Знайти роботу людині з інвалідністю складно. А якщо у людини важка інвалідність – це майже нереально. В Україні з 240 тисяч осіб, які мають першу групу працюють лише 17,7 тисячі або 7%. Вінницький центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю "Поділля", який очолює Роман Штогрин, визначив два пріоритети в роботі: працевлаштування на відкритому ринку праці та навчанню навикам самостійного життя.
Відомо, що центр реабілітації був на межі закриття, майбутнього ніхто не бачив. Коли Ви очолили установу відбулись зміни. Які перші кроки зробили, ставши директором?
Насправді, не все так легко було. Пам’ятаю як 5 років тому разом із заступником губернатора, яка мене представляла колективу, ми обійшли установу, а вона порожня. Мене вразило перше, що немає клієнтів, друге, що дуже бідна матеріальна база. Почав аналізувати стан, вивчати кращі практики. Їздив у різні міста до колег: Львів, Київ, Чернівці, Чернігів. Дивився як у них функціонують системи і вже після того напрацював план розвитку нашої установи до 2018 року. З минулого року, маючи досвід, зрозумів, що модель реабілітаційної установи потрібно змінювати ще. Відпрацював спільно з Мінсоцполітики нове положення, почали впроваджувати нові послуги, змінили назву.
Які послуги надає установа?
Базова послуга – здобуття професії. Людина з інвалідністю може обрати одну із 23. Друга послуга – соціально-психологічна реабілітація у вигляді «Школи успішної людини з інвалідністю». В житті потрібні не тільки «тверді» навики, а й «м’які», тобто вміти спілкуватись, домовлятись, переконувати, лагодити з людьми. Третя послуга – соціальний супровід при працевлаштуванні. Ми бачимо, що люди з вираженими ознаками інвалідності самостійно не можуть працевлаштуватись. Їм потрібно допомагати, брати за руку, вести до роботодавця і переконувати його. Четверта послуга – це фізична і соціально – побутова реабілітація у вигляді «Школи самостійного життя». Частину людей з інвалідністю потрібно навчати елементарних речей: їсти зварити, хліб порізати, попрати, одягнути себе. Останню послугу ми розробляємо спільно із Обласною службою зайнятості – це профорієнтаційний інтенсив «Потенціал на 100%». За нашими спостереженнями 70% людей з інвалідністю не можуть визначитись чим вони хочуть займатись в житті. Для них розробили цей інтенсив.
Чи продовжують працювати глухі касири на даний час?
Так. Працюють вже пів року. Вони доводять, що люди з інвалідністю можуть успішно працювати. Їм і роботодавцям необхідна допомога на початковому етапі. Далі всі швидко адаптуються. Зараз розпочнемо за підтримки ПРООН реалізовувати проект «Нові можливості працевлаштування для людей з інвалідністю». Відпрацьовуватимемо послугу супроводу на робочому місці. Мало знайти роботу, потрібно ще вміти втриматись на ній.
Навчання в центрі проводиться за спеціальними програмами?
Ні. Ми навчаємо всіх по державному стандарту освіти. Адаптуємо під наших слухачів в межах допустимого. Для прикладу, сліпі слухачі мають спеціальні озвучувальні програми.
Які професії у вашому центрі є найпопулярнішими?
Манікюрник, перукар, візажист, флорист, оператор котельні, кухар, оператор комп’ютерного набору, адміністратор, кравець, фотограф та інші.
Зі скількох людей складається група?
У нас невеликі групи, до 15 людей. Ми єдина реабілітаційна установа, яка пройшла державну атестацію Міністерства освіти і науки України.
Як працівники центру знаходять підхід та допомагають людям з інвалідністю відчувати себе повноцінними?
Головне, щоб була приязна, хороша атмосфера в колективі. Щоб всі розуміли цілі, місію, мали спільні цінності. Колектив розуміє, що по відношенню до них є справедливість, тому це стимулює працювати якісно. Не зважаючи, що зарплати бюджетників невеликі, мої колеги щиро роблять свою роботу і хочуть допомагати іншим. Коли щодня зіштовхуєшся із проблемами людей, то починаєш цінувати те, що у тебе є більші можливості. Все більше помічаю, що в соціальній сфері не має випадкових людей.
Чи будете ліцензувати нові професії?
Так, ще ліцензуємо 4 нових професії. Але ще більше переконуюсь, що потрібно орієнтуватись на потреби роботодавців. Хочу вибудувати таку модель роботи, щоб ми задовольнили їхні запити.
Ви мали на увазі, щоб людина не відчувала різниці між навчанням в центрі і власне на роботі?
Так! Щоб людина розуміла, що ніякого бар’єру немає. Переходу від навчання до робочого місця взагалі не повинно бути. Тобто людина робить на роботі все, що робила в центрі, тільки за це ще отримує гроші. Ось це, на мою думку, ідеальна освіта.
Ви підтримуєте зв’язок із випускниками центру?
Так, ми передзвонюємось. З’являється вакансія – то ми пишемо їм, щоб повідомити або ж телефонуємо. Ми намагаємося їх витягувати і залучати до роботи.
Скажіть, будь ласка, чи отримували працівники центру певні навики перед роботою з людьми з інвалідністю?
Усе з’являється з досвідом. У нас працюють такі ж психологи, реабілітологи, лікарі як скрізь, але вони вже знають певні особливості роботи з людьми з інвалідністю.
У вас присутній медичний супровід під час навчання?
Так, є медичний супровід тому, що в центрі люди з різними захворюваннями. Комусь може стати погано, хтось може захворіти і потрібно надати допомогу. В нас немає класичної медичної реабілітації, в нас медичний супровід. Тобто людина присутня на заняттях, на тренінгах, а лікар дивиться за станом її здоров’я.
Відомо, що Ви раніше були державним службовцем. Чому вирішили змінити рід своєї діяльності?
Я не бачив своєї самореалізації на тій посаді яку обіймав. Не хотів працювати на процес. Це демотивує. На якомусь етапі в своєму житті я вирішив спробувати себе з посади заступника директора інтернату і разом із знайомим, який там працював директором, ми фактично реформували психоневрологічний інтернат. Але досвід здобутий в стінах облдержадміністрації колосальний і надзвичайно корисний.
Ярослава САВЧУК