А колись заробляв танцями. Народними… «Я – не кабінетний директор. Стільки років пропрацював у школі, що стільки не живуть. Але крім «Діра» і «Усатіка» клікух не було…»
Грав «в очко» з учнем на роздягання прямо на уроці…
Дозволяє курити старшокласникам біля майстерень школи. Одна умова – там не повинно бути менших. І порядок: для недопалків поставили відро. «Якщо вони вдома з мамою і з татом курять, я їх не перевиховаю…»
Хто, як не він, знає чому і коли у вінницьких школах з’явилась охорона. У 2002 році пережив викрадення онука губернатора Юрія Іванова. Другокласника виманила зі школи жінка… Перший випадок кіднепінгу в області… Після того дорослих в школу не пускають. «Ми не знаємо, хто саме прийшов, тим більше, що тепер няні приходять за дітьми… Тому закінчення уроків дорослі чекають на вулиці… Та ви Керч згадайте…»
«Злочинцем» сам себе називає. Бо «усі найкращі випускники тепер за кордоном, а не в Україні…» Вважає, що в освіті мало уваги вихованню патріотизму. Та й АТО вже не хвилює школярів… Зате сам із дітьми дискутує про політику. Вчить бути не байдужими у суспільстві. Цитуючи героїню фільму «Училка»: «Моя задача — наполнить вас знаниями. Открыть новые горизонты жизни. Так вот, если мне это удастся, то я достигну высшей цели своего дела — воспитание личностей, способных творить историю государства, лепить время…»
Кожному ліпити своє… Але він не запатентував свою методику навчання дітей читати і рахувати. Колеги користуються… Уже діти вчать дітей…
«Це сьома освітня реформа на моїй пам’яті. Жодну не завершили… Завжди починають із початкової школи. Але ж не парти вчать дітей… До речі, перший клас нової української школи у Вінниці забезпечений підручником лише на 34%…»
Ще він мудрий педагог: «Як мені казав батько: «Я в твоїх штанах ходив, а ти в моїх штанах ще ходити будеш». Якщо думаєте, що ви списали, то це вчитель зробив вигляд, що не побачив. Всі ваші мульки давно відомі…».
Сльози витирає, коли згадує своїх учнів. «Ще невідомо кому з випускників поставлять табличку «За цією партою сидів…»: відміннику чи двійочнику…»
Розрізняє добро і зло соцмереж. Без Фейсбуку сам жити не може. «Я вже так хворію, що давно не дивився, що там у світі робиться, поки з вами спілкуємось…»
Це із тих інтерв’ю, які краще слухати. Важлива інтонація, кожна пауза… Хтось згадає такий знайомий голос, посміхнеться… Або заплаче. Це ж так важливо, коли хтось для тебе знаходить правильні слова. Навіть коли ти виріс…
Олександр Сухомовський – із тих вінничан, яких треба чути. Бо він любить наших дітей.
І ще. «В очко» Олександр Григорович тоді виграв. Весь клас був свідком. «А Фелікс тепер – велика людина в Канаді…»
Автор – Оксана ПУСТОВІТ
Матеріал підготовлений у рамках проекту «Аудіо щоденник реформ. Вінниччина» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США.
Джерело: vinpress.org.ua