До правоохоронних органів звернулася жителька міста Вінниці із заявою про те, що невідома особа викрала її мобільний телефон, забутий нею в примірочній магазину одягу.
Уже через два тижні правоохоронцями було встановлено особу злочинця, яким виявився раніше не судимий хлопець. Юнак переконаний, що його дії є законними, що він не викрав мобільний телефон, а просто знайшов та планував розшукати самостійно власника цієї речі, але був зайнятий іншими справами.
Проте, було з`ясовано, що «знахідку» правопорушник не намагався віддати ні в адміністрацію магазину, ні в поліцію, натомість у мобільному телефоні змінив сім-карти та надав для користування іншій людині. Телефон вилучено. За результатами досудового розслідування кримінальне провадження за фактом крадіжки було направлено до суду. Хлопцеві винесено обвинувальний вирок та призначено покарання у вигляді громадських робіт.
Варто знати, що заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала, кому належить це майно, мала підстави вважати, де знаходиться власник речі, і усвідомлювала, що він може за нею повернутися, або ж, у разі появи власника з метою поновлення свого права володіння майном, умисно перешкоджала йому в цьому, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.
Якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, в таких випадках слід констатувати презумпцію “забутості” речі її власником: у подібних випадках особа, яка привласнює річ, має розуміти, що зовнішні умови, обстановка, розташування речі свідчать про те, що вона фактично не вийшла з володіння власника, а лише залишена чи забута ним.
На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: 1) воно вибуло з володіння власника; 2) місцезнаходження цього майна власнику не відомо; 3) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; 4) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; 5) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.
Неля Стецюк, прокурор Вінницької місцевої прокуратури