Маленьку Вінницю потрясла велика сенсація. На передвиборче поле увірвався кандидат-енігма, який замість звичних і шаблонних піар-технологій, коли великими літерами були вказані ім’я та прізвище, щоб усі знали, де ставити хрестик в бюлетені, вирішив піти іншим, новим шляхом. Старий підхід полягав у тому, що передвиборчу програму, яка, власне, є ключовою, писали дрібними літерами, маючи на увазі, що, мовляв, виборцю її й читати не обов’язково. А тут справжнісінька сенсація! У перегони втрутився кандидат, який на перше місце ставить пропозиції та ініціативи, а не своє ім’я. І це, поза всяким сумнівом, дивує та інтригує.
Анатолій Драбовський, який балотується по 12-му окрузі Вінниці від партії «Слуга народу», вирішив уперше в історії українських виборчих кампаній поставити на суть своєї програми, а не на ім’я, на те, що українці вибирають не просто людину, а голосують за програму, за ідею, за шлях, яким піде країна.
Звичайно, це було новим. Звичайно, це був переполох, бо де ж бачено – так рвати шаблони. Але тільки так їх рвати і можна. І потрібно. Анатолій Драбовський пішов напролом, тому що основна ідея його виборчої платформи полягає не в тому, яка він людина (варто сказати – звичайний вінничанин), а в тому, з чим він йде в Раду.
Спостерігаємо цікавий ефект: відсутність імені та прізвища спричинила інтерес до його програми. Виборці почали уважніше вчитуватися в пропозиції, зважати на зобов’язання та обіцянки, обдумувати їх та погоджуватися або заперечувати – люди включилися в суспільний діалог. І це найважливіше.
Бо раніше як було?.. Ім’я-прізвище кандидата – і відразу потік інформації про те, чи фігурував він бодай у якомусь скандалі, чи знаю я його, а чи не родич він моїх знайомих тощо. А тут таким, загалом не хитрим, способом дискусія нарешті зводиться до основного – обговорення програми, аналізу майбутніх кроків. Замість банальщини й «жовтої правди» виборець отримує поживу для роздумів про те, якою буде країна, яким курсом вона піде, які конкретні дії кандидата можуть вплинути на добробут, де вони будуть найкориснішими та як реалізовуватимуться.
Це важливі питання, тому що чверть століття українські президенти, міністри й депутати були відірвані від людей. Влада існувала паралельно з народом і недвозначно натякала людям, що перетинатися їм не варто, а то народу буде непереливки.
Незвичний, але ефективний хід кандидата Драбовського дозволяє по-новому поглянути на політичну кампанію, нарешті побачити обіцяні президентом Володимиром Зеленським нові підходи, нові рішення, новий зв’язок між владою і суспільством. Партія «Слуга народу» хоче бути не просто партією влади, але партією народної влади – від народу і для народу. А для цього народ повинен усвідомлювати за що голосує, та голосувати за ідеї і пропозиції, а не за прізвища. Ось так будується Європа у нас вдома.
Дехто зловтішається з такого підходу, дехто сміється, дехто дивується, але інших шляхів немає. Комусь просто необхідно було зробити рішучий крок на користь європеїзації виборів, зміцнення зв’язків виборця і народних обранців, розвитку країни, а не приросту скандалів.
Чи кинулися люди у Вікіпедію шукати, хто ж цей герой виборів, а чи стали обговорювати цю ситуацію зі знайомими – вони в будь-якому разі говорили не про кандидата, ім’я якого свідомо упущене в матеріалі, – вони обговорювали написане, вони дискутували про його програму. А значить половину шляху до перемоги кандидат здолав одним стрибком, адже його виборча платформа потрапила в центр уваги абсолютно всіх.