53-річний Ілля Тітко у 2015 пішов на війну і 13 місяців, без ротацій, провоював «на нулі» у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, управління якої розміщено в Гайсині. Після повернення військовослужбовець написав книгу спогадів – «Формула крові». Нещодавно її переклали англійською.
Про це йдеться на Facebook-сторінці 59-ї мотопіхотної бригади.
До написання книги спогадів Ілля Тітко не мав жодного стосунку до писання. До війни чоловік був інженером. Коли демобілізувався, знову повернувся на підприємство, де працює вже понад 30 років. А писати почав, бо «накривали» спогади.
«Після 13 місяців на нулі людина повертається психологічно трохи ранена. Психологія змінюється. Те, що було до війни, фактично перестає мати будь-яке значення. До війни я, напевно, адаптувався швидше, ніж потім до мирного часу. Дратувало все – нещирість, якась недолугість і те, що, наприклад, люди легковажно ставляться до свого життя, до свого здоров’я. Вони не розуміють, яка то цінність. Як швидко його можна втратити», ‒ говорить пан Ілля.
Як йдеться в дописі бригади, з війни чоловік прийшов у жовтні 2016 року. Якраз були сильні грози. То перші кілька ночей він прокидався і шукав сховище, бо гриміло й блискало.
«Дружина мене тримала: «Тихо, ти дома», – згадує чоловік. – А я кричу: «Хлопці, розсипалися!». Було, хтось на вулиці кине петарду, а я починаю шукати автомат, мацати, чи є на мені бронік. І аби те все в мені не горіло й не нищило, вирішив, що візьму й викладу ті спогади на папір. Я не планував писати книгу. Перша думка була – просто писати, аби мені стало легше. І я знову занурювався у ті події, знову їх переживав. Але клин клином вибивають. Що більше писав, то легше мені робилося. Коли зрозумів, що це останній рядок – мені ніби знову світ народився, в інших фарбах».
Таку свою психологічну реабілітацію Тітко почав у січні 2017. Писав майже два роки. Перші розділи давав читати дружині.
За словами Іллі Тітка, його книга – це спогади солдата про 13 місяців на нулі. Видав він її власним коштом – 500 примірників.
«Найцінніша для мене саме та частина, де описується адаптація до військової дійсності. Там я вилив усе, про що я думав під час цієї адаптації. І головна мета була, що комусь, можливо, це все допоможе. Хтось знайде собі подібний шлях. Один читач казав: «Ти, як людина, на початку книги і ти, як боєць, уже в кінці – то є дві різні людини». Так і є», ‒ каже чоловік.
По примірнику книги отримали також всі побратими пана Іллі. Телефонували, дякували за те, що воно все лягло в історію. Імена він змінив, аби не нашкодити товаришам, бо багато досі служать. Але, каже, вони себе впізнали – за характерами, розмовами, вчинками.
Також нещодавно книгу Тітка переклали англійською мовою. Якось випадково написав із Канади отець Джефрі Стефанюк, попросив надіслати примірник.
«Я надіслав, а через три місяці він мені пише, так і так, книга дуже зачепила. Його батько був бійцем Канадського легіону під час Другої світової. Вони висаджувалися в Італії, а потім у Нормандії. І батько багато розказував про себе й війну. Ті самі думки та враження він знайшов у моїй книзі. Тобто, у всі часи бійці були однакові. Зброя інша, обставини, але сприйняття війни – таке саме. Він попросив дозволу перекласти її англійською», ‒ каже письменник.
Пан Ілля вважає, що про війну треба писати більше, аби люди не забували, не байдужіли.
«Також є дуже багато людей, які пережили війну, але, як правило, у сім’ях не дуже про це розказують, – пояснює колишній військовослужбовець. – Не хочеться травмувати рідних і взагалі – не хочеться. А от прочитати іншого і зрозуміти, що твоя рідна людина пережила те саме, – це важливо і потрібно. Особливо дітям, бо їм жити далі. Їм будувати нашу державу, і вони повинні знати, якою ціною вона зараз тримається».
На сьогодні чоловік має нову ідеї книги. На цей раз ‒ художньої. Хоча наступна велика праця має бути також про війну ‒ історію сім’ї, яка раптом опинилася по різні сторони барикад.
Довідково
59-та окрема мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка (59 ОМПБр, в/ч А1619, пп В4050) — військове з’єднання Збройних сил України, що підпорядковане оперативному командуванню «Південь». Сформоване у 2014 році на основі 9-го, 10-го та 11-го окремих мотопіхотних батальйонів (колишніх батальйонів територіальної оборони). Управління бригади розташоване у місті Гайсин.
З 6 травня 2020 року, бригада носить почесну назву на честь Якова Гандзюка — українського військового діяча часів Перших Визвольних змагань, полковника РІА (Російська імперія), генерал-майора (Тимчасовий уряд Росії), отамана бригади армії УНР (Центральна Рада)
Фото ‒ з фейсбук-сторінки 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка
Головні новини дня – в нашому Telegram-каналі
Також запрошуємо на нашу Facebook-сторінку