Народний художник України вінничанин Володимир Козюк 10 лютого презентував у Вінниці свій масштабний фото проект – результат кількарічної праці – альбом «Всі ми діти твої, Україно». Власно, книга заслуговує на те, щоб її побачили і за кордоном, адже на її сторінках – краса українських людей, національного брання, рідної природи. Це щастя – бути українцем! – лейтмотив видання. Презентацію Володимир Козюк міг зробити і в столиці, але для цієї події обрав рідну Вінницю! Щоправда, гостей із Києва до пана Володимира приїхало чимало, та й не тільки з Києва, а навіть із Китаю, де художник представляв свої живописні роботи.
Нa світлинaх зобрaжені люди, які є aктивними в місті тa облaсті. Це ті, хто допомaгaє воїнaм AТО, хто підтримує хворих дітей, це люди, які поруч. Мені хотілось зробити їх щaсливішими, aдже чиясь дитинa потрaпилa в aльбом, чиясь мaмa, бaбуся. Своїм aльбомом я хотів би внести в життя людей крaплю позитиву, якa б зігрілa їх нaдією. Я хотів би бaчити Укрaїну, якa цвіте, тому нa світлинaх і діти, і дорослі люди, які предстaвляють Укрaїну, – у вишивaнкaх», – розповідає про свою роботу Володимир Козюк.
Про фотоальбом Народного художника мистецтвознавець Тетяна Журунова написала:
«Проект Володимира Козюка містить мистецьку і настроєву складові. Він є ліричною посвятою рідній землі і землякам, своєрідною ін’єкцією оптимізму українській спільноті, яка зараз перебуває в напруженому емоційно-психологічному стані на тлі історичних катаклізмів останнього часу. Митець своїми творами налаштовує на позитивну хвилю впевненості у своїх силах, пам'яті роду і прагнення подолати всі перепони до світлої мети. Саме тому основними ознаками вибору світлин з його масштабного творчого доробку стали «вишиванка і посмішка».
Володимир Козюк – Народний художник України, відомий фотограф, колекціонер і меценат. Людина талановита і енергійна, він у всіх своїх іпостасях проявляє і свою громадську патріотичну позицію, шану до людей, історії та мистецьких традицій Поділля, де він народився. Володимир Козюк багато зусиль покладає на пізнання краю, відправляючись у численні дослідницькі та мистецькі експедиції, з яких привозить етнологічні відкриття, унікальні взірці народного мистецтва, живописні етюди та фотографії.
Володимир захоплювався фотографією з дитинства. Він і зараз, маючи сучасну апаратуру, з теплотою згадує свої перші ФЕД та «Зеніт». Проте відомість у колах шанувальників мистецтва він здобув на теренах малярського краєвиду. Його особливою і особистою темою стали подільські сільські види, де головним героєм є «хата під стріхою». Виїжджаючи на етюди у далекі села Вінниччини, Володимир обов’язково брав із собою фотоапарат – таким чином у нього утворився безцінний етнографічний фотоархів. Наразі, з поверненням фотографії у його життя автор не зміг і не захотів позбавити свій погляд того серпанку емоції, який робить зображення ліричним твором. Світлини для Володимира Козюка, що спочатку виконували роль фотощоденника мисливця за цікавими враженнями, згодом переросли у справжнє захоплення, а згодом – у ґрунтовну фахову працю.
Опрацювання власної манери у фотомистецтві почалося у митця зі слів видатного вінничанина, народного художника України Аркадія Сороки про закон живописного співвідношення кольорів, який має діяти і на теренах фотографії. Зауваження визнаного метра української імпресіоністичної школи живопису надали фотороботам Козюка барвної беззастережності, просякнутої світлом атмосфери у кадрі.
Якщо у малярстві Володимир цілком відданий пейзажу, то у фотографії його у великій мірі цікавить саме людина. Його товариська вдача залучила до кола персонажів фотопортретів митця багато різних особистостей. Серед них є відомі митці, артисти, політики, спортсмени і бізнесмени. Щоправда, в альбомі ми побачимо далеко не всіх його моделей, а лише тих, хто співпав із майстром у певних чуттєвих ритмах. З кожним героєм – від малечі до поважних людей – Володимир налагоджує емоційний контакт, налаштовує у спілкуванні на той образ, котрий якнайбільше відповідає обраному моменту. Саме тоді, коли людина є природною і відвертою, коли в об’єктиві художник бачить не тільки зовнішні риси, а й внутрішній стан, він натискає кнопку апарату.
Методом багатьох спроб у портретах виникла ще одна визначальна риса творчого підходу – уникання лінії горизонту задля цілісності враження від персонажу. Тож робота над кадром починається поза його межами – пошук відповідного середовища, точки зору, тонкощів освітлення, пластики руху, змістового наповнення. Проте теплі відносини з моделлю, почуття емоційного комфорту у присутності камери дозволяють зберегти свіжість враження і щирість почуттів у кожній світлині.
Серед європейських країн є дві – Шотландія і Україна, громадяни яких в свій сучасний гардероб з гордістю ввели національний одяг. В Україні це, звісно, вишиванка. Українські дизайнери користуються цим невичерпним джерелом краси, вишуканого смаку, колористичної суголосності. Вінничанка Людмила Бушинська створила цілу «вишиванкову лінію», у якій задіяла сучасний текстильний матеріал. Відомі українці брали участь у фотосесії задля благодійної мети. Деякі з світлин також представлені в альбомі.
У колекціонера Володимира Козюка зібралися взірці вишиванок з різних куточків подільського краю – це справжні шедеври, виплекані руками простих подільських селянок. Вони випрядали нитку, ткали полотно, вибілювали його на сонечку, фарбували або купували на ярмарку нитки для задуманого орнаменту, що стібок за стібком витворювали для своїх рідних і коханих. Частина збірки потрапила вже у музейні фонди, частина – у фотоальбом. Серед них – вишиванки з квітковим та геометричним орнаментом, у якому зашифровані прадавні символи і коди добра і добробуту, здоров’я і любові, вони розповідають про секрети світобудови, захищають людину своєю мудрою гармонійністю.
В багатьох світлинах народна естетика присутня у підґрунті сюжету. Наразі, кожен може переконатися в чудодійній силі вишиванок підкреслити жіночу вроду. Краса і чарівливість українських жінок вже стала легендарною, тож закономірно, що їх зображення складають левову долю фотоальбому. Серед них є й ті вінничанки, що здобули відомість і в Україні, і в світі, як от – Міс Україна 2013 року Ярослава Куряча, Міс Україна-Всесвіт Ольга Стороженко, Міс Україна 2015 року Христина Столока, краща модель України Ольга Дудник. До пантеону славу подільських красунь приєднуються й дівчатка. Проте і в них приваблює перш за все внутрішній світ юної особистості – недарма портфоліо, зроблене з талановитою подоляночкою Іванкою Шляховою, стало її першим кроком до перемоги у конкурсі "Міні-міс світу". Власні фотосесії у визнаного портретиста «щасливої руки» мали й Міні-міс України Даша Драчук, Міні-міс світу Даша Жубенко,. В 2016 р. розпочалася тісна співпраця з виконавчим директором Національного конкурсу Іриною Копаницею, після перших фотосесій з переможницями заплановані наступні творчі проекти.
В альбомі панує демократія вроди – для майстра не має різниці кількість нагород у конкурсах краси, та й, навіть, вік і статус. Головне у жіночих портретах – побачити неповторність рис кожної героїні, тому автор не вдається до композиційних експериментів, а намагається знайти гідну оправу, що підкреслює індивідуальність. Тут стають у пригоді лагідні подільські ландшафти – зелені діброви, заквітчані галявини, плодючі лани, тихі ставочки чи річкові пороги, вулиці старого міста та храмові пагорби. Для канонів у постановках, опрацьованих майстром, дуже важливим є рух, пластика тіла, що додає образу характерності. Ще однією визначальною рисою робіт, які йдуть від давньої української традиції, є шанобливе ставлення до жінки, саме це підкреслює чоловічий погляд фотомитця Володимира Козюка.
Натомість портрети чоловіків нагадують, що дух предків-козаків живий на Поділлі. Проте, Володимир цінує окрім звитяжної вдачі у сучасниках ті риси, які проявляються у родинних стосунках. Чи не тому багатьох своїх товаришів він зобразив саме у жанрі родинного портрету – Валерія Коровія, голову Вінницької обласної державної адміністрації , Олега Пінчука, відомого скульптора, заслуженого художника України, Костя Ревуцького, відомого фотографа, лікаря Пилипа Продивуса. Ми бачимо на світлинах Людмилу Бушинську, дизайнера і колекціонера, з чоловіком Віталієм, родину Теренчуків – Олександра і Світлану, родину Швець – отця Валерія і Ірину, знану співачку, народну артистку України, родину Косаківських – Віктора, науковця, і Наталю, вишивальницю, заслуженого майстра народної творчості, а також відому ведучу Ганну Заплецьку. Родинні портрети підтримують тему енергетичної сили, утвореної коханням, на якій тримається життя.
У зображеннях видатних подолян перш за все цікава особиста дружня інтонація, непарадна влучність характеристики – це портрет заслуженого журналіста України Ганни Секрет, олімпійської чемпіонки Наталі Добринської, фронтмена групи «ТІК» Віктора Бронюка, етнолога і писанкарки Тетяни Пірус, майстрині Марини Верхової, Сергія Капусти, підприємця, колекціонера і мецената.
Одним з мистецьких скарбів Поділля, що дісталися нам від предків, є музика. Щедрівка, записана нашим славетним земляком Миколою Леонтовичем, стала відома в усьому світі. Українську пісню зберігають, популяризують і примножують фольклорні колективи, які єднають людей старшого покоління і молодь. Теплі стосунки склалися у художника з учасниками колективу народного танцю «Барвінок». Юні талановиті вінничани чули бурхливі аплодисменти на свою честь у багатьох країнах. Митцеві вдається вихопити не тільки відточеність рухів, підкреслити органічність сценічного вигляду, але й придивитися до кожного обличчя, відтворити характер, почуття, безпосередність кожного артисту.
Фотографії солісток етнографічного гурту, відомою як «Мала Мокоша» Софійки Аль-Хадіді та Евеліни Сентемон з династії відомих вінницькіх митців викривають в моделях артистичність натури і дитячу безпосередність. Дитячі портрети є особливо зворушливою темою у творчості художника, про що свідчить ціла низка чарівливих робіт – яскравих і щирих. Вони позначені безмежною, по-справжньому батьківською теплотою, іноді м’яким гумором. Маленькі подоляни з відвертою насолодою тішаться красою і щедрістю рідної природи, радіють сонечку і квітам, горнуться до рідних, особливо – до матусі. Митець не втомлюється милуватися вічною темою материнської любові у світлинах жінки з дитиною.
Почесне місце у доробку майстра займають фотопортрети патріархів подільського села, що вибухають емоційним переживанням, хоч вони й позбавлені будь-яких заяложених ефектів. Майстер приймає своїх героїв такими, які вони є кожного дня з безлічі прожитих за лаштунками днів. Зворушливість і певна втаємниченість жіночих фотопортретів потребує озаглавити її – “Берегині рідного краю”. Відвертою святковістю наповнені портрети наймилішої в світі людини мами. Зачарований духовною красою, незламністю духу наших бабусь і матерів, майстер створив галерею надзвичайно виразних портретів, де йому вдається перетворити конкретний образ на знаковий – чи не виглядають ці старенькі жінки володарками і хранительками мудрості, що несли крізь товщу часу їхні предки? Основним імпульсом створення цієї серії було почуття вдячності і провини мимоволі за те, що світ змінюється так катастрофічно швидко. Зроблені з синовньою турботою, наповнені промовистими етнографічними деталями, вони неодноразово презентували українське фотомистецтво на багатьох закордонних виставках – у Польщі, Японії, Італії.
Недарма представлені в альбомі світлини справляють враження збільшеного у форматі родинного альбому: майстер знайомить поблажливого глядача з своїми мудрими батьками і з старенькими земляками, які у життєвому вирі зберегли любов і віру, з своєю коханою дружиною і з прекрасними подолянками, що квітують у старовинних вишитих сорочках, з своїми улюбленими донькою і сином та тими маленькими янголятами, радість в очах яких є сенсом нашого буття, з своїми друзями, з талановитими українцями, які прославляють наш край у багатьох куточках світу. Виставки світлин цієї серії відбувалися у Національному заповіднику Києво-Печерська Лавра, Верховній Раді України, Міністерстві внутрішньої політики, Адміністрації Президента України, у галереї «М – 17», в Центрі української культури (м. Київ), в посольствах різних країн.
Відвідуючи виставки народної подільської ікони, яку давно збирає Володимир Козюк, історики мистецтва часто говорять про те, що майстри тут знайшли спосіб лишити нам портрети наших пращурів. Змінилися часи і буденність сьогодення просто просякнута миттєвістю зображень – це такий собі «фотобум». Проте автор альбому зумів віднайти власну мистецьку манеру і незалежність думки у безмежному і строкатому інформаційному просторі. Він так само, як шановані ним наївні маляри попередніх століть, створив галерею сучасників – і не так важливо, чи всіх ми знаємо по іменах. Майстер намагався увічнити образ покоління. Образ, можливо, ідеалізований, але такий, що забарвлений емоційним співпереживанням, що тішить око й серце, що лишається у пам’яті».