На загал українці вкрай негативно ставляться до корупції. Але чомусь, коли мова заходить про це ганебне явище, – показують пальцями лише на високих чиновників, які беруть хабарі, часто-густо забуваючи про тих, хто їх дає. Воно й зрозуміло… Бо ж якщо копнути глибше, ми не помічаємо, як і самі на побутових рівнях сповідуємо корупційні схеми, скорше як «здавачі», ніж як отримувачі.
До прикладу, хто із нас не ходив до знайомого лікаря з коробкою цукерок та пляшкою коньяку? Чи хто із нас ніколи в житті не обходив чергу «по знайомству» чи не давав «подарунок» за вирішення якогось нагального питання? У ЖЕКу, школі, лікарні, ба, навіть у дитячих гуртках. Так-так, знаю таких батьків, які пхають у кишеню керівнику гуртка лиш за те, аби їхніх дітей взяли у якісь поїздки, припустімо – за кордон. І тоді одні, котрі ніби як талановиті, лишаються чомусь вдома, а грошовиті – їдуть. Ніби нічого страшного. Людина має, то й дає. А якщо дають, то чому ж не взяти? Це ж ніяк не вплине на долю держави. Це ж отих, у кого мільйонні хабарі, треба засуджувати і судити, а не себе.
Якщо запитати простого німця (француза, швейцарця, фіна чи австрійця), чому вони не носять в школу подарунків для вчителів, вони, скоріш за все, не зрозуміють питання. Бо ж вони вже заплатили вчителю своїми податками. Відтак, додаткові вливання – це вже бажання, аби до тебе ставились якось по-особливому. Європейці на генетичному рівні відчувають у таких діях якусь неправильну складову. А ми – ні!
І, здається, ми не позбудемось корупції доти, доки не зазирнемо у себе й не спинимось, коли так хочеться не стояти в черзі, мати до себе чи до своїх рідних краще ставлення з боку інших, отримати краще ліжко в лікарні, більше уваги в школі, тощо. Корупція, на мою скромну думку, – це навіть, коли ми віддамо кондуктору використаний квиток (знаємо ж, що для другого продажу), що ніби взагалі дрібниця.
Дехто може сказати мені: «Твої приклади – нічого спільного з корупцією не мають. Це не корупція, це подарунок, віддяка хорошій людині чи людям». Може й так. Але тоді виникає стрічне питання чи то пак відтворення ситуації. От їду я на роботу в маршрутці. І водій – дуже чемна та гарна людина, і везе мене, як і інших двадцять вінничан, так, що нам зручно і приємно. Проте, жодному з нас не спадає на думку заходити до маршрутки з приготованою шоколадкою. Або – йду я в магазин. А там продавчиня – хоч до рани прикладай. І під ліктик мене водить, і показує товар, і радить. Я виймаю двадцятку і даю їй, бо ж… Чи прибиральниця, вантажник, ліфтер… багато є професійних, чуйних і добрих людей. От, мені закортіло дати цукерочку тітці Соні, що прибирає в моєму під’їзді. Дала… йду і розмірковую – чи чиста у мене совість.