Вчорашній інцидент на 65-му арсеналі у м. Балаклія, що на Харківщині, став десятою з-поміж аналогічних надзвичайних ситуацій, які трапилися в Україні за останні 15 років. Вибухи і пожежі на базах зберігання ракетно-артилерійського озброєння трапляються не тільки у нашій державі, але, схоже, лише в Україні спостерігається прикрий феномен щорічного рецидиву: наприклад, на складах під Новобогданівкою надзвичайні пригоди мали місце у 2004, 2005, 2006, 2007 роках. Балаклійський арсенал також не вперше потрапляє в гарячі (тут навіть без лапок) новини – 23-26 березня минулого року там також лунали вибухи. Тоді Уряд виділив на ліквідацію наслідків катастрофи значні кошти (повідомлялося про суму у ₴100 млн), але остаточно прибрати вибухонебезпечні предмети за цілий рік так і не вдалося. 3 травня Міноборони офіційно повідомило, що пожежа розпочалася на колишній технічній території арсеналу, де тривали роботи з очищення і розмінування залишків снарядів, які не розірвалися внаслідок минулорічної надзвичайної події. Іншими словами, за рік зібрати боєприпаси з 368 га (саме такою є повна площа арсеналу) не спромоглися. Цікаво, що про повне очищення території після вибухів на 48-му арсеналі під Калинівкою керівництво ДСНС відзвітувало вже за два місяці після надзвичайної події – 30 листопада 2017 р. У чому ж полягає принципова різниця між темпами очищення територій на Харківщині і на Вінниччині? Зрозуміло, це питання не до рядових виконавців – пожежних, саперів, рятувальників, які ризикували і ризикують власним життям…
Варто додати, що 65-й арсенал у Балаклії ставав мішенню невідомих диверсантів ще у 2015 році (26 грудня – якщо вірити стрічці новин з сайту Міноборони або 26 жовтня – якщо покладатися на думку начальника Генерального штабу Збройних Сил України, оприлюднену, звісно, на тому ж сайті).
Наразі доводиться констатувати, що військове керівництво неспроможне вжити ефективних заходів з охорони (зокрема, й протипожежної) великих складів ракетно-артилерійського озброєння, а також вчасного очищення їхніх територій від боєприпасів, розкиданих під час минулих надзвичайних подій навіть в межах власне арсеналів.
Вибухи на арсеналах переконливо продемонстрували, наскільки небезпечним є сусідство військових складів з населеними пунктами – при плануванні їхнього розміщення, яке здійснювалося ще в радянські часи, бралася до уваги лише наближеність до транспортної мережі, а потенційна загроза для мирних жителів просто ігнорувалася.
Виглядає логічним поставити питання щодо переміщення вкрай уразливих і небезпечних військових складів подалі від населених пунктів, і тут може стати в нагоді вінницький досвід. Варто нагадати, що лише завдяки тому, що у 2009-2010 рр. з розміщеної поруч з Калинівським арсеналом артилерійського озброєння бази зберігання компонентів ракетного палива були повністю вивезені сотні тонн небезпечного «меланжу», вдалося запобігти масштабної екологічної катастрофи – якби це не було зроблено, великі території перетворилися б зараз на «випалену землю» у буквальному сенсі.
Цивільна влада на Вінниччині ще десять років тому принципово поставила питання про закриття вибухонебезпечних армійських об’єктів, розташованих в межах населених пунктів. І вивезення ракетного палива з-під Калинівки є лише однією з успішно реалізованих подібних ініціатив тодішніх очільників області – так, у 2007-2008 рр. з 3430-ї бази зберігання озброєнь, розташованої у селі Людавка (а це лише за 20 км від Вінниці – ближче, ніж Калинівський арсенал!), було вивезено 2 тисячі умовних вагонів (по 20 тонн кожний) ракет та авіаційних бомб, які через перевищення термінів зберігання підлягали негайній утилізації. В той же час було ліквідовано й 5909-й склад інженерних боєприпасів, розташований поблизу Гайсина: виконуючи по декілька рейсів щоденно, з травня по листопад 2009 р. військові вивезли звідти 11,8 тис. тонн протитанкових мін.
Очищення теренів Вінниччини від велетенських запасів вибухівки було принциповою позицією тодішнього керівника облдержадміністрації Олександра Домбровського: «З кожним вивезеним вагоном боєприпасів наша область стає безпечнішою, стає екологічнішою. Прибрати вибухівку від домівок наших земляків, депортувати небезпеку за межі Вінниччини – спільне завдання військової й цивільної влади», – зазначив він під час закриття Гайсинського складу боєприпасів.
Зрозуміло, що не все із запланованого тоді вдалося реалізувати, але й зроблено було чимало. Керівництво Міноборони тоді вдалося переконати й у необхідності розформування Калинівського арсеналу – військове відомство офіційно повідомило про намір розпочати його у 2010 році, і завершити вивезення придатних боєприпасів на інші склади й утилізацію непридатних за кілька років. Але прихід до влади Віктора Януковича перекреслив ті плани, і десятки тисяч тонн боєприпасів залишилися на місці, поруч із калинівчанами.
Все це свідчить про те, що за наявності узгодженості дій військового й цивільного керівництва навіть в роки економічної кризи, за умов обмеженого бюджетного фінансування армії, з Вінниччини боєприпаси вивозилися в середньому обсязі близько 20 тис. тонн на рік – а це чверть задекларованого військовим відомством обсягу арсеналу у Калинівці. Зрозуміло, що зараз, в умовах збройного конфлікту, місцева влада має набагато менше можливостей вплинути на керівництво Міноборони у питанні переміщення небезпечного вантажу подалі від міста, а армійські очільники не зробили відповідних висновків після низки подібних вибухів – саме тому доречно розглядати проблему на рівні керівництва держави.