67-річний вінничанин Валерій Тварковський підкорив гімалайську гору Лобуче, висотою понад шість тисяч метрів. Своє сходження чоловік присвятив пам’яті загиблих українських захисників, розгорнувши на вершині прапор із їхніми іменами.
Про те, як почав займатися альпінізмом у 64 роки та про сходження на вершину він розповів Суспільному.
Чоловік розповів що гори стали для нього своєрідними ліками. У листопаді 2021 року від коронавірусної інфекції померла його дружина. Щоб хоч трохи відволіктися від горя, послухав пораду сина, і вже у 2022 році, у віці 64 років, за два дні підкорив усі шість двотисячників українських Карпат.
“Коли почалася війна, мій син керував однією з авіаційних бригад в Карпатах. Він каже: “Тату, приїдь, і я приїхав. Ми за два дні пройшли Чорногірський хребет, піднялися на всі двотисячники. Хлопці сумнівалися, що я зможу, але я пішов і успішно піднявся. Легше стало, знайшов заняття для душі, відчув полегшення і моральне, і фізичне”.
За словами чоловіка, після цього кожен ранок він починає з тренувань: пробіжка, розминка та силові вправи у місцевому спортзалі. До виходу на пенсію чоловік спортом не займався.
“Насамперед це біг, щоб розвивати витривалість і дихання. Треба бігати 10-15 кілометрів три — чотири рази на тиждень і тричі ходжу до спортзалу. Качаю ноги, тулуб, щоб рівновагу тримати під час походів у гори. Роблю вправи зі штангою, присідання, імітацію підйому в гори з вагою”.
Програму тренувань Валерій розробив самостійно. Каже, що це допомагає йому відновлювати сили після сходжень у гори.
“Я сповідую правила: не зашкодити, не травмуватися, бо у моєму віці легко собі задати шкоди. Роблю по 10-12 підходів 3-4 рази й слухаю організм, коли досить. На ноги я підіймав 240 кілограмів, зараз відновлююся, бо гори багато сил забирають, потрохи входжу в норму. Дихання відіграє важливу роль, бо чим вище підіймаєшся, тим більше відчуваєш нестачу кисню. Важливою є сила ніг, бо ідеш постійно на підйом”, — сказав Валерій Тварковський.
Сходження на гімалайську гору Лобуче висотою 6 119 метрів відбулося місяць тому. За словами чоловіка, було важко, бо лежав сніг. Разом із групою з шести туристів і гідом підіймався майже дві доби.
“Зустрілися ми 25 жовтня в Катманду, нас було шестеро і керівник експедиції Олег Іванченко. Двоє людей з Англії, один з Польші, двоє з Криму. Я був найстарший. Практично не відстав від них і на треку, і на підйомі. Піднімалися ми постійно в гору. На п’ятьох тисячах кілометрів перейшли у табір “Евереста”, там у базовому таборі акліматизовувалися, аби організм звик до гіпоксії. І пізнього вечора рушили до вершини гори. Був сніг спресований. О 9 ранку ми були на вершині, то було щастя, захоплення і неймовірна радість”, — розповів Валерій Тварковський.
На вершині він розгорнув стяг Повітряних Сил України з іменами загиблих льотчиків — від 2014 року до сьогодні.
“Тут і Костянтим Могилко — наш вінничанин, тут мої вапнярчани — Сергій Лозовський і Ляшенко, наші українські герої, що на небесах. Я всіх написав, це і Повітряні сили, авіація, МВС, морські сили. Мені так хотілося підняти цей прапор на вершині ближче до неба, до душ тих хлопців, що на небесах, аби вони з небес охороняли наш спокій і небо. Я саме так хотів подякувати і нагадати про їх подвиг”.
За мужність та силу духу Валерія Тварковського відзначили нагрудним знаком і дипломами командування Повітряних сил. Суспільному чоловік розповів, що підкорював вершину не заради нагород, а заради пам’яті про загиблих льотчиків. Для нього це особлива подія ще й тому, що майже всі в його родині служать у Повітряних Силах ЗСУ.
“У мене вся рідня у Повітрних Силах — це і син віськовий льотчик, зять офіцер, літає в екіпажі М8. Невістка — майор Повітрняних сил, онучки чоловік у Повітрних Силах”.
Після повернення з Гімалаїв Валерій Тварковський відновлює сили й мріє про майбутні сходження. Каже, що у 70 років хоче підкорити семитисячник.