРЄВА
Фото Романа БАЛУКА