Забезпечення захисту прав і свобод людини в інформаційній сфері є однією з найважливіших цілей інформаційної безпеки, адже права і свободи людини у сфері інформації є ключовими інститутами громадянського суспільства, правової, демократичної держави, надбанням і цінністю європейської спільноти.
Дана думка підтверджується доповіддю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яка заначила, що світова практика демократичного державотворення переконує в тому, що право на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів переконань є одним з пріоритетів розбудови демократичної, правової держави і громадянського суспільства.
В наукових і громадських дискусіях висловлюються погляди, в яких право громадян на інформацію – лише складова частина свободи слова та преси, або, навпаки, свобода інформації- умовне позначення цілої групи свобод і прав: свободи слова або свободи вираження думок, свободи преси та інших ЗМІ, права на одержання інформації, що має суспільне значення, свободи поширення інформації. За неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації на запит, порушення строків або порядку розкриття інформації статтею 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність.
Вважається що право на інформацію не охоплюється цілком свободою слова і преси. Воно значно багатіше, змістовніше, і має власну субстанцію, грає свою роль у задоволенні певних інтересів суб’єктів, тому зрізаність даного найважливішого права не обґрунтовано. Навряд чи виправданий і такий, надмірно широкий, підхід до змісту права на інформацію. Аргументом на користь таких висловлень є , безумовно, законодавча практика найвищого рівня – конституційна. Йдеться, про ст. 34 Конституції України, де закріплені не лише свобода думки, слова, але і право на інформацію. Зовсім не випадково закріплені свобода думки і слова та право на інформацію в різних частинах, хоча й однієї статті. Тим самим підкреслюється як їхній взаємозв’язок і взаємопроникнення, так і самостійність та суверенність.
Вперше поняття права на інформацію було визначено у ст. 9 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992, а саме «Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів.
Досить цікавими є також основні положення, що закріплені нормами цього Закону:
- Громадяни мають право доступу до інформації про них, а в період збору інформації мають право знати, які відомості про них і з якою метою збираються, а також оспорювати правильність, повноту, доцільність такої інформації.
- Право на інформацію охороняється законом.
- Держава гарантує усім учасникам інформаційних відносин рівні права та можливості доступу до інформації.
- Інформація не може бути використана з метою, що завдає шкоди правам та свободам громадян України.
- Не підлягають розголошенню відомості, які становлять державну чи іншу передбачену законом таємницю.
- Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи та законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
- Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
З прийняттям Конституції України в 1996 році, право людини на інформацію – самостійне конституційне право, яке дозволяє людині вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію будь- яким способом, що гарантується ч. 2 ст. 34 Конституції України.
Здійснення цього права може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ч. 3 ст. 34 Конституції України).
Комплекс прав та свобод в інформаційній сфері вважається непорушним та невідчужуваним. За основу положень Розділу 2 «Права, свободи і обов’язки людини і громадянина» Конституції України взято ряд міжнародних нормативно-правових актів. Зокрема, Загальна Декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права.
В цілому стаття 34 Конституції України співзвучна статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, який надає кожній людині право вільно шукати, одержувати і поширювати будь – яку інформацію, незалежно від державних кордонів та у будь – який спосіб за своїм вибором.
Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в центральних областях Валерій Ольховий