Сучасний світ вимагає від нас безмежного завантаження. Він ніби каже: хапайся за все, що бачиш, інакше нічого не отримаєш. Щоправда, дорослі вміють себе жаліти, вміють лінуватись, що є своєрідним запобіжником проти стресів, та вміють не набирати собі роботи вище голови. А от дітям своїм зичать кращої долі, більших заробітків у майбутньому та стрімкого кар’єрного зростання мало не з пелюшок. І не дивиною в наш час є розмови на кшталт: «А куди ваша донька (син) вступатимуть? – На юридичний (медичний, економічний, тощо» – і це тоді, коли ці доньки (сини) лише пішли в перший клас. Репетитори, іноземні мови, спортивні секції, школи раннього розвитку, мистецькі студії – усім цим ми завалюємо своїх дітей змалечку. Виштовхуємо їх на сцену, до софітів та повних залів глядачів, примушуємо завойовувати золоті медалі, перемагати-працювати-добиватись.
А чи хтось із дорослих приміряв цю дитячу роль на себе? Ану, спробував би якийсь дорослий дядько чи тітка перед основою роботою йти на спортивну секцію (не на оздоровчу, а на напівпрофесійну), тоді на роботу (де треба віддаватись на всі сто, заробляти одні відмінні оцінки), після роботи – на курси іноземної мови, в модельну агенцію, курси флористики, тоді, опинившись вдома, ще братись за ту роботу, яку не доробив на основному місці працевлаштування. А ще й під час відпустки продовжувати працювати (бо ж дітей примушуємо на канікулах сідати за виконання домашніх завдань). Ох, аж голова запаморочилась від фантазій!
Врешті, дитина знаходиться у постійному русі. З одного боку, це добре, бо ж не думає про дурне. Але з іншого – подумайте самі: у цьому коловороті юне створіння не має часу на те, аби побайдикувати, подивитись навкруги, за великим рахунком, пізнати світ таким, як він є, і, що найголовніше, – пізнати себе в цьому світі.
Я не проти того, аби діти оволодівали знаннями в різних сферах. Але це має бути їхній вибір. Якщо дитина приходить до батьків і каже – я не хочу грати на піаніно (і це після того, як на музику вже витрачено три роки), батьки мають прислухатись і подумати. Адже в такий спосіб наші діти шукають себе, спробувавши щось одне, переходять до іншого, іноді можуть знову повернутись до попереднього. У цьому порівнянні, у прислуханні до власних бажань і викристалізовується індивідуальність.
Як часто ми, дорослі, отримавши вищу освіту й працюючи в одній сфері, мріємо про щось інше. Проте, мало кому вдається кинути роботу, що не приносить задоволення, й зайнятись чимсь іншим. Бо в дорослому віці це важче зробити ніж у юному.
Доки пишу цей текст, мій син сидить над книжками… Тоді у планах – урок гри на гітарі й англійська. Замислююсь: це мої плани чи його? Мислю недовго… ставлю крапку в цім дописі і запрошую малого на прогулянку. Підемо надвір байдикувати й милуватись прекрасними осінніми краєвидами.