Рабство – це насильницьке підпорядкування однієї людини іншою або однієї групи людей іншою групою людей.
Рабство було першою з проблем у галузі прав людини, яка викликала серйозну міжнародну стурбованість. І все ж, не дивлячись на загальний осуд, навіть у кінці XX століття практика, подібна до рабства, як і колись, залишається серйозною та нагальною проблемою.
Сьогодні під словом «рабство» підпадає цілий ряд порушень прав людини. Окрім рабства в його традиційному розумінні та работоргівлі, ці зловживання охоплюють торгівлю дітьми, дитячу проституцію, дитячу порнографію, експлуатацію дитячої праці, нанесення статевого каліцтва дівчаткам, використання дітей у збройних конфліктах, боргову кабалу, торгівлю людьми та людськими органами, експлуатацію проституції та деякі види практики, що використовуються в умовах апартеїду та колоніальних режимів.
Упродовж історії становлення суспільства рабство було часто легалізованим. У сучасному розумінні термін «рабство» інколи використовується для позначення суміжних категорій насильницького або ненасильницького примушування людей для виконання певної роботи, тобто «рабство» називають зм’якшеним терміном «примусова праця». В обох цих випадках з існуванням рабства часто пов’язана работоргівля.
Правозахисні організації розробили певні критерії визначення сучасного рабства:
- діяльність людини контролюється іншими особами за допомогою насильства або погроз його застосування;
- людина знаходиться в певному місці і займається певною діяльністю не по своїй волі, а також позбавлена можливості змінити ситуацію за власним бажанням;
- за свою роботу вона або взагалі не отримує платню, або отримує мінімальну оплату, що не покриває її потреб на захист, повноцінне харчування, оздоровлення, лікування, освіту тощо.
Основними видами рабства є:
Традиційне рабство існувало за легальних систем, що надавали одним людям право власності над іншими. Раб тоді розглядався персональним майном власника, його можна було купувати й продавати як товар, та зазвичай «статус раба» передавався дітям рабів. Хоча традиційне рабство домінувало в багатьох суспільствах минулого, на сьогодні цей вид рабства заборонений й зустрічається нечасто.
Боргове рабство виникає, коли людина зобов’язана працювати на іншу людину, щоб відпрацювати борг. Термін такого рабства й послуги, що їх повинен надавати боржник, можуть буди невизначеними, тому заборгованість може передаватися з покоління в покоління, й діти можуть відробляти борг предків. Сьогодні, тобто у XXI столітті, таке рабство найпоширеніше, особливо у Південній Азії.
Примусова праця інколи застосовується для опису ситуації, коли людина змушена працювати проти своєї волі під страхом насильства або іншого покарання, але ним описують також і традиційне рабство і будь-яку іншу ситуацію, коли людина працює не за власним бажанням, й здатність людини працювати перебуває під повним контролем іншої людини.
Торгівля людьми здебільшого стосується жінок та дітей для проституції. Ця форма примусової праці росте найшвидше. Серед лідерів у області сексуальної експлуатації дітей називають Таїланд, Камбоджу, Індію, Бразилію та Мексику. Приклади сексуального рабства, часто у контексті війни включають табори зґвалтування, станції комфорту, жінок для комфорту, примусове одруження з солдатами та інші способи поводження з жінками (або чоловіками) як з персональним майном, а тому всупереч нормам, що забороняють рабство.
Примусові та ранні шлюби часто вважаються видом рабства. Примусові шлюби досі практикуються в різних частинах світу, зокрема в деяких частинах Азії та Африки. Вони також трапляються серед іммігрантів у Європі, США, Канаді та Австралії. У Західній Африці збереглося ритуальне служіння, при якому жінок й дівчат віддають священикам або представникам вищих каст. Викрадення з метою шлюбу досі трапляється в багатьох частинах світу, наприклад в Ефіопії такими є 69% шлюбів.
У всьому світі рабство кримінальний злочин, але рабовласники можуть отримувати високі прибутки за ризик. У глобальному кримінальному світу всесвітній прибуток від усіх форм рабства поступається тільки торгівлі наркотиками, у тому числі приблизно 40% прибутку від рабів кожного року дає сексуальне рабство.
У Кримінальному кодексі України передбачена відповідальність за торгівлю людьми, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням примусу, викрадення, обману, шантажу, матеріальної чи іншої залежності потерпілого, його уразливого стану або підкупу третьої особи, яка контролює потерпілого, для отримання згоди на його експлуатацію, у тому числі дії вчинені:
- щодо неповнолітнього або щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, або поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства;
- щодо неповнолітнього його батьками, усиновителями, опікунами чи піклувальниками, або вчинені щодо малолітнього, або організованою групою, або поєднані з насильством, небезпечним для життя або здоров’я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони спричинили тяжкі наслідки.
Зазначені дії в залежності від тяжкості, караються позбавленням волі на строк від трьох до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
Також, згідно з Приміткою до статті 149 Кримінального кодексу України під експлуатацією людини слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність або примусове переривання вагітності, примусове одруження, примусове втягнення у зайняття жебрацтвом, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо.
Враховуючи вищевикладене, кожна людина має право на захист держави від вчиненню стосовно неї рабства.
Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
в центральних областях В. Ольховий