Їй дуже подобається
подорожувати. До речі, зі своїм майбутнім чоловіком вона познайомилася в
поїзді. Він почав розмову першим, коли випадково побачив у її паспорті, що народилися
в один день. Правда, з різницею у рік. Потім з’ясувалося: мають ще багато
спільного: обоє – без п’яти хвилин юристи, навчаються в одному вузі, живуть у
гуртожитку на одному поверсі… Утім, є одна риса, яка робить їх дуже різними.
Про неї, зокрема, і розповідає дружина, мама й провідний
спеціаліст відділу з питань персоналу Вінницького апеляційного суду Оксана Дмитренко.
–
Оксано, про що ти можеш говорити годинами?
– Про захоплення своїх дітей. Донечка з шести років займається народними танцями. Їй зараз – 12. Синочку – 6. Робить перші кроки в хореографії.
– А ти маєш хобі?
– Так. Люблю виготовляти іграшки і квіти з фетру. Правда, майже всі мої вироби діти віднесли в школу і дитсадок.
– На що ти витратила свою першу зарплатню?
– На одяг і на якісь дівочі витребеньки. Мені тоді було 17 років. Я місяць працювала в нічну зміну на підприємстві. 11 годин практично без перерви нарізала ножем персики.
– Що б ти хотіла змінити в собі?
– Свій запальний норов. Слава Богу, чоловік у мене – не такий імпульсивний, як я: терпляче вичікує, коли вгамуюся.
– Скільки років ви так живете?
– Подружжям стали 13 років тому. Зустрічалися 2 роки.
– Хто – твій ідеал?
– Мама. 6 років тому її не стало, але я досі пам’ятаю її запах, її руки, обличчя. Усе – до дрібниць. Вона часто обіймає мене уві сні.
– Про що ти шкодуєш?
– Що мало говорила мамі, як сильно я її люблю. Подумки прошу у неї вибачення за це. Якби вона була жива, про це казала б їй щодня.
За інформацією: прес-служба ВАС