Олександр Супрун – вінницький студент із нереальною для більшості людей мрією: поїхати автостопом у Європу, а саме – до Португалії, щоб побачити Атлантичний океан, сидячи на синьому стільці. І, попри усі негаразди, страхи, перешкоди, – свою мрію здійснив.
Олександр навіть не підозрював, що зможе об'їхати 24 країни за три місяці та ще й заробити 27 тисяч гривень. Як йому це вдалося, які країни відвідав та як він долав труднощі, а також, чому саме «синій стілець» – про це наша розмова.
Сашко навчається на ІІІ курсі спеціальності "журналістика" у ДонНУ ім. В. Стуса та, не зважаючи на те, що сесія ще повністю не була закрита, і невідомо, чи встигне приїхати до початку нового навчального року у місто, Олександр зважився поїхати у подорож зі своїм другом.
– Мені відомо, що ти побував не лише у Португалії, але й в інших 23-х країнах…Довго готувався до подорожі?
– Так, 24 країни за три місяці. Першою була Угорщина, а останньою- Білорусь. Готувався до подорожі приблизно тиждень. Маршрут не обирав, просто мав бажання подивитися на європейські музеї, архітектуру, природу – буквально все по максимуму. Я їхав зі своїм другом. Ми їхали лише автостопом, але у європейських містах іноді -електричкою та автобусом.
– Яка мрія у тебе була на момент подорожі? Вона здійснилася?
– Моїм планом (мрії – майже недосяжні, а плани – цілком) було доїхати до Португалії із синім стільцем, щоб подивитися на Атлантичний океан. Я доїхав, щоправда, із розламаною ніжкою від стільця. Коли я збирався у подорож, то знайшов синю фарбу, і на честь океану, ми з другом ще й пофарбували волосся. Після втілення цього плану в реальність, я відчув, що наше життя по факту – безсенсове, тому що рано чи пізно сонце спалить планету. Тож треба робити все, що подобається і не паритись, бо скільки того життя. Найголовніше у будь-якій справі – це те, щоб було весело і цікаво. І ще відчув: речі, які, на перший погляд, здаються складними, себто наші цілі, не такі далекі, просто треба вірити і діяти.
– Чому саме «синій стілець»? Під колір океану?
– Бо саме на таких стільцях сиділи мандрівники, які розповідали на своєму фестивалі про подорожі. Вони об’їздили всі континенти.
– Країн дуже багато – 24, навіть уявити важко, як їх усі можна об'їхати автостопом. За такий час ти встиг побувати лише у головних містах, чи це були маловідомі населені пункти?
– В Італії, Франції був багато де. Але переважно це були центральні міста – Мюнхен, Рим, Піза, Флоренція, Берлін та інші. В деяких країнах, наприклад, в Італії пробув два тижні, а от у деяких побував тільки у 2-3 містах. Щодо Італії, то в ній я відвідав біля Неаполя вулкан Везувій. Він – надзвичайний, з нього можна побачити неймовірний краєвид, тому усім раджу там побувати.
– Чи була країна, в якій ти був лише день чи кілька годин?
– Так. Це мікродержава Монако. Там є відоме усім казино, в якому я побував, сфотографувався, а потім мене вигнали, тому що я був у шльопанцях. Ще сказали, щоб без туфель не заходити. Був ще випадок у Люксембурзі, здається: я з другом випрошував використані квитки до місцевого музею, але це побачила поліція і депортувала нас із цієї країни.
– Скільки грошей ти взяв із собою у подорож? Чи вистачило тобі їх?
– Я взяв із собою 300 грн. Я швидко їх витратив, проте, мені вдалося заробити 27 тисяч гривень. Спочатку я продавав фотографії, на яких була зображена природа, архітектура, які я фотографував сам телефоном. Максимум, що давали за фото – 20 євро. Ще грав на своєму музичному інструменті – укулеле.
– Зазвичай, батьки проти таких поїздок, що сказали тобі рідні, коли дізналися, що ти їдеш у таку подорож? Як мама відреагувала на таке повідомлення?
– Вони довіряють мені, тому що я подорожував і до цього вісім місяців по Україні. І в один момент я подумав: «Якщо в Україні зміг прожити, то в заможній Європі- тим більше». Мама, звісно, хвилювалася, але ми з нею часто спілкувалися через месенджер. Хотів би взяти маму в подорож, щоб показати їй ще більше, але в неї не виходить з роботою та й автостопом вона не зможе поїхати.
– Скільки іноземних мов ти знаєш?
– Володію лише англійською – середній розмовний рівень, на філософські теми не зможу поговорити, але розказати про себе, світ, якісь загальні теми можу. За цей час її трішки вдосконалив – спілкувався з тими, хто знає англійську.
– Автостопом подорожувати не просто, а іноді буває чекаєш годинами, щоб хтось підвіз. Чи багато було у тебе таких випадків?
– Такі випадки бувають, але не часто. Було й, що посилали на три букви, а у деяких країнах, взагалі, заборонено так подорожувати: поліція підходила та хотіла виписати штраф, проте я завадив їм це зробити. Пам’ятаю, як в Одесі на заправці ми підходили до машин, але до однієї не встиг підійти, як вони мене уже обізвали ненормативною лексикою. Було таке, що доводилося ховатися у туалеті в електричці.
– Подорож була не короткою, весь цей час ти мав би чимось харчуватися, і не лише перекусити, але й поживну їжу з’їсти – цього вимагає організм…
– Харчувався по-різному. Бувало таке, що водії, які підвозили, давали 10-20 євро та 35, коли ми зіграли на укулеле, або годували на заправках. Із собою взяв кілька каш, тому готував їх на горілці чи на заправці запарював. Своєї їжі вистачило лише на 2-3 тижні. У Європі є соціальні центри, де можна харчуватися абсолютно безкоштовно усім. Там навіть годують креветками, червоною рибою, кавуном, динею, шоколадом – все, що забажаєш. А ще у кафе можна прийти під вечір й попросити «просрочену» для європейців, але гідну для нас їжу.
– Ризик захворіти- досить великий. Які ліки з собою брав?
– Я взяв лише один антибіотик на випадок підвищеної температури. На щастя, я не хворів. Лікувався переважно чаєм, а в крайньому разі йшов у лікарню. Одного разу у мене заболів зуб, це було у Марселі (у Франції), я пішов до лікаря, й він мені безкоштовно вилікував його, там навіть дали ліки. У аптеці також давали безкоштовно пігулки, коли я розказував свою історію подорожі. Ще у Швейцарії у мене заболіло якось око, і коли я відвідав лікаря, він мені озвучив суму 15 тисяч, я був шокований, тому що він тільки його оглянув. Я тоді сказав йому, що не маю таких грошей, він мене зрозумів, і дав ще кілька лікувальних препаратів просто так.
– Не уявляю, як ти міг на 300 грн знаходити житло в 24-х країнах. Мабуть, жив на вулиці?
– Так, я жив у наметі. Намет я ставив там, де дощ не міг би його намочити, або ховався у кущах від поліції, бо ставити його просто так неможна, але заховатися можна, і тоді проблем не буде. Також жив у людей, які підвозили. А ще є так званий каучсерфінг – це такий сайт, де люди з будь-якого міста чи країни пропонують усім мандрівникам переночувати у себе безплатно.
– Ти об’їхав багато країн, чи зустрічалася тобі якесь місто, яке схоже на Вінницю?
– Так, це було в Польщі, Латвії, Литві, Естонії, Білорусі – всі вони нагадують мені наше місто, але розмірами різняться. Я б не сказав, що Вінниця чимось відрізняється, вона у західноєвропейському стилі – стандартне місто. А в Європі населені пункти дійсно вражають.
– Ти вже обрав країну, у якій хотілося б ще побувати й пожити?
– Ще ні, я ще багато не побачив країн. На даний момент є кілька варіантів: Швейцарія, Німеччина, Хочу побувати в Австралії, але пізніше, тому що планую зайнятися саморозвитком, здобути диплом, вдосконалити свої навички, щоб потім мати змогу переїхати у Європейську країну.
– Де тобі було найкомфортніше?
– Це була Швейцарія, там зарплата – близько 3-4 тисяч євро навіть у прибиральників. Щоправда, продукти харчування там набагато дорожчі, ніж в Україні. Також квартири недешеві, але рівень життя дійсно вражає. Ще сподобалася Німеччина, Франція – там чудово.
– Чи змінилися у тебе погляди на життя після такої подорожі?
– Побачив країни – став простішим. Побачив архітектуру, як живуть люди, їхні поняття. І зробив висновок, що у нашій країні – не все так погано. У нас чистіше, ніж у Європі, а ще там вистачає нецивілізованих людей, некультурних, беззаконних – на вулицях деяких міст продавали наркотики.
– Зазвичай, у мандрівників є багато екстремальних ситуацій… У тебе були?
– Так, доволі багато. Наприклад, в Італії застрягли і не знали, що робити, коли поліція нас упіймала у поїзді, то доводилося якось домовлятися, щоб відпустила. На початку подорожі не було грошей, їжі, але потім усе якось владналося. В таких ситуаціях я намагаюся не впадати у відчай, відразу шукати вихід із ситуації, запитувати людей.
– Чи запитували європейці у тебе про війну на Сході України?
– Так, кілька разів, а ще навіть запитували, де знаходиться наша держава. А якось зустрів афроамериканця, який раніше навчався у Вінницькому медуніверситеті. У Литві, Латвії, Естонії зустрічав багато українців – вони повсюди. Ще бачив пам’ятник Шевченкові у Вільносі. Згадок про українську культуру було багато: у музеях український рушник бачив, картини наших художників.
– Коли повернувся на Батьківщину що робачив «свіжим оком» після Європи?
– Пригадав з історії часи СРСР… Проте, мені тут подобається, так душевно, культура подобається, ментальність народу.
– Який у тебе девіз по життю?
– Не треба жити даремно: якщо ти прожив життя, і ти ним не задоволений, – немає сенсу, взагал,і жити, але це розумієш лише в кінці свого існування. Якщо ти не зробив щось корисне людям, якщо у світі від тебе нічого на краще не змінилось, то твоє життя – сміття. А я не хочу бути ним, тому так.
– Що хочеш побажати студентам, які мріють про подорож світом, але ніяк не наважаться це зробити?
– Слабаки ніколи не перемагають, якщо нічого не робиш – так і залишишся ніде. І ще: під лежачий камінь вода не тече. Потрібно максимально старатися вийти зі своєї зони комфорту – або ти розвиваєшся, або ні. Спілкуйтеся більше з людьми – це дійсно допоможе вам у житті.
Довідка. Країни в яких побував Олександр:
Угорщина, Австрія, Словаччина, Чехія, Німеччина, Ліхтенштейн, Швейцарія, Італія, Сан-Маріно, Ватикан, Монако, Франція, Іспанія, Португалія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Білорусь, Росія.
Наталя Притуляк