У різні часи у кризові моменти, як нині в Україні, багато європейських держав робили ставку на приватизацію: насамперед. визначалися з об’єктами, які варто і які не варто приватизовувати, щоб не поводитись – як «собака на сіні».
Україна цього року ніби забула про приватизаційні процеси. Чому так сталося та який зиск може отримати економіка, в тому числі Вінниччини, від реалізацію майнового баласту, – в інтерв’ю кореспондента «ВінницяОк» з першим заступником голови Вінницької ОДА Андрієм Гижком.
Андрію Петровичу, невже усе виробництво на Вінниччині вже в приватних руках? Адже про приватизацію ми давненько не чули…
Будь-яке підприємство, щоб воно працювало і випускало конкурентну продукцію, потребує капіталовкладень – потрібно його оновлювати, проводити ремонти, замінювати обладнання. Якщо цього не робити, держава чи приватний власник від цього підприємства не буде мати жодного зиску. На жаль, маємо ситуацію, коли з квітня відсутній в Україні керівник Фонду державного майна. З цих 7 місяців вже друга людина виконує обов’язки. Будь-хто, хто має приставку «в.о.», не діє стратегічно, тому що ця людина розуміє, що вона – тимчасова, просто – щоб втримати ситуацію. Через це ми не бачимо серозних кардинальних рішень. Я теж не прихильник масової приватизації всього підряд. Є стратегічні речі, які не потрібно було приватизовувати: об’єкти енергетики, інфраструктурні, але вже маємо те, що маємо. Але, наприклад, у Вінницькій області ми маємо 11 спиртових заводів. 7 з них – на стадії банкрутства. Деякі вже повністю – на ліквідаційній процедурі. Ми маємо державні так звані ветсанзаводи – у Калинівці і Тульчині. Маємо ще цілу низку кар’єрів при мінАПК, піщані кар’єри, маємо щебеневий кар’єр від «Укрзалізниці», який банкрот і на ньому висить 30 млн грн боргів. Є два кар’єри з пиляного вапняку, який колись використовувався для цукрової галузі, підпорядковані міністерству АПК, – від них фактично залишились одні печатки і жодної діяльності вони не проводять. У моменти кризи держава повинна взяти на себе відповідальність і виставити такі об’єкти на приватизацію. Але швидку і прозору приватизацію. Якби цю процедуру зробити за 3-4 місяці, це дало б колосальний поштовх для економіки і Вінницької області і в цілому – економіки України.
Як спиртові заводи взагалі можуть бути збитковими?
Зрозуміло, що ми втратили величезні ринки для спиртової галузі. Свого часу вінницький спирт був розрахований на всю територію Радянського Союзу і на країни, що входили в «соціалістичний табір». За цей період там вже всі самі виробляють спирт. Тому дійсно, держава має залишити за собою монополію на харчовий спирт – це стратегічне питання здоров’я і безпеки людей. А решту спиртових заводів якби сьогодні дозволити швидко приватизувати, можна було б на кожному мінімум по 300-350 робочих місць створити. Уже 2,5 тисячі робочий місць можна було б отримати тільки на спиртзаводах. Але має бути чіткий інвестиційний обов’язок, що вони повинні випускати винятково технічні спирти. Сьогодні в Україні випускається маса хімічної продукції, наприклад, для миття вікон, рідини для автомобільної промисловості, де скрізь основним компонентом є технічний спирт.
Як можна заробляти на ветсанзаводах?
Ми вивчали практику Латвії, Киргизії, Білорусі, де є аналогічні підприємства – вони там всі приватні. У нас сприймають ветсанзаводи просто як місце для утилізації померлих тварин або тваринницької продукції, яка контрабандою завезена в Україну. Але ж на їхній основі можна зробити заводи з випуску кормів для тих же тварин: собак, котів, великої рогатої худоби і свиней. До нас уже приїжджали інвестори з Італії, які готові були випускати аналоги найвідоміших кормів і скласти конкуренцію, наприклад, Pedigree. Але проблема в тому, що приватний бізнес хоче працювати з приватними структурами. Вони готові були викупити ці заводи і створити теж мінімум по 300 робочих місць.
Кар’єри також могли б приносити прибутки…
Ситуація з радянських часів також кардинально змінилася. Ті кар’єри, що працювали на цукрову галузь, випускали пиляний вапняк для цукроварень. Але колись у Вінницькій області було 40 цукрових заводів, а зараз – лише 7 працює. Зрозуміло, що такої кількості вапняку просто не потрібно. Але сьогодні є інші галузі, яким потрібен такий вапняк, тільки вже не у вигляді великих пиляних брил, а у вигляді вапнякової муки, яка йде на цементні заводи і металургійні комбінати. Це – не стратегічні питання, там немає якогось оборонного чи іншого стратегічного питання. Але держава тут показує себе неефективним власником, тому що обладнання, яке там було вже вкрай застаріло морально і фізично. Зрозуміло, що держава не може взяти кредит в цій ситуації і модернізувати це підприємство. Потрібно знайти ефективного власника, який дасть цим підприємствам нове життя, а місцевій громаді – нові робочі місця, що напряму вплине на податки і наповнення бюджету.
Тобто у держави зараз немає грошей, щоб закупити нове обладнання чи перепрофілювати ці підприємства?
Ми ж знаємо, що Україна пережила дуже серйозну кризу, коли відбувся обвал національної валюти більше, ніж втричі. А таке обладнання в Україні не випускається, вони імпортне, відповідно, його вартість зараз зросла втричі.
Чому ж тоді гальмується приватизація?
Немає менеджера у Фонді держмайна, немає законодавчого документа – Програми приватизації, яку має внести ФДМУ. Фонд має підготувати програму на конкретний рік – на 2018, де запропонувати перелік підприємств, які готові до приватизації, чи які пропонуються. Цей перелік затверджується Верховною Радою. Потім регіональні відділення Фонду, або центральний апарат, якщо це великі підприємства, готує процедуру і проводяться публічні торги.
Коли востаннє на Вінниччині проходила приватизація якогось серйозного об’єкту?
На моїй пам’яті це було років 5 тому. Сьогодні Регіональне відділення ФДМУ є лідером в Україні за показниками надходжень до бюджету – понад 13 млн грн за рік, але винятково через те, що просто здають в оренду державне майно. Є області, де видатки держави на утримання держмайна більші, ніж той Фонд збирає коштів.
Якби зараз провести приватизацію усіх цих об’єктів, про які ми говорили, що отримав би бюджет?
Я б не говорив про гроші від прямої приватизації. Взагалі, у всьому світі, на відміну від нас, практикується інша приватизація – швидка з інвестиційними зобов’язаннями. У Чехії, Польщі, країнах Прибалтики бувало, що продавали підприємство за 1 долар. Але були чіткі інвестиційні зобов’язання з кількості створених нових робочих місць. Це має бути пріоритетом для влади. Ми таким чином знімемо навантаження на соціальні фонди, тому що люди з центрів зайнятості прийдуть на роботу, уже не потрібно буде їм виплачувати допомогу. Зніметься питання субсидій. І далі від роботи підприємства будуть надходити податки.
Є надійні механізми контролювати виконання цих зобов’язань?
Звичайно, є. Ми бачили досить гучні приклади того, що може бути у випадках невиконання інвестиційних зобов’язань: це і повернення «Криворіжсталі», і останній скандал стосовно «Укртелекому», коли повернуто акції державі. Не хотілося б, щоб до цього доходило, бо це погіршує інвестиційний клімат, це відлякує інвестора. Але весь світ має досвід, коли інвестиційні зобов’язання прописані на рівні законодавства.