Вінницький обласний краєзнавчий музей в рамках онлайн-проєкту «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 р.» опублікував підбірку світлин із зображеннями Літина на межі XIX-XX століть. В підбірці ‒ кілька локацій дореволюційного селища, зокрема, костел, а також світлини родини полковника Антона Турчановича.
Детально про це йдеться на Facebook-сторінці музею.
«У Російській імперії Літин отримав статус повітового центру Подільської губернії та поступово зростав, однак через відсутність залізничного сполучення в останній третині ХІХ ст. не зміг реалізувати свій урбаністичний потенціал (найближча залізнична станція «Вінниця» розташовувалася за 30 верст). Отож, наприкінці 1890-х рр. фабрично-промислове життя Літина, за висловом Юхима Сіцінського, «вичерпувалося» існуванням тютюнової фабрики, крупчастого млина, свічно-сального і цегляного заводів. До 1905 р. з’явилися ще 2 млини, пивоварний завод, гільзова фабрика (випускала паперові трубки для тютюну), друкарня. Натомість Літин був значним торговим центром, адже тут проходило 12 ярмарків на рік (з оборотом від 7 до 10 000 срібних рублів) і кожні два тижні по вівторках відбувалися базари», ‒ зазначено в публікації.
Відомо, що місто розбудовувалося в низинній місцевості на лівому березі Згару. Через скупчену забудову і підтоплення під час розливів річки воно мало значні проблеми санітарного характеру. Однак, як зауважують в музеї, на початку ХХ ст. в Літині була лікарня, тюремний шпиталь, аптека і 2 аптечні склади.
Впродовж 1825–1915 рр. населення Літина зросло з 1 048 до 12 162 осіб. За статистичними відомостями на 1899 рік там мешкали: 4 397 православних, 1 230 старообрядців, 1 168 католиків, 15 лютеран і 2 986 юдеїв, – загалом 9 796 мешканців.
Православна громада мала парафіяльний храм – кам’яний Миколаївський собор, збудований упродовж 1836–1851 рр. (зруйнований 1938 р.), і цвинтарну дерев’яну церкву Всіх Святих (1834–1844 рр.). Для єврейської громади діяла синагога і 5 релігійних шкіл.
Католики в 1856 р. спорудили мурований костьол Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (на місці дерев’яного костьолу Матері Божої Сніжної 1748 р.). На одній із світлин бачимо, як він виглядав на початку ХХ ст. Після закриття храму в 1930-х рр. пам’ятка була спотворена перебудовами. В 1994 р. її повернуто вірянам, з 2014 р. активно триває відбудова.
Літинські старообрядці ділилися на дві громади – попівців і безпопівців, кожна мала свою молельню. Зауважимо, що серед них було багато представників купецького стану, а також ремісників, які виготовляли вози, відомі на всю губернію «літинські» сани і кінську упряж. Безпопівці врешті звернулися до подільського єпископа з проханням про приєднання їх до «офіційного православ’я» з відкриттям окремої парафії та висвяченням на священника обраного ними кандидата зі старовірів. В 1904 р. вони отримали дозвіл перейти до єдиновірства.
Більшість архітектурних пам’яток Літина пішли в небуття, проте, як зауважує історик архітектури професор Петро Ричков, збереглася його «урбаністична пам’ять»: «структура вуличної мережі в історичній зоні вдало пристосована до тутешнього природного ландшафту».
Серед опублікованих світлин музею і фото за участі офіцера царської армії Антона Турчановича.
«Найвищим наказом від 9 травня 1910 р. його призначено літинським повітовим військовим начальником. Вступив на посаду 9 червня і служив у Літині майже 4 роки. Того часу отримав кілька відзнак: світло-бронзові медалі «В пам’ять сторіччя Вітчизняної війни 1812 р.» і «В пам’ять 300-річчя царювання дому Романових» та орден св. Володимира ІІІ ст. (6.12.1913 р.)», ‒ йдеться в дописі.
Відомо, що 31 грудня 1913 р. Антона Турчановича призначено вінницьким повітовим військовим начальником. Однак до 29 березня 1914 р. він залишався у Літині як виконувач обов’язків літинського повітового військового начальника.
У фондах музею збереглася світлина його робочого столу в Літині, виконана у вигляді поштової листівки (з надрукованою розміткою на звороті). На столі розміщені два підсвічники, вишукана гасова лампа, численні книжки, щоденник, рахівниця, чорнильний прибор, великий аркуш, підготовлений, можливо, для нових розробок польових кухонь.
«Хочемо звернути вашу увагу на металевий календар із термометром, який стоїть на столі праворуч. Він прикрашений зображеннями Михайла Романова і Миколи ІІ та, без сумніву, був випущений на честь 300-річчя дому Романових. На календарі видно дату: «Вівторок. 25 лютого 1914». Від’їжджаючи на нове місце служби у Вінниці, полковник Антон Турчанович зробив ще одну світлину на згадку, на якій зазначено 1910 і 1914 – роки служби в Літині», ‒ підсумовують в музеї.
Довідково
Як йдеться в публікаці, найдавніша відома згадка про Літин міститься у грамоті Федора Коріатовича, датованій 20 червня 1391 р. В 1566 р. це невелике місто в долині р. Згару стало центром староства, 1578 р. отримало магдебурзьке право. Ймовірно, в XVII ст. збудовано дерев’яний замок, на території якого була старостівська «резиденція».
Нагадаємо, раніше в музеї опублікували старовині листівки із зображеннями Гайсина та Брацлава. Ознайомитися з першою частиною, присвяченою Брацлаву можна за ЦИМ посиланням. З другою ‒ за ЦИМ.
Фото ‒ з фейсбук-сторінки музею
Актуальні новини Вінниці та області в нашому Telegram-каналі та на Facebook-сторінці