За місяць на Вінниччині стартує Міжнародний фестиваль OPERAFEST TULCHYN. Чимало поціновувачів оперного мистецтва цікавляться, чому саме райцентр Тульчин обрано для проведення такого серйозного Міжнародного фестивалю. Аби пролити світло на це та інші питання, спілкуємося із Іриною Френкель, продюсером і арт-директором OPERAFEST TULCHYN, Заслуженою артисткою України та радником Міністра культури України.
Ірино, то чому саме Тульчин?
Якщо зараз ми будемо говорити про цінність Тульчину в музичній історії України та згадувати історичні традиції, які пов’язані із цим містом, будемо не зовсім відвертими навіть перед собою. Хоча, звичайно, саме ці дві складові були вирішальними щодо вибору місця проведення оперної події. Проте, поштовхом стало бажання спробувати зробити ексклюзивний культурний продукт, який повинен надати імпульс економічному розвитку території. Новостворена Тульчинська об’єднана територіальна громада, на землі якої розташовано Палац Потоцьких (який здавна називали «Подільським Версалем») – це ідеальна локація. Створити для Вінниччини пілотний проект, пов'язаний із культурно-економічним розвитком території, – ось що було головним бажанням. Саме про це йшлося у нашій розмові з головою Вінницької державної адміністрації Валерієм Коровієм цьогоріч у січні.
Чи є в Україні приклади таких проектів?
Стосовно малих міст можу навести яскравий приклад – Кам’янець-Подільський, там життя міста організовано за календарем культурних подій. Стосовно великих міст – це Львів – перший острівець культурного туризму в Україні. Там формування сервісних складових повністю пов’язане з культурною ідеологією. І ми бачимо результат, який завдячує грамотній маркетинговій стратегії міст та правильного позиціювання в України.
Ви є координатором сектору культури Офісу секторальної децентралізації Національного проекту Децентралізація. Чи розуміють сьогоднішні керівники громад нову трактовку культури?
Вивчаю ситуацію із культурним ресурсом в об’єднаних громадах і можу сказати, що лише 2 % керівників намагаються використати культурний ресурс, інші ж бачать в цьому проблему. І я розумію, чому. Процес культурно-економічного розвитку потребує ексклюзивної ідеї, яка б привела туриста. Це вимагає часу і відповідних фахівців, комплексного бачення і вміння визначати пріоритети. Ми ж ментально не готові до таких «місцевих трансформацій». Окрім цього, керівництво громад не має бажання інвестувати в дослідження. Вони чекають на «доброго дядю», який прийде до них за грантові кошти і щось зробить. Але за грантові кошти робляться справи за загальною схемою. Тобто втрачається ексклюзивність. Як правило, в такому разі розроблені рекомендації, концепції не реалізуються, тому що залишається проблема в головах. Підкреслю також ще один момент – неготовність керівників брати на себе відповідальність за прийняте рішення, і це ще загострюється відсутністю відповідних знань законів та практичного досвіду.
Нині багато говорять про креативну економіку або креативні індустрії. Яким чином ці дві складові можуть допомогти розвивати економіку України?
Починаючи із 80-х років ХХ століття, роль культури у світі розглядається як креативна складова розвитку економічного сектору. Спочатку це тлумачилось як отримання конкретного прибутку та залучених коштів, пізніше – як менеджмент та маркетинг в культурних організаціях. Після гірких спроб визначити важливість культури за допомогою конкретних економічних чинників було вивчено вплив культури на економіку конкретних міст та територій. Поняття «культура» почало тлумачитись як ресурс змін якості життя шляхом створення додаткової вартості продуктів та територій і поліпшення умов зайнятості населення.
В Україні «креативні індустрії» для багатьох – це щось недосяжне. Експерти, які намагаються імплементувати цю ідею в українську економіку, мало чим можуть допомогти, тому що не є практиками в реалізації таких проектів. На щастя, в Україні є фахівці, які локально реалізують креативні проекти, створюючи кластери. У 2016 – 2017 роках на замовлення Міністерства культури України експертами програми «Культура і креативність» були визначені індикатори впливу культури на соціально-економічний розвиток в Україні, розроблені за методологією ЮНЕСКО (CDIS). Наведу цифру зі звіту Міністра культури України Євгена Нищука: у 2014 році креативний сектор забезпечив понад 4 % ВВП. Це означає, що вплив культурного сектору на економіку України дуже суттєвий. І це, незважаючи на відсутність визначення поняття «креативні індустрії» в законодавчих документах.
Тобто, як завжди, всупереч?
(Сміється) У цьому і є неповторність України і нашого креативного середовища.
У своїх статтях Ви постійно наводити приклади успішних малих міст і громад Європи, які почали розвиватися комплексно завдяки культурній ідеї, поступово формуючи «кластер»…
– Так. Це моя улюблена тема досліджень. Для того, щоб зрозуміти громаду або місто як креативний кластер, необхідно мати здатність до рефлексії. Трошки з історії. У кожного культурного чи творчого явища є дві іпостасі – змістовна і прагматична.
Перша «змістовна» – про те, яку естетичну цінність, які сенси і повідомлення несе явище персонально для нас.
Друга «прагматична» – про технології, тобто канали доставки потрібної нам суті, та про те, скільки і чим нам прямо чи опосередковано доводиться за це платити.
У різний час різні діячі намагалися то перше, то друге поставити попереду "паротяга прогресу". Зрештою, втомилися і вигадали «креативні індустрії» – систему, в якій і творчість, і соціально-культурний аспект визнані однаково важливими. Культурна ідея та культурний ресурс перетворилися на основу культурно- економічних стратегії розвитку малих міст та невеликих територій, м’яко трансформуючи простори та формуючи громаду.
В Україні зусилля влади спрямовані на відновлення промислового потенціалу, який розташований в більшості своїй у великих містах, що створює передумови міграції населення з малих міст та селищ до мегаполісів та обласних центрів. Всупереч цьому, ми повинні розуміти, що рівень розвитку національної економіки визначається станом розвитку регіональних економік, ступенем інтеграції економік регіональних в інноваційну систему країни. Тобто взаємозв’язок і взаємозалежність розвитку галузей на кожному рівні можуть бути індикаторами поточного розвитку та відображати як потенціал регіону, так і національної системи в цілому. Зручною одиницею виміру територіальних економік є кластер. Спеціалізація кластеру стає ґрунтовною ідеєю для розвитку постіндустріальної економіки і базується на нематеріальній складовій, яка пов’язана, в першу чергу, із культурним ресурсом.
– Отже, оперний фестиваль має перетворитися на креативний кластер, а місто Тульчин – отримати нове позиціювання на мапі України?
Саме так. Маємо таку стратегічну мету. Але ії реалізація в подальшому залежить від місцян. Сьогодні ми працюємо з ними, готуючи фестиваль. І зауважу, мені дуже подобається, як вони розробляють туристичні маршрути. Виконуючи організаційні підготовчі завдання, вони почали аналізувати структуру міста. Ми говоримо про елементарні речі: парковки, готелі, сервіси харчування. І тульчинці починають розуміти, які умови необхідно створити для глядача фестивалю, щоб йому було зручно. Саме ця подія дає поштовх для такого партисипативного аналізу. Під час аналітичного процесу змінюється свідомість. Це і є перший крок у напрямку культурної трансформації.
Процеси децентралізації відкривають багато можливостей для розвитку малих міст, сіл та селищ. Ефективність розвитку громади залежить від компетентності керівництва новостворених ОТГ. Опинившись в постіндустріальному суспільстві, вони повинні розуміти, що компетентне управління культурними ресурсами та ефективне залучення людського потенціалу до процесів розбудови сталої громади може суттєво підвищити додану вартість території, стати основою ціннісного та економічного фундаменту розвитку.
Думаю, що ентузіазм тульчинців має стати гарним прикладом для жителів інших міст і районних центрів нашої області, не байдужих до історії та майбутнього рідного краю.