Моя Вінниця прекрасна! І най там хто що говорить, порівнюючи місто з, припустімо, західно-європейськими, – не на користь мого, я знову і знову повторюватиму цю тезу – Вінниця прекрасна.
Особливо після відвідин інших українських міст. Ось, до прикладу, нещодавно побувала в Херсоні. Ніколи раніше не відвідувала це місто, відтак і не знала, яке воно. Хіба що в новинах вряди годи проблисне якийсь сюжет звідтіля. Але зрозуміти та відчути атмосферу іншого міста можна лише побувавши там, погулявши вуличками, поспілкувавшись з людьми, проїхавшись у громадському транспорті та відвідавши кав’ярні, кафе та ресторанчики.
Херсон – досить атмосферне місто. Мені в ньому з першого кроку на залізничному вокзалі було затишно й по-домашньому добре. Вірніше, не по-домашньому, а по-добросусідськи. Центр – практично весь з низькоповерховою архітектурою. Три-чотири-п`ятиповерхові будівлі. Довга центральна вулиця Ушакова, якою можна дістатись від вокзалу до висотного готелю «Фрегат» на березі широкого Дніпра. Готель цей – класична спадщина з радянських часів: дев’ять поверхів сірого залізобетону, з вікон котрого відкривається дивовижно захоплива панорама на річку.
Проте, якщо все ж таки порівнювати з Вінницею, а я порівнювала, то тут, як то кажуть, нічим крити – моє місто виграє в багатьох пунктах.
Пункт 1: Будівлі
Такої кількості занедбаних будівель у самому центрі міста я ще не бачила. Є цілі маєтки, яким, може, й по сто років, більш-менш міцні, але закинуті та нікому не потрібні. Я йшла й думала – от тут був би прекрасний ХАБ чи молодіжний простір, чи арт-галерея, чи музей. Але ні, тут – розруха. Житлові ж будинки також просто волають про те, аби бодай фасади їхні привели до ладу. Облуплена штукатурка, тріщини в долоню шириною, аварійні балкони, які погрозливо нависають над головами перехожих. Ловлю себе на думці – у Вінниці такого не побачиш, принаймні в таких обсягах.
Пункт 2: Транспорт
У Херсоні немає трамваїв. Ніяких: ні вітчизняних, ні, тим більше, швейцарських, бо й колії тут немає. Ох, як це прикро. Бо ж Вінниця без трамваїв мені навіть не уявляється. Може, тому я так шукала поглядом цей вид транспорту. Ну але це не біда. У Херсоні є тролейбуси. Проїзд -значно дешевший ніж у нас – дві з половиною гривні проти чотирьох. Але…ці тролейбуси ходять із інтервалом у півгодини, вірніше, ніякого сталого інтервалу не мають. Доки я йшла пішки з одного кінця довгої вулиці Ушакова до іншого, а йшла я хвилин сорок, повз мене проповз один-єдиний тролейбус: не надто елегантний з виду, якщо не застосовувати міцніше слово для опису цього тролейбуса. Місцеві розповідали, що після дев’ятої години вечора вони, взагалі, не ходять. Отак, ввечері чим хоч, тим і діставайся, припустімо, з ресторану… і тут ми переходимо до пункту 3.
Пункт 3: Заклади громадського харчування
Прохання тим, хто читає, урахувати похибку – я не носилась всім містом, мандрувала лише центром, а ще вірніше – центральною вулицею і вуличками, які до центральної прилягають. Але не зустріти на центральній вулиці жодної кав’ярні – це вже, вибачте, занадто. Таке враження, що херсонці не полюбляють зустрічатись з друзями чи знайомими в закладах громадського харчування. Бо, певно, якщо є попит, то буде пропозиція. Хоча я можу помилятись, і в Херсоні діють якісь інші закони.
Більше пунктів не буде, бо і з цього стає зрозуміло, чому моя Вінниця – прекрасна.