Валерій Коровій очолив Вінницьку облдержадміністрацію 28 лютого 2015 року – через два з гаком місяці після того, як політична напруга в області досягла свого апогею, що вилилось в події 6 грудня 2014 року.
Та навіть після грудневого штурму будівлі ОДА і обласної ради пристрасті і протистояння у місцевому політикумі не припинялися. А це суттєво позначалось на стані справ з економікою, соціальною сферою, політикою безпеки. І все це – у розпал російської агресії на сході України.
«Треба налагоджувати діалог із суспільством, почути суспільство, але дати по руках провокаторам і п’ятій колоні», – сказав, офіційно представляючи нового голову ОДА Валерія Коровія, Президент України Петро Порошенко.
Чи вдалося це Валерію Коровію? Яка нині політична та економічна ситуація в області, та що несуть Вінниччині заявлені керівництвом держави реформи, – в ексклюзивному інтерв’ю голови Вінницької ОДА кореспонденту "ВінницяОк".
Компроміс знайшли
Пане Валерію, чи вдалося, на вашу думку, мінімізувати в області політичне протистояння, яке було ще три роки тому?
З огляду на події 6 грудня 2014 року, ситуація була дуже непростою і дестабілізованою. Перед областю стояла низка дуже серйозних викликів. Розпочиналась процедура добровільного об’єднання територіальних громад. Потрібно було запустити механізми для того, щоб пішли фінансові ресурси і область почала розвиватись. Мені здається, що нам вдалося знайти компроміс, стабілізувати ситуацію. І сьогодні навіть останні рейтинги, які проводить USAID, визнають Вінниччину лідером за рівнем ділової активності. Не ідеалізую ситуацію, але це говорить про те, що нам вдалося зробити крок вперед. Ми зуміли, попри величезну політизацію процесу, провести чесні демократичні вибори до обласної ради. До речі, це підтвердили спостерігачі ОБСЄ. І це дало можливість рухатись вперед.
Вибори тоді вперше провели за нової системою, яку назвали «відкритими списками». Тепер йдуть дискусії про зміну системи виборів до парламенту. Чи виправдала вона себе на рівні місцевих рад?
Практика показала, що ця система дуже недосконала. Більше того, вона потребує кардинального покращення. Виборець дезорієнтований. Наприклад, на одному окрузі, де людина набирала 28-30% голосів, вона не потрапляла до місцевої ради тільки через те, що не проходила за партійним рейтингом. У той же час є такі люди, які набирали 7% і ставали депутатами. Як результат, на превеликий жаль, вимушений констатувати, що частина людей в обласній раді – не найкращі. Вони дуже важко орієнтуються у тому, що входить до кола повноважень депутатів обласної ради. При всій повазі до нинішнього депутатського корпусу, найбільша проблема в тому, що 80% дискусій, конфліктів, звинувачень йде стосовно якихось заяв, які взагалі виходять за межі компетенції обласної ради. Оця хибність відволікає від конкретної роботи. І мова не тільки про обласну раду. Якісний склад місцевих рад загалом сьогодні – на порядок нижчий від того, що було раніше. Тому я – за відкриті списки, але не в такому форматі, який був на минулих місцевих виборах. Є різні методики формування партійних списків. Якщо ми говоримо, наприклад, про рівень області чи району, то я запустив би зовсім іншу систему: хай партії висувають кандидатів, але повинен бути мажоритарний принцип. Люди повинні розуміти, за кого вони голосують. Хоча я також – не прибічник мажоритарки. Як на мене, найвдалішою системою виборів, наприклад, до Верховної Ради, була б пропорційна система у форматі, коли б на округ йшли кілька кандидатів від партії.
«Думають, що тендери – під столом голови ОДА…»
Як часто до Вас приходять з пропозиціями на кшталт: «дайте посаду і я не буду скандалити»?
Таке буває, але зі мною це не діє. Моя позиція принципова – я роблю все для того, щоб розвивалась Вінницька область. Дуже часто буває, що хтось починає шантажувати, наприклад, стосовно бюджету. Я тоді беру бюджет і кажу: «покажіть хоча б один об’єкт, який лобіює особисто Коровій, і я це питання зніму». І після таких розмов питання знімається. Були й такі випадки, що не встиг хтось під загальними демократичними гаслами пройти до облради, як заходить до кабінету голови ОДА і починає запитувати про якісь тендери…Ніби голова ОДА заглядає під стіл і шукає, де там тендери лежать… До речі, Вінницька область першою в Україні запровадила допорогові закупівлі на суму до 3 тисяч гривень. І ми тільки за рахунок цього за минулий рік зекономили 70 млн гривень.
Рейтинги бувають різні
Як Ви ставитесь до різних рейтингів, де Вінницька область зачасту – перша?
Рейтинги є різі. Я негативно ставлюсь до рейтингів, де позицію висловлюють експерти, яких ніхто не знає. От нещодавно був один рейтинг. Ми поцікавились його методологією і не знайшли експерта у Вінницькій області. Зразу стало зрозуміло, що цей рейтинг – штучний. Я орієнтуюсь на рейтинги, але – на рейтинги тих організацій, яким можна довіряти, які засвідчують якусь тенденцію, особливо, тим рейтингам, які базуються на думці людей. Наприклад, рейтинг USAID, компанії, яка щорічно досліджує рівень ділової активності шляхом опитування самих представників бізнесу. Так само, рейтинг, який проводив журнал «Фокус» по Вінниці, де оцінку комфортності давали самі жителі міста. До таких рейтингів я ставлюсь, як до індикатора тих чи інших процесів. Є рейтинги, які базуються на відносних показниках – це теж неправильний підхід.
Але ж Ви не тільки вивчаєте рейтинги, а й спілкуєтесь «наживо» з підприємцями. Як часто вони приходять зі скаргами на те, що замучили перевірками, чи закрити хтось хоче?
На сьогодні це зведено до мінімуму. І якраз рейтинг USAID це засвідчує. Мені здається, нам вдалося відпрацювати таке середовище, де спрацьовують внутрішні механізми, які спрямовані на саморегуляцію цих процесів. Ми у Вінницькій області створили дуже цікавий інструмент – «Бізнес-клуб», до якого увійшли 30 найпотужніших підприємств і дуже багато питань, які виникають в цьому середовищі, знімаються на цьому майданчику.
Ринок землі є, але він – «збочений»
Сьогодні базовою проблемою є дуже недосконале законодавство у сфері земельних відносин. Це постійно провокує конфліктні ситуації, наприклад, в питаннях оренди земельних паїв. Це сьогодні – зона прискіпливої нашої уваги. Ми навіть часто займаємось невластивими нам функціями, коли «розрулюємо» ті чи інші ситуації. Я глибоко переконаний, що надзвичайно важливим кроком сьогодні є удосконалення земельного законодавства. Усі політичні спекуляції навколо мораторію – це шлях в нікуди, це – відволікання уваги. Зараз є мораторій, але є повно конфліктних ситуацій. Більше того, маємо чимало чинників, що дозволяють договори оренди, наприклад, переукладати на 50 -100 років з правом переуступки права оренди. Фактично, ринок землі як такий – пішов, але у найбільш «збоченій» формі: коли не капіталізується земля, не має можливості легалізувати процес і залучити інвестиції. Моя позиція дуже чітка: ми повинні перестати гратись у популізм, потрібно на експертному рівні фахово подивитись на те, що відбувається у земельних відносинах, і корінним чином провести земельну реформу в Україні, удосконалити земельне законодавство. Якщо це не буде зроблено найближчим часом, аграрний бізнес із сьогоднішнього локомотива економічного зростання може стати серйозною проблемою.
«Стримування ринку землі – диверсія проти України»
Наскільки зросла б капіталізація економіки області, якби у нас був цивілізований ринок землі?
За нашими попередніми оцінками, вартість одного гектара землі в середньому у Вінницькій області – близько 50 тисяч гривень. Це – середня ринкова ціна. Якщо у нас є 2 млн гектарів сільгоспугідь, то поточна капіталізація аграрного бізнесу – 100 млрд гривень. Це на стільки зросли б баланси наших аграрних компаній. Це – колосальний фінансовий ресурс. Зрозуміло, що це гіпотетично, і до цього потрібно дійти протягом певного часу. Але стримування цього процесу – це диверсія проти України. Чому країни, які мають нафту, золото, надра, використовують це на благо своїх країн, а Україна, маючи такий ресурс для розвитку бізнесу, не хоче його капіталізувати, щоб під нього залучити фінансові ресурси і розвивати аграрний бізнес?
Багато міфів про торгівлю землею за цей час запущено: хтось боїться, що продадуть її іноземцям, або олігархи скуплять…
Є вже готові механізми, щоб цього уникнути. Наприклад, в Румунії чітко заборонено продавати землю іноземцям. Навіть компанія, яка має іноземний капітал, не має права купувати землю. Існують чіткі обмеження – скільки землі не може бути в одних руках. Є заборона перепродавати землю протягом, наприклад, 10 років, щоб земля не була об’єктом спекуляцій, або впровадження штрафних санкцій, якщо землю перепродали. Усе можна врегулювати – у світі є колосальний досвід цього. Але це потрібно зробити, землю потрібно капіталізувати.
Багаті громади об’єднуються повільно
Серед головних нинішніх реформ – децентралізація. Справа – ніби й добра та потрібна, але чому ОТГ створюються з таким «скрипом»?
Коли ми говоримо про децентралізацію – це не тільки добровільне об’єднання громад. Об’єднання – це тільки один з елементів. Є ще фінансова децентралізація – як базовий елемент. Так, доходи місцевих бюджетів за три роки зросли втричі. Бюджети розвитку цього року будуть складати 2,5 млрд грн, це – в 6 разів більше, ніж у 2014 році. Друге – передача адміністративних повноважень на місця. На сьогодні величезну частину повноважень передали органам місцевого самоврядування. І сьогодні головним елементом районних держадміністрацій є не відділи АПК, а Центри надання адмінпослуг. І це люди відчувають. І третє: об'єднання добровільне. Але виникає питання: чому добровільне? Тому що в інший спосіб не можна було це починати у 2014 році. І держава дала стимул. Громади фактично отримують повноваження, наближені до міст обласного значення, а це, в першу чергу, – фінансова незалежність. Але проблема в тому, що Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад» пішов вперед, а нормативна база, яка, наприклад, регламентує функціонування освітянських закладів, охорони здоров’я, соціальної та культурної сфери, залишилася на місці. І почало вникати маса непорозумінь стосовно цього. Наприклад, Гайсинський район: в перспективному плані мало бути створено 4 ОТГ, але на якомусь етапі приходять документи в ОДА, де до Гайсина має відійти 80% усіх громад. Я запитую: а чому не взяли ще цих 20%? Вони кажуть: а вони нам не потрібні. Добре, а кому вони потрібні? Хто їх буде утримувати? Ви ж хочете забрати ПДФО, ресурси? А на решті території – хіба не люди проживають? Тому потрібно дотримуватись певного балансу. Повинні бути громади, які можуть саморозвиватись. Кажуть, що у Вінницькій області не такі високі темпи об’єднання територіальних громад, як в інших. Все дуже просто: там, де багатша територія, цей процес йде повільніше, тому що там є альтернатива. Спокійно до цього треба ставитись. Зараз створено 34 ОТГ. Наше завдання – створити критичну масу громад для незворотності цього процесу. Якщо ми вийдемо на позначку 70 громад, цей процес буде тільки набирати оберти.
Громадам для успіху потрібен фаховий і креативний лідер?
Так, проблема лідерів – це проблема досить серйозна і відчутна…
Якби Ви були головою якоїсь об’єднаної громади, з чого почали б піднімати село?
Все дуже просто: люди дуже позитивно реагують на зміни, які вони бачать навколо себе. Це – комунальні дороги, освітлення, створення умов для діточок, для дозвілля дітей, безпекові речі. Це весь комплекс питань, які вирішуються на рівні ОТГ. Люди, коли сьогодні бачать, як ремонтуються дороги, не вірять власним очам. А якщо ще зробити в селі освітлення, щоб можна було безпечно пройти – це взагалі добре. Тут особливих рецептів немає. Треба просто чесно працювати на свою громаду. І головне – любити її і прагнути зробити там перлинку. Але не думати, що за вас хтось прийде і щось зробить. Сама філософія децентралізації – надати повноваження і ресурс активним людям.
Медреформа: рішенні непрості, але дуже потрібні
Нещодавно ухвалений Закон, що започатковує чергову медичну реформу, на вашу думку, поліпшить чи погіршить ситуацію в медицині?
Цей закон забарився. Його потрібно було приймати ще років 10 тому. Ми повинні реально дивитися на те, що відбувається в галузі охорони здоров’я. В кожній ЦРЛ хочуть, щоб був хірург, пологове відділення, гінекологія і всі чудово розуміють чому. Бо там працюють лікарі з порівняно низькою зарплатою, але мають машини, будинки і так далі. А вже на рівні села – як доходить до сімейного лікаря, то їх немає, бо там самі розумієте яка ситуація. В одному з районів почали дуже кричати про госпітальні округи, але коли ми почали розбиратися, хто піднімав цей бунт, то це той, хто має аптеки в ЦРЛ, хто харчує там людей, хто ліки постачає. Для нього будь-яка розмова про реформу – це втрата його впливу. Реформа – це дуже непростий етап, будуть дуже непрості, але вкрай необхідні рішення. І рухатися ми будемо крок за кроком. У цьому році ми почали впроваджувати процедуру реімбурсації. Нічого не хочу ідеалізувати. Ми й раніше виділяли гроші на цілу низку ліків, наприклад, на лікування тиску, астми, серцево-судинних захворювань, цукрового діабету другого типу. Але цих ліків ніхто не бачив. Хоча гроші виділялись. Цього року, впроваджуючи процедуру реімбурсації, попри деякі проблеми і недосконалості, люди реально почали отримувати безплатні ліки. І це створило підґрунтя того, що люди трохи почали вірити, що ми можемо щось зробити позитивного. 2018 рік буде роком первинної ланки, або сімейної медицини. Буде впроваджуватись абсолютно новий принцип, не людина буде ходити в лікарню і просити, а лікарі будуть ходити за людиною і просити її підписати угоду з сімейним лікарем. Коли буде угода – тільки після того цьому сімейному лікарю будуть йти гроші. Це – зміна всієї філософії фінансування галузі охорони здоров’я. Зрозуміло, що це непростий крок. Але якщо людина живе у селі і бачить, що там поганий сімейний лікар, вона може укласти угоду з яким завгодно сімейним лікарем. З 2019 року в цю систему буде вмонтовано другий – найпроблемніший рівень – нинішні районні лікарні. Базовим принципом буде формування госпітальних округів. Але госпітальний округ – це не лікарня, не об’єднання лікарень, це – круглий стіл, за який повинні сісти лікарі і дати собі відповідь: якщо, наприклад, у Крижополі – Томашполі – Піщанці у людини інсульт, куди її везти, щоб врятувати? У Вінницю? Чи довеземо? Чи може знайдемо рішення, щоб ця допомога надавалась у Крижополі, а пологи, наприклад, в Томашполі? Тоді вони сідають за «круглий стіл» і приймають рішення: затверджують план розвитку госпітального округу, звертаються з цим до Уряду і Уряд через фінансування допомагає їм сформувати цей госпітальний округ у відповідності до плану: де буде пологовий будинок, де лікарня інтенсивної терапії, де інфекційна лікарня тощо. Це дасть можливість наблизити до людей якісну медичну допомогу, яка сьогодні, на превеликий жаль, надається тільки на третьому рівні. Базовим елементом буде те, що тепер гроші будуть сконцентровані в Національній службі охорони здоров’я і вона буде фінансувати конкретну людину, а не просто утримувати пологовий будинок. Де прийняті пологи – туди будуть йти гроші, де проведена операція – там будуть гроші. Це буде складно, буде дискусія, нерозуміння. Але не залишається нічого іншого, як корінним чином змінювати систему.
«Вінницькі» в Уряді – благо для області?
Чи справді з приходом до керівництва країни наших земляків область отримала найбільші привілеї?
Якщо візьмете статистику обсягів надання субвенцій, наприклад, з Фонду регіонального розвитку, субвенцій на дороги, на соціально-економічний розвиток, ви будете дуже здивовані, тому що Вінницька область тут – не лідер. Є чітко визначені нормативи виділення субвенцій. Але правда в тому, що управлінська команда Вінницької області дуже добре розуміє, що не потрібно кричати голосніше всіх, а виготовляти проектно-кошторисну документацію, готувати людей, брати участь в грантах, конкурсах. І це буде давати відповідний ефект. Якщо Вінниччина посіла перше місце за рівнем ділової активності в Україні, то в який спосіб тут може допомогти Київ? Це все те, що зроблено тут – в частині надання адмінпослуг, роботи з бізнесом, залучення інвестицій, зняття бар’єрів. Уряд нам дуже допомагає за деякими напрямами, в першу чергу, дякуючи Уряду ми зараз крок за кроком рухаємось в напрямі ліквідації наслідків вибухів на складах боєприпасів під Калинівкою. Хоча, чесно кажучи, та державна бюрократична машина, яка нині існує по лінії окремих міністерств – це найбільше гальмо у вирішенні окремих проблем. І ми дійсно звертаємось до Уряду, щоб оперативно вирішувати ці проблеми. Крім того, Уряд цього року дуже істотно допоміг з лікарнею імені Пирогова. Це буде дуже знаковий проект: ми цього року фактично завершили будівельну частину, сьогодні працюємо, щоб закупити обладнання на 150 млн грн. Багато є таких питань. Просто відчуваємо моральну підтримку з боку урядовців, комунікуємо, зважуємо орієнтири. Не таємниця, що голова ОДА протягом тижня має 2-3 телефонні розмови з Прем’єром, або з віце-прем’єром, міністрами, наприклад, з Андрієм Ревою активно обговорюємо надання субсидій. У багатьох випадках вони консультуються з нами, прислухаються до тих чи інших речей. От зараз впроваджують пенсійну реформу – запитують, як сприймається вона на місцях, як субсидії виплачуються, як проходить монетизація. Це – всі робочі моменти.
Але ж вам легше потрапити на прийом до Прем’єр-міністра?
Прем’єр-міністр у нас дуже комунікабельний, і я не думаю, що якомусь голові ОДА проблематично потрапити до нього на прийом.
Вінниця – знову "столиця"?
Цього року Вінниччина дещо шокувала, в доброму розумінні Україну кількома креативними проектами як наприклад, оперний фестиваль у Тульчині. Чи готується щось схоже на наступний рік?
Ми вже прийняли рішення і наступного року ми закріпимо статус міста Вінниці – як столиці музики Леонтовича. Ми створимо широкоформатний хор імені Леонтовича у Вінниці. Це буде найкращий хор в Україні. Зараз якраз над цим працюємо.