Саме на ці серпневі дні 2014 року припав пік Іловайської трагедії, коли в результаті протистояння російським військам українські збройні підрозділи потрапили у вороже оточення.
Як відомо, бої за важливий стратегічний об’єкт Донбасу – місто Іловайськ, тривали з середини серпня. Українським військовим майже вдалося оволодіти містом, але тут втрутилася російська армія. У плани Москви не входило здавати важливий стратегічний пункт, тому вона кинула проти українців свої регулярні війська.
Унаслідок вторгнення регулярних підрозділів Збройних Сил РФ та їх маршу в напрямку міста Іловайськ батальйони МВС України «Дніпро-1», «Миротворець», «Світязь», «Херсон», «Івано-Франківськ», Нацгвардії «Донбас» і сили сектору «Б» потрапили в оточення. 28 серпня становище наших військових стало критичним.
Цього ж дня Президент Петро Порошенко звинуватив Росію у відкритому збройному вторгненні на Донбас і скасував з цієї причини візит до Туреччини. Згідно зі звітом Міністерства оборони України, вторгнення російських військ на територію України відбувалося протягом 24-29 серпня 2014 року, а загальна кількість контингенту складала: 3,5 тис. осіб особового складу, 60 танків, 320 БМД (БМП), 60 гармат, 45 мінометів, 5 ПТРК.
Тим часом, президент Росії Володимир Путін, граючи роль миротворця, 29 серпня запропонував проросійським бойовикам відкрити для українських військових гуманітарний коридор, яким би вони могли вийти з оточення. Насправді путінський «зелений коридор» став для наших військових справжньою дорогою смерті, адже тоді загинуло чимало українських військових.
Впродовж трьох років тривають дискусії та ведеться слідство щодо цієї трагедії. Дані про втрати різняться й по сьогодні. 14 серпня цього року свої висновки оприлюднила і Генпрокуратура: 366 українських воїнів загинуло, 429 – отримали поранення різного ступеню тяжкості, 300 – потрапили у полон. Вцілілі учасники тих пекельно-серпневих подій називають ще більшу кількість загиблих. Але, як пише в своїй книжці «Блокпост» поет і воїн Борис Гуменюк, «Хто плаче за цифрами?…»