Війна – це важко та надто емоційно. Цей спектр емоцій може зашкалювати та сильно вибивати з колії. Але варто дати собі шанс на зцілення та почати робити кроки до нього.
Ми знову публікуємо для вас пост нашої психологині Марини Іванової, яка у своєму блогу ділиться корисними порадами та вкотре говорить про те, що приймає ваші повідомленні у діректі та готова допомогти безкоштовно. Бо в часи війни кожен допомагає так, як може.
“Я втікала від війни, зараз в безпеці, але мені погано. Я не можу радіти, я не можу працювати, я постійно відчуваю провину і сором”. Десь так виглядає більшість повідомлень в діректі, тому що провина вцілілого більшість з “втікачів” не оминає, нажаль.
Що я хочу вам сказати – ви ні в чому не винні.
Ви обираєте свій шлях самі.
Вам було страшно – це нормально.
Ви обрали поїхати – це нормально.
Не ви почали війну.
Ви нічого не могли зробити, аби війни не було.
Тому зараз, коли ми вже з’ясували, що звинувачувати вам себе ні в чому, давайте подумаємо, що ви втратили.
Це ж і дім, і звичне життя, плани, мрії, можливо навіть близьких, здоров’я, почуття безпеки, почуття впевненості, роботу, тощо.
Складіть список всього, що війна забрала і вже не поверне.
Цю втрату треба прожити тілом, тому плачте, бийте щось, кричіть, бігайте – будь-яка форма проживання втрати підійде.
І дайте собі час на це.
Так з’являється точка відліку, той нуль, звідки ви почнете зростати далі.
Не порівнюйте свої почуття і обставини з почуттями і обставинами інших. Завжди знайдеться хтось, кому важче, хто страждає більше. Ми не змагаємось.
Просто знайте, що:
Ваші почуття важливі.
Ваші почуття правильні.
Ваші почуття мають право існувати.
Вам може бути важко, навіть якщо ви в безпеці.
Вам може бути боляче.
Те, що ви в безпеці, не відміняє того, що ви тепер маєте досвід війни, і він важкий.
Щоб прожити всі свої втрати потрібен час, а комусь, можливо, і психотерапія. Якщо щось не виходить, не соромтеся звертатися за допомогою.