Він – молодий, не вживає алкоголю й тютюну, займається фізкультурою, любить спілкуватися і не терпить сварок… Ні! Це – не оголошення шлюбного агентства, а розповідь про керівника служби судових розпорядників Вінницького апеляційного суду Дениса Ціпотана, до речі, одруженого вже 8 років. Із дружиною він виховує шестирічного сина.
– Денисе, в суді ти щодня бачиш, м’яко кажучи, неприємні картини. Пропускаєш все це крізь себе?
– Ні. З мене – поганий емпат. Навчився абстрагуватися.
– Коли порушують правила поведінки в судовому засіданні, як реагуєш?
– Не піддаюся на провокації. Спокійним тоном розмовляю з людьми, пояснюю.
– А які історії із судових залів тобі найбільше запам’яталися?
– Перша справа, яку слухав як судовий розпорядник: молодий чоловік забрав життя в людини похилого віку. Його засудили до довічного. Я досі пам’ятаю обличчя того хлопця. Тоді довго думав: ну навіщо заради якихось нещасних копійок так калічити собі життя? Пам’ятаю також, як один засуджений грубо розмовляв зі мною, принижував. Коли він удруге, через 3 роки, потрапив до суду, то попросив у мене вибачення. Головне – не відповідати негативом на негатив.
– Колишні засуджені впізнають тебе на вулиці?
– Так. Вітаються. Іноді розмовляємо. Я люблю спілкуватися з «різношерстою» публікою. Це дає знання, досвід, мудрість. Як говорив Антуан де Сент-Екзюпері, єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування.
Прес-служба ВАС