Вінницький лікар Олександр Назимко про проблеми хребта, біоенергетику та “чарівну” мазь для бійців АТО

Неочевидна «користь» смартфона: коли голова зігнута під 90 градусів, навантаження шиї – близько 30 кілограм

Остеопата Олександра Назимка вінничанам особливо представляти не потрібно. Серед його пацієнтів обов’язково знайдеться хтось із ваших знайомих чи друзів. Олександр Назимко має свій канал на Ютуб, виступає з відкритими безплатними лекціями не тільки в Україні, а й у Польщі і США. Нещодавно така відбулась у Вінниці на «Чердаку». Розповідав про те, що змінити у своєму житті і харчуванні, щоб бути, як мовиться, здоровим і щасливим.

– Ви працювали на швидкій допомозі, а свій перший кабінет остеопатії відкрили у 1991 році. Це була данина моді?

Працював я у стрижавській лікарні, на швидкій допомозі загалом пропрацював до 2007-го року. А тоді, у 91-му, справді був такий великий галас: екстрасенси, біоенреготерапевти… Поняття остеопатії тоді на наших теренах не існувало (остеопатія від давньогрецької – кістка, хвороба. Система альтернативної медицини, яка лікує не хворобу, а її причину – Авт.). Мій вибір був свідомим, це було розуміння того, що підхід до медицини має бути цілісним. То було дуже дивним для багатьох. Загалом з поняттям «остеопатія» я стикнувся ще у 1988-89 роках на Далекому Сході, коли служив у радянській армії. І перші курси остеопатії у мене відбулись саме там. Це було дуже цікаво і актуально: інший підхід до здоров’я – бачити тіло, а не хворобу. Тож я служив в армії, активно займався спортом. Потім два переломи хребта, потім рік відновлення при діагнозі, що ходити не буду. І так склалося, що ті напрацювання, які вже були, я почав дуже активно використовувати. Плюс це була мотивація і стимул стати на ноги. Через півтора роки я став на ноги, через два роки знову виступав. 

– Робота на «швидкій» – це традиційна медицина, причому дуже чітка і зрозуміла. Вам колеги не казали: щось, друже, тебе не туди несе?

Я згадую 92-93 рік: тотальний дефіцит ліків, пального і всього іншого в медицині. І протягом трьох років я активно використовував усі свої методи без використання ліків. Це мені дуже допомагало. Багато було цікавих випадків, коли люди не викликали швидку, а чекали, коли я буду на чергуванні. 

– Сьогодні вас мабуть сварили б за такі речі. 

Приклад. 93 рік. Село Сосонка, звірогосподарство. Викликали нас на пологи. Світла немає, машина без рації. Пологи я прийняв. Отримав догану. Потім отримав премію 20 гривень. Розумієте, певно, за якийсь час життя навчило мене не звертати увагу на те, що говорять. Важливіше – якої цілі добився і як ти допоміг. Вважаю так: не повинно бути монополії на лікування. Але у нас так склалося: ага, ти не маєш медичної освіти, немає диплому – ти не можеш нікому допомогти, тож не лізь. 

-У вас багато дипломів? 

Багато. Ще коли працював фельдшером, закінчив Київський університет біотехнологій. Мені було важливо розібратися, як воно все працює на клітинному рівні. Курсів було багато різних, навчальних закладів теж було багато, які мене і цікавили на приватній основі для мене особисто. Ось і в 2014-му, саме перед війною, закінчив у Польщі навчальний заклад з нетрадиційної медицини. 

– Один з ваших дипломів – диплом біоенергетика. Як його отримували? 

Перший раз, коли поїхав у Київ його отримувати, то приїхав ні з чим. Потрапивши на вулицю Льва Толстого, там тоді був центр нетрадиційної медицини, це був 91 рік, мені сказали цікаву річ: 100 доларів – і ти маєш диплом. 

– Пожаліли 100 доларів?

Та ні. Можливо, зараз я б до цього поставився з гумором і взагалі по-іншому. А тоді максималізм: ну як це так, людина має здібності чи немає, а вона вже отримує диплом. Для мене це було так дико… Кажу: якісь екзамени, чи якісь навики, чи щось потрібно продемонструвати? Відповідають: ні, оце тиждень ви на лекціях, і потім диплом. Тоді це був такий поток, тому той диплом я і не отримав. Потім у Вінниці були курси, їх проводила приватна фірма. Чесно відвідував два місяці, багато для себе взяв цікавого. І тоді вже отримував диплом. Тут вже здавав екзамени. До речі, більшість людей, з якими я познайомився тоді на цих курсах, досі практикують у нетрадиційній медицині. 

-Остеопатія – все ж різновид традиційної медицини?

До 90-х років остеопатію взагалі не визнавали як дисципліну медичну. Зараз є німецька школа, американська школа, французька, відкрилась польська школа остеопатії. Слов’янської досі немає. Хоча багато методик, які я дізнався на Далекому Сході (і це не обов’язково Китай) практикують саме вихідці з України. Там до кордону з Китаєм було 30 кілометрів, там ці культури дуже переплелися. До речі, завжди було видно, де живить українці: це подвір’я, є штахети, є ворота, є худоба. Завжди можна було відрізнити. 

– Знаю, що ви на певний час перервали свою практику, бо пішли на фронт, в АТО.

Це був травень 2014 року. 

– Потрапили туди перед Іловайськом?

Ну так. Ми сиділи на чемоданах. Це був добровольчий батальйон, потім воював ще у двох добробатах. 

– Чому добробат?

Тоді це була єдина можливість… Перших моїх п’ять візитів у військкомат мене футболили назад. При тому, знаючи мою спеціалізацію. Тоді дефіцит лікарів був неймовірний. І коли з нашого військомату мене вчергове…, я просто подзвонив у батальйон, у них була пряма лінія, і в травні був уже там. До червня 2015 року. Це багато що змінило. Ніколи не думав, що я настільки патріот. Не думав. До якогось моменту. В Україну я їхав у квітні з Польщі. З-за кордону стояли черги, черги сюди. Люди їхали добровольцями. Заробітчани, як на них казали. Оце була картина. Кордон працював тільки в один бік – в Україну. Це саме була ситуація з Кримом – і усі рвонули сюди. При тому, категорично, усі.

– Після фронту себе потрібно було «реанімувати»?

Скажу так, у батальйоні я застосовував свої лікарські методики, усі методи, що я знав. Крайня ротація – це було місто Щастя. Я там зробив у батальйоні медичний пункт, створив усі умови. У нас жодної пневмонії не було. При тому, вітамінами годував усіх. Хлопці спершу сміялися, потім звикли… Ту мазь, яку я використовую у роботі, більшість батальйонів, які були поряд, знали, як «чарівна» мазь. Я її застосовував навіть після поранень і опіків, вона прискорювала загоєння, і не було ускладнень. Це як раз той випадок, коли поєднання усієї бази знань там дало свій найкращий результат – тому що все потрібно робити швидко, і в будь-яких умовах. Мені подобалося. Я напевне адреналінозалежний…

– На сьогодні, крім стресів, які б назвали найпоширеніші хвороби організму? Наприклад, ВОЗ каже, що, за статистикою, люди найчастіше вмирають від серцево-судинних захворювань. 

Найбільше сьогодні проблем з хребтом – це хребцеві грижі. До речі, «грижа» – це російське слово, українською – «кела». Небезпечно те, що дуже багато патологій уже мають діти. Я зараз у Європі працюю з групою дітей з аутизмом. Працюємо комплексно, в зв’язку з тим, що міняємо усе: ставлення батьків до цієї ситуації, праця з дітьми мануально – бо це специфічні діти, їх реакція на будь-який дотик теж особлива. Учимо батьків, як з цим працювати. Міняємо харчування, додаємо трави. Словом, багато чого міняємо – і це дає результат.

Загалом, діти страждають найбільше – в зв’язку тим, що все навколо змінилося: екологія, харчування, стреси. Діти у перший-другий рік життя зі смартфоном… це теж не дуже файно. Батьки можуть тішилися, що дитина в три роки вмикає комп’ютер і може дитинитися мультики. Але на жаль, це не покращує роботу організму. А потім кажуть: чому діти гіперагресивні або гіперактивні? Мозок же має адаптуватися до змін поступово. 

Багато на сьогодні проблем з кістковою структурою, які називаються дегенеративні зміни. А причина в тому, що люди менше рухаються, менше мають навантажень. Впливає на це також харчування. 

І усі ці зміни – стреси, які потім провокують спастичні явища, погіршують роботу судиночок серця, кровообіг в суглобах, кістках і м’язах – з’єднуються, це триває багато часу, а потім виливається в діагноз. Наприклад, от людина звертається – міжхребцеві грижі, і дивується: «Звідки воно взялося, я ж нічого тяжкого не робив?»

– І звідки це взялося?

А взялося це протягом кількох років, або й десяти років, коли відбувається комуляція (збирання цього усього), коли гальмується процес регенерації, коли організм забуває, що треба відновитися, або і просто не має можливості. Люди намагаються перервати це коло і часто шукають порятунок у ліках, а ліки часто діють симптоматично. Ліки взагалі й існують, щоб рятувати життя. Але життя не існує для того, щоб весь час пити ліки. Тож людина, маючи рекомендацію лікаря, знімає симптоми. Все, симптомів немає, людина далі іде на роботу, отримує якийсь інший досвід. Але процес триває, бо людина нічого не змінила у своєму житті, її стиль життя залишився той самий, харчування – те саме…

– Фактично хвороби хребта можна назвати хворобою сучасності. А в самому хребті де найбільш слабкі місця? Це що: коліна, лікті, шийні хребці?

От знову ми намагається розглянути якусь окрему ситуацію, а не цілісність. Хребет не можливо розділити на щось окреме. Наприклад, розглядаючи смартфон з нахилом голови на 15 градусів – ми збільшуємо навантаження на шийний відділ на 5 кілограм. 30 градусів – це 10 кілограм. І кожних 15 градусів нахилу додаємо 5 кілограм. Тобто коли дитина сидить, голова зігнута під 90 градусів, на її шиї навантаження – близько 30 кілограм. Говоримо про сучасність. Проблема шиї. Ідемо далі – проблема шиї призводить до того, що защемляються судини, які відповідають за крувообіг у кінцівках. Людина жаліється, що німіють руки. Потім – на відчуття неспокою і тривоги, тому що 4-5 грудний хребці відповідають за емоційний стан. Далі іде 3-4 грудний – які відповідають за ритм серця. А ми ж почали з шиї і смартфону. При тому, коли частіше використовується права рука, щоб працювати зі смартфоном чи з планшетом – права лопатка іде догори (це біомеханіка, нічого нового). Так от далі тягнеться погіршання осанки, далі – робота підшлункової, а це 9-10 грудний. І далі, далі…  Тож можемо сказати загально так: робота зі смартфоном погіршує здоров’я. Щодо стресу – це як раз наш плечовий пояс. Це наші рефлекси, тому що коли ми хочемо захиститися, ми ховаємося, ось так (Авт.: лікар піднімає плечі, сутулиться, втискує голову у плечі). А нашому організму однаково – чи це емоційний страх, чи це фізичний. Організм не розділяє, бо мозок – великий егоїст.

– Чому егоїст?

Фізіологічно мозок дбає тільки про себе. Наприклад, шоковий стан, велика корововтрата. Відбувається наступне: спазмуються усі судини кінцівок, усіх внутрішніх органів, крім серця, легенів. Тому що мозок потребує найбільше кисню і поживних речовин. І він буде це робити, щоб жити до останньої хвилини. Усі інші функції його уже не цікавлять. Тому шоковий стан передбачає спазм судин в кінцівках.

– Ви не підтримуєте протокольну медицину. Чому? 

Я не те, що не підтримую, я проти уніфікування допомоги під один трафарет. Тобто не підходячи до ситуації індивідуально. Наприклад, людина має проблеми з хребтом. Протокол пише: диклофенак, вітамінні комплекси, знеболюючі, судинні і сечогінні. Класично. А можливо, щось змінити? Але протокол обов’язковий до виконання, і відповідальності немає. Зі моєї колишньої і теперішньої практики багато моїх ідей, мабуть, виглядали б з погляду класичної медицини, м’яко кажучи, неправильно. Але я стараюся максимально мінімізувати використання ліків. … До речі, два роки тому завершилась ера антибіотика. В Штатах навіть святкували. Нових антибіотиків уже не буде, бо неможливо створити новий штам атрибіотиків на мутаційні штами нових бактерій. Все. 

– Але ж ви класичну медицину не заперечуєте?

Ні. І лікарі у нас найкращі, але не усі до них дослухаються. Класична медицина – це шикарний досвід і величезна база знань. Але коли це можна поєднати з альтернативною медициною – це найкращий результат. Ви знаєте, взагалі, що досвід класичної медицини – це десь 170 років? Всього лише. А лікування травами і тим, що оточує нас – тисячоліття. То що перше? Це як філософське питання про курку і яйце.

– У своїх публічних лекціях ви піднімаєте тему правильного харчування. Які сьогоднішні продукти слід виключити з раціону? 

Найгірше з того, що нас оточує – це, на жаль, сучасний хліб і цукор. Це два фактори, які провокують ріст грибів в організмі. Кандіда альбі – це гриб, який живе в нашому тілі. І якщо імунна система не хоче або не має змоги функціонувати нормально – він розростається, нищить нашу мікрофлору. До того ж, якщо людина довго застосовує антибіотики, то вона вже однозначно має кандіду. Найгірше в цьому грибі те, що продуктом її життєдіяльності є афлотоксин. А він руйнує клітини печінки і провокує рак печінки. Так, люди бояться слова онкологія. Хоча від інфаркту вмирає у три рази більше людей. Але швидко. 

З того, що організму потрібно обов’язково – це вода. На жаль, багато людей у нас зараз просто висихають. Вони думають, що п’ють воду, але вони п’ють напої. Кип’ячена вода міняє свою структуру, вона теж потрібна клітині, але в меншій кількості. Це як технічна вода – щоб помити руки, і вода питна – щоб пити. Ви з фільтра випили скляночку, а руки миєте цілий день. Це ніяким чином не вплине на наводнення вашого організму. Тобто треба міняти пріоритети. Інформації про пиття води дуже багато. Єдине – потрібно розуміти, що не варто це робити фанатично. Розуміти, що є якісь фізіологічні норми. Наприклад, потреба води – це 30 мілілітрів на кілограм ваги. Але якщо людина до цього багато води не пила, то більше літра у добу їй не потрібно починати пити. І тільки протягом 3-5 місяців дійти до своєї фізіологічної норми. Не так, що «я сьогодні оздоровлююсь і п’ю 3,5 літра води», а потім лікарі в урології кажуть: добрий день, тому що пішов пісок, каміння. 

– Мода на пиття води сьогодні не єдина мода. 

Зараз модно міняти PH крові за допомогою соди. Багато людей приходять і кажуть: я «ощєлачиваюсь» содою, розвожу соду з водою, тому що РН треба міняти. Колись по гастроентерології у нас був дуже гарний викладач, він наголошував: щоб ваші пацієнти не мали раку шлунку, ніколи не рекомендуйте їм печію лікувати содою. Приклад відомий: у банку з водою долийте склянку оцту (це прикладове кисле середовище шлунку) і всипте туди ложку соди. Воно піниться. І такий газований напій утворюється у шлунку. А взагалі сода по «ощєлачиванию» по Неумивакіну – це внутрішньовенно. Або з молоком. 

-Зробіть маленький бонус для читачок «Міста». Є вправи, як зберегти красу?

Є одна дуже проста метода. Щоправда, вона має свою історію, тому що іде зі східних метод відновлення. Це коли ми працюємо з енергіями. Тож. Пальчики рук ставимо один проти одного, стискаємо пучки пальців. Уявляємо, що між долонями тенісний м’ячик – і ми стараємося його стиснути, не торкаючись долонями одна одної. Наче пружинимо. Потім відпускаємо. Так робимо п’ять разів. Далі зводимо руки, але не торкаємося, стараємося однією рукою наче погладити на відстані другу – і прислуховуємося до своїх відчуттів. А відчуття будуть, у кожного свої. Відключаємо побут, телевізор, роботу –  концентруємося на тому, що ми робимо, на усіх наших відчуттях. І потім підносимо наші долоні до рівня обличчя (очі закриті) на відстані 3-5 сантиметрів. Просто гріємо обличчя по 10 хвилин зранку, 10 – увечері. Це дуже гарна гімнастика для омолодження обличчя. Якщо з використанні трансдермальної косметики – то взагалі чудовий результат.  

Ірина ЖУК