ВМС України списали протичовновий корвет «Вінниця» проєкту 1124П, про що повідомляє «Українській мілітарний портал» із посиланням на джерела у Міноборони. Зазначається, що судно планували списати ще до збройного конфлікту з Російською Федерацією, однак ці плани перенесли після анексії Криму.
«Вінниця» – останній у світі корабель проєкту 1124П — прикордонної версії радянських «Альбатросів» — малих протичовнових кораблів проєкту 1124/1124М. Будувалися серією в 12 корпусів для прикордонних частин КДБ СРСР з 1972-го по 1982-й рік. Україна від Союзу отримала два корпуси — ПСКР «Ізмаїл» (заводський №777) та «Дніпро» (заводський №775). Останній з 19 січня 1996 року називався «Вінницею». Корпус закладений 23 грудня 1975-го року. Спущений на воду 12 липня наступного року та введений до строю 31 грудня 1976-го року. Тож, кораблю виповнилося 44 повні роки.
Минуле десятиліття корвет «Вінниця» був технічно небоєздатним, потребував заміни корпусу як у підводній так і надводній частинах, відновлення ГЕУ, усього озброєння та корабельних систем. Корвет повністю оснащений спорядженням 50-60-х років розробки — від РЛС та навігації до гармат та торпед.
«Бойової цінності він не представляв вже багато років. Але щороку з‘їдав ресурси», – констатує Голова правління Українського мілітарного центру Тарас Чмут.
Відтак, «Вінницю» планували списати ще до війни, але окупація Криму відклала цей процес.
«Ті плани опиралися на низьку технічну готовність корабля та безперспективність вкладання ресурсів. Ще в 2015-му році Командування ВМС мало чітко визначити перспективний та безперспективний плавсклад. Те, що не може з технічних чи інших причин експлуатуватися мало бути відразу списано. Втім, на купу кораблів, суден та катерів щороку виділялися значні кошти, на них служили якісь екіпажі які отримували грошове забезпечення. При цьому, самі плавзасоби в море або не виходили, або робили то виключно формально пару разів на рік. А ці кошти могли б бути витрачені на відновлення та модернізацію перспективних кораблів або ж закупівлі чогось важливого — наприклад, тепловізорів для АТО/ООС», – йдеться у матеріалі «Мілітарного порталу».
Цікаво, що характеристики корвету були не сбалансованими. Кораблі цієї серії були заслабкими для флоту, але в той же час занадто потужними як для прикордонних військ.
Технічні характеристики:
Водотоннажність: 880 тон (стандартна), 960 тон (повна)
Довжина: 71,2 м
Ширина: 10,17 м
Осадка: 3,6 м
Швидкість: до 36 вузлів
Дальність ходу: 4000 миль (на 10 вузлах), 2700 миль (на 14 вузлах), 950 миль (на 27 вузлах)
Автономність: до 10 діб
Екіпаж: 79 осіб (8 офіцерів) – проєктний
Енергетична установка: дизельно-газотурбінна, 2х10000 к.с. дизелі М-507А, 1х180000 к.с. ГТУ М-8; 3 гвинта фіксованого кроку;, 1 ДГ АСДГ-500 (на 500 кВт), 1 ГД на 300 кВт та 1 ДГ на 200 кВт
Озброєння: 2х2 57-мм АУ Ак-725 (боєзапас 2200 пострілів) з системоу керування МР-103 «Барс»; 2х2 533-мм ДТА-53-1124 (4 торпеди ТЭСТ-71, ТЭСТ-71М, СЭТ-65, СЭТ-53, СЭТ-53М, 53-65К) з ПУТС «Дракон»; 2х12 РБУ-6000 «Смерч-2» (96 РГБ-60) з ПУСБ «Буря»; 2 бомбоскидача на кормі під 16 глибинних бомб ББ-1 чи БПС. Можливе розміщення до 18 морських мін.
Радіотехнічне озброєння: РЛС загального виявлення МР-302 «Рубка», РЛС радіотехнічної розвідки «Бизань-4Б», навігаційна РЛС «Дон», апаратура державного розпізнавання «Никель-КМ», радіопеленгатор АРП-50Р. Гідроакустика представлена занурюваною ГАС МГ-339Т «Шелонь», ГАС МГ-332 «Амгунь», ГАС звукопідводного зв’язку МГ-26 «Хоста», ГАС прийому сигналів гідроакустичних буїв МГС-407К, станція виявлення теплового кільваторного сліду ПЧ МИ-110КМ, станція виявлення радіоаціного вільватерного сліду ПЧ МИ-110Р.
«Фактично все озброєння та системи 50-х та 60-х років. На сьогодні вона абсолютно застаріле та не здатне ефективно виконувати завдання. При цьому корабель майже беззахисний під авіації не кажучи про БПЛА чи протикорабельні ракети», – підсумовує Тарас Чмут.