Нині – він першокурсник. Приязний і доброзичливий. А в його житті була війна. Майже два з половиною роки…
То був 2015-й. Богдану було 19. І Богдан Хавруцький добровільно пішов захищати Україну.
- А як я міг не піти? Мою землю, мою країну агресивні північні сусіди хочуть загарбати! Я люблю своє місто, люблю свою хату, люблю, коли радісно… Не хотів, щоб прийшли чужинці і все, що мені дороге, сплюндрували, знищили, спустошили…
Богданова мама й не здогадувалась, що її єдиний син – в АТО. Переконав, що просто пішов до війська на строкову службу. Курс молодого бійця проходив у Львові, тому мама півроку вважала, що він на Галичині. А потім зрозуміла. Відчула, що Богдан там, де найстрашніше.
Служив в артилерійській бригаді, котра спершу дислокувалась на Другій лінії. Це село Желане поблизу Авдіївки. Потому був Богдан і на Першій лінії. У найгарячішій точці — селі Піски:
- Усього 800 метрів – до лінії противника. Їх бачили навіть без бінокля.
Він не дуже охоче розповідає про воєнні будні. Говорить лаконічно про головне – про стосунки між людьми:
- Навчився цінувати прості речі. Сон, приміром. Траплялось, що на добу спали лиш кілька годин. Це дуже виснажує. Змога спокійно поїсти — це теж розкіш. Люди в екстремальній ситуації стають справжніми. Одразу стає видно, хто надійний, хто якісний, а хто не дуже. Від товариша інколи залежить житиму я чи ні. Стосунки між людьми там, на війні, якісь істинніші, ніж тут.
А про волонтерів – із особливою теплотою:
- Кожен їхній приїзд – то була така радість! Не лише тому, що привозили смаколики, цигарки, одяг, бронежилети, буржуйки. Вони привозили якесь особливе тепло і давали силу. Дитячі листи з малюнками… Ніби я не надто сентиментальний, але ці листи так зворушували! Малюночки ми розвішували в бліндажі, і вони додавали оптимізму. Моя домівка – в Липовці. Тож особливо було приємно отримувати волонтерську допомогу з рідного міста.
Зараз Богдан Хавруцький – староста групи факультету інформаційних технологій і комп’ютерної інженерії.
- Дуже щасливий, що поступив у ВНТУ. Що навчаюсь за такою чудовою спеціальністю — 123 «комп’ютерна інженерія», – каже юнак.
Повернувшись додому, до мирного життя йому довелось звикати. Дивувався, що люди не розуміють, які вони щасливі, маючи мир.
А від вибухів петард чи салюту Богдан досі тривожно здригається…
За інформацією: прес-центр ВНТУ