Другий Міжнародний фестиваль під відкритим небом «OperaFest Tulchyn» уже став однією з найбільших гучних професійних оперних подій в Європі та найбільшою в Україні. І справа не лише у високоякісному музичному контенті та зіркових іменах учасників, бездоганній організації та кількості туристів, які відвідують концертні програми та вистави. Фестиваль – унікальне явище, яке виходить за рамки стандартів проведення культурних проектів в Україні, об’єднуючи багато складових, серед яких: туристичний бізнес, соціальний аспект – вплив на формування громади, питання інфраструктури, видовищність та ексклюзивність змісту. Натхненником фестивалю став Валерій Коровій, голова Вінницької обласної адміністрації. Керують фестивалем дві людини, яких, без сумніву, можна віднести до «менеджерів перехідного періоду», які володіють крос-секторальними знаннями та мають жагу до експериментів, беручи на себе відповідальність за ризики. Це автори фестивалю: головний режисер заслужений діяч мистецтв України Павло Третьяков та продюсер заслужена артистка України Ірина Френкель. Уже два роки поспіль провести фестиваль активно допомагає народний депутат України Микола Кучер, який добре розуміється на необхідності розвитку культурного компоненту міста Тульчин.
«Ми просто намагались розсунути стіни свідомості, а вони виявилися несучими» (Ірина Френкель)
Наша зустріч із продюсеркою фестивалю Іриною Френкель відбулась у затишному вінницькому кафе. Очі сяяли, втоми як не було… Про фестиваль нагадувала «тульчинська» засмага та трохи захриплий голос.
– Ірино, знову здивували. На перших шпальтах регіональних та національних новин події з Тульчина трималися тиждень: другий міжнародний фестиваль «OperaFest Tulchyn», відкриття «Леонтович Арт-кварталу» та проведення другої Всеукраїнської конференції «Культура і креативна економіка як розумна основа розвитку малих територій». Стрічки соціальних мереж рясніють від світлин та вражень із Тульчина і нині. Ви вже можете дати оцінку подіям минулого місяця?
Насамперед, те, що відбулось у Тульчині з 7 по 10 червня 2018 року – це знакові заходи, які мають вплинути і вже вплинули на формування культурного ринку України. Ми зараз ще не можемо оцінити наслідки цього. Але те, що Тульчин відвідали понад 48000 туристів – глядачів фестивалю, що нам вдалося зібрати на Конференцію Міністерства культури понад 200 ключових гравців: міських голів малих міст України, ОТГ та селищних рад, заступників із гуманітарних питань та начальників управлінь і відділів культури, понад 700 митців та експертів з культурної політики, які працювали в Тульчині, – це цифри, які вражають. І всі ці люди потім повернулися додому з багажем знань і вражень, із досвідом та новими зв’язками, це і є неоцінимим скарбом, капіталом для всієї культури України. Увага до фестивалю була дійсно величезною на всіх рівнях: Президент України Петро Порошенко надіслав особистий лист-вітання, а Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман та Міністр культури України Євген Нищук відвідали Тульчин, взяли участь у всіх подіях та чітко довели позицію влади до культури як галузі та готовність до кардинальних галузевих змін.
– Які зміни Ви маєте на увазі?
Коли ми декларуємо європейський напрямок розвитку країни, маємо розуміти необхідність змін фінансових механізмів у галузі культури. Нарешті, приходить розуміння, що галузь необхідно не утримувати, а розвивати. Саме на розвиток проектів, за допомогою яких почнуть розвіватися установи, необхідно спрямовувати асигнування. Але, що відбувається сьогодні?
Із одного боку, Міністерство культури України впроваджує механізми проектного фінансування: шляхом проведення відкритих конкурсів сьогодні реально отримати фінансову підтримку проектів в галузі культури в незалежності від міста проведення події через Український культурний фонд. Завдяки участі України в міжнародних програмах, таких, як «Креативна Європа», «Культурні маршрути», можна знайти партнерів на Заході та залучити грантові кошти. Про механізми такої співпраці ми говорили під час конференції.
Із іншого боку, комунальні установи культури регіонального і базового рівнів утримуються за рахунок бюджету, не переймаючись результатами власної діяльності. Якщо б фінансування галузі відбувалось за європейськими стандартами: із розрахунку на кожного відвідувача закладу, якщо б театральні та концертні установи отримували дотацію на кожен проданий квиток – це докорінним образом змінило б фінансові потоки, в тому числі відбувся би процес детінізації власних надходжень закладів. Як наслідок, значно б поліпшився мистецький контент, а діяльність установ культури стала б клієнтоорієнтованою.
Український центр культурних досліджень зробив моніторинг ситуації із залучення грантових коштів театрально-видовищними комунальними установами та обласними центрами народної творчості України у 2017 році. Як результат – у восьми областях України – «нуль». Виникає питання: Що ще мають НЕ РОБИТИ керівники культурних установ, щоб влада зрозуміла, що галузь потребує молодих менеджерів із синтетичним досвідом та новим мисленням?
Нині Український центр готує аналітику щодо виконання закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури». Я думаю, що ми отримаємо цікаві результати за визначеними Центром індикаторами з динаміці змін та залежності змін діяльності установ від вікової категорії керівників та їхньої освіти.
– Це, безумовно цікаво й необхідно. Але ми дещо відійшли від нашої головної теми – Фестиваль. Чи став «OperaFest Tulchyn» рушійною силою, чи може його приклад зламати стереотипи про дотаційну галузь?
Нами зроблена велика робота. І я пишаюся тим, що завдяки розробці маркетингових складових та успішним результатам складної роботи з донорськими організаціями, команді фестивалю вдалось залучити понад 55% грантових коштів від загальної потреби для реалізації проекту. Ці показники доводять спроможність команди та ії лідерів і, відповідно, ламають стереотипи про культуру як суто дотаційну галузь, стверджуючи необхідність проектного фінансування. Результати реалізації проекту мають чіткі економічні індикатори.
– Чи готовий Тульчин щороку приймати «оперний боінг» (саме так назвав фестиваль один із відомих інформпорталів)?
При аналізі спроможності малого міста Тульчин Вінницької області приймати та обслуговувати такий фестиваль, маємо говорити про необхідність об’єднання зусиль не лише влади всіх рівнів, а й наявності менеджерів «перехідного періоду» не тільки у культурному управлінні. Сьогодні місцевий бізнес вже відчув користь від проведення цієї події для території. Зараз, коли ми говоримо про початок підготовки третього фестивалю OperaFest Tulchyn, необхідно розуміти, що без вкладання коштів у сервісну інфраструктуру міста – готелі, сучасні ресторани, кафе, розвитку індустрії розваг та доведення до логічного завершення створення «Леонтович Арт-кварталу», – проект не зможе розвиватись далі, і настане мить, коли туристи не поїдуть «шукати романтику» в наметах. Адже оперний глядач, який є основною аудиторією проекту, потребує інших умов перебування. Артисти та служби фестивалю також потребують інших побутово-робочих умов, тому що робота на фестивалі триває 24/7. Тепер багато буде залежати від рішучих комплексних дій місцевої влади та бізнесу.
Окрім цього, сьогодні ми говоримо про необхідність створення організаційної структури, яка має працювати в напрямку культурно-економічного розвитку територій Вінниччини. Робота із залучення інвестицій у мистецький контент і, як наслідок, створення передумов для розвитку інфраструктури малих територій, має тривати безперервно. В цьому процесі бюджетні кошти – це лише невелика частка необхідного фінансування.
З точки зору здійснення кроків зі створення ексклюзивного мистецького контенту, який приваблює туристів, ця робота потребує кроссекторального менеджменту та володіння сучасними технологіями. Наприклад, в рамках сезону 2017/2018 творча команда фестивалю зробила неймовірне: три прем’єри – ексклюзивні постановки для фестивалю: «Дон-Жуан», «Коза-Дереза» та «Чикаго». Це не лише репетиції артистів. Це важка праця: від отримання авторських прав, розробки ідеї, подання грантових заявок до створення відеоконтентів, декорацій, костюмів. Необхідна синхронізація багатьох елементів вистави, щоб отримати якісний культурний продукт, насолодитись яким приїжджають глядачі з усієї України та з-за кордону.
Для порівняння: скільки прем’єр на рік готує стандартний стаціонарний театр, який має всі умови для цього (від фінансових до інфраструктурних)? Від трьох до п’яти. Не більше! І не завжди це є ексклюзивним продуктом території, який хочуть подивитися глядачі з інших міст та ще й у такій кількості.
– Ірино, наскільки ініціативні працівники сфери культури в малих містах? Чи мають вони ідеї?
Я не можу сказати, що працівники культури малих міст не мають ініціативи або ідеї. Питання в тому, які знання вони мають для реалізації цих ініціатив. Чи розуміються вони, як зробити мистецький або культурний проект цікавим для туристів? Які технології необхідно запровадити? На жаль, представники малих міст не завжди володіють маркетинговими технологіями із залучення інвестицій в культуру. Вони не завжди розуміються на ексклюзивності контенту. І це – не їхня вина. Маючи бажання стати частиною Європейського суспільства, ми беремо приклад країн Європи, водночас зберігаючи радянську інституційну інфраструктуру, криза якої в Україні триває понад ніж 15 років. Враховуючи впровадження реформи децентралізації, саме місцева влада має спрямувати зусилля на трансформацію культурних установ шляхом впровадження інноваційної діяльності, яка базується на ідеї. Будь-яка ідея розвитку має ставити конкретні завдання для кожної установи. Лише в процесі реалізації цих завдань відбувається зміна свідомості. Простий приклад – «Леонтович Арт-квартал», який був реалізований зусиллями митців із інших міст та місцевої влади Тульчина та культурних установ міста. Змінилась парадигма діяльності останніх, коли залучалися місцеві художники, молоде покоління для вирішення творчих завдань із реалізації проекту. Важливим було і те, що депутат обласної ради Лариса Білозір взяла під опіку дитячу творчість, підтримавши конкурси на кращі роботи молодих митців міста для «Леонтович Арт- кварталу». Це вплинуло на соціальний аспект формування сталої громаді, і мешканці Тульчина почила пишатися власними традиціями, заговоривши про потенційних туристів, про привабливість свого міста.
Міністерством культури і Українським центром культурних досліджень реалізується програма «Академія культурного лідера». Протягом півтора року ми готуємо 112 менеджерів нової формації для ОТГ та малих міст, які вже сьогодні працюють і самі мають бажання змінитися. Напевно, це і є шляхи, завдяки яким ми сформуємо менеджерів культури із синтетичними знаннями, які мають стати агентами культурних змін на своїх територіях.
Реформа децентралізації дала багато фінансових можливостей для громад. На відміну від багатьох інших, у Тульчині вже зрозуміли, куди мають вести шляхи, які ми асфальтуємо, якою має бути інфраструктура, і яким чином має бути організовано обслуговування туриста, який приїжджає о на фестиваль, не використовуючи чартерні програми та можливості проекту «Ночівля в палаТці Потоцьких». Саме з вирішення цих питань маємо починати підготовку до третього фесту, доля якого залежить від бажання місцевого бізнесу, місцевої влади та потенційних інвесторів об’єднатись задля розвитку Тульчина.
До сказаного я можу лише додати, що я щаслива з того, що саме OperaFest Tulchyn змусив, нарешті, підняти ці питання і спільно шукати на них відповіді. Тому ми – на правильному шляху.
Спілкувалася Світлана Вишневська