Незабаром в Україні святкуватиметься День медичного працівника – відповідно до Указу Президента №281/94 від 3 червня 1994 р., він відзначається у третю неділю червня (до речі, цього ж дня радянські медики відзначали своє професійне свято з 1981 р., а російські – з 1992 р.)
Чим нагороджують представників найгуманнішої професії зараз, ми приблизно знаємо: ордени, медалі, почесні звання, грамоти і премії. Але тема «медичних» нагород у світовій нагородній практиці є надзвичайно цікавою і, поза сумнівом, заслуговує на окрему розповідь. Охопити в одній публікації тему нагород, створених для відзначення медиків, звичайно, неможливо. Проте, у неосяжному масиві інформації з медичної фалеристики можна віднайти цікаві й незвичайні факти, які здатні привернути увагу кожного – ми спробуємо зробити це разом…
Медицина і фалеристика: від витоків – разом!
Всі ми чули про Мальтійський орден: заснований далекого 1099 року, він існує й досі. Але чи багато з нас усвідомлює його зв’язок із медициною? Відомий під декількома назвами Сувере́нний військо́вий О́рден Госпітальє́рів Свято́го Іоа́нна Єрусали́мського, ли́царів Родо́су і Ма́льти (Sovereign Military Hospitaller Order of Saint John of Jerusalem of Rhodes and of Malta / Sovrano Militare Ordine Ospedaliero di San Giovanni di Gerusalemme di Rodi e di Malta) як живий свідок лицарських часів досьогодні слугує найавторитетнішим взірцем для пізніших орденських організацій – як у корпоративному, так і у фалеристичному розумінні. Те, що для послідовників вже від початку було лише красивою, але порожньою символікою і бутафорією, він досі реалізує у повсякденних справах. Мілітарна функція кавалерів ордена Іоанна Єрусалимського відійшла у минуле, а термін «госпітальєр» відродився у початковому значенні…
Хірург Мері Уокер: єдина жінка серед трьох тисяч кавалерів вищої військової нагороди США
|
Напевне, всі знають, що Меда́ль Поша́ни США (Medal of Honor) — це найвища військова нагорода США, що присвоюється федеральним урядом військовослужбовцям Збройних сил за проявлену особисту мужність під час ведення бойових дій. Відповідно до положення про медаль, нагородження нею здійснюється за «видатну хоробрість і відвагу, проявлені з ризиком для власного життя, які перевищують службовий обов'язок, при участі в бойових діях проти ворогів Сполучених Штатів; у військових операціях, що включають зіткнення з протиборчими іноземними силами; або під час служби з дружними іноземними силами, що беруть участь увійськовому конфлікті з протиборчими збройними силами, в якому США не є воюючою стороною». |
Набагато менше людей обізнані, що за весь час існування нагороди лише одна жінка була удостоєна цієї медалі — доктор часів Громадянської війни 1861-1865 рр. Мері Уокер. Винагорода була вручена їй в 1866 р. за проявлену турботу щодо до поранених. У 1916 р. Конгрес після того, як статутом медалі було визначено, що вона вручається лише за подвиг, здійснений на полі бою, Уокер була позбавлена медалі. Незадовго до своєї смерті в 1919 р. Мері подала офіційну апеляцію в Конгрес, сподіваючись на відновлення її в правах кавалера медалі, але рішення залишилося без змін. Лише через 60 років спадкоємцям жінки після довгого судового розгляду вдалося добитися того, щоб Медаль Пошани була повернена докторові хоча би посмертно. При цьому багато істориків і тих, що удостоєні медалі, продовжує стверджувати, що нагорода вручена з порушенням положення про Медаль Пошани, проте Мері Уолкер досі залишається єдиною представницею жіноцтва — кавалером вищої військової винагороди США.
Нагороди – з обох боків фронту
В історії нерідко трапляється так, що одні й ті самі люди отримували протягом війни нагороди від обох ворогуючих сторін. Втім, здебільшого це стосується випадків, коли вояки переходять на бік вчорашнього ворога; інколи – з подвійними агентами. Але одного разу нагороди з обох боків лінії фронту стали привселюдним визнанням заслуг медика з нейтральної держави – фундатора класичної військово-польової хірургії Миколи Пирогова.
У вересні 1870 р. М.І.Пирогов за дорученням російського Товариства піклування про поранених та хворих воїнів виїхав до зони бойових дій франко-пруської війни. Там він оглянув близько 70 лазаретів, де перебували тисячі поранених. Фактично на Миколу Пирогова була покладена висока і відповідальна місія – не лише консультувати медиків ворогуючих сторін та нейтральних держав щодо методів лікування поранених, а й домагатися, аби в реальних умовах усіма супротивниками були дотримані положення Першої Женевської конвенції 1864 р. про полегшення долі поранених і хворих на війні.
Про високий авторитет медика з нейтральної країни свідчить його супутник по тій поїздці І. Бертенсон: «Лікарі всіх без виключення національностей – німці, англійці, голандці, швейцарці, французи – наперебій штовхалися біля ліжок поранених, при котрих наш великий хірург зупинявся. Нам, співвітчизникам його, відрадно було бачити ту пошану й вишукану увагу, якими його повсюдно оточували…» Подорож М. І. Пирогова була скоріше схожа на урочисте проходження по знайомому табору, складеному з усіх можливих представників медичної науки, які ніби очікували на його прибуття… Де б не з’являвся він, всюду йому поспішали назустріч, починаючи від горделивого своїми науковими у медицині досягненнями Берліну… і закінчуючи французькими селами Ремільї, Корпі та іншими».
Зцілюючи силою свого досвіду і таланту як німецьких, так і французьких поранених, Микола Пирогов своїм прикладом встановив стандарти гуманізму для медиків на війні.
Результатом цієї поїздки стала його класична праця з військової медицини «Звіт про відвідання військово-санітарних установ у Німеччині, Лотарингії та Ельзасі у 1870 році», яка привернула до себе увагу медичної спільноти всього світу. Вагомий внесок знаменитого медика був оцінений обома ворогуючими сторонами: Німеччина нагородила М.І.Пирогова Пам’ятною медаллю війни 1870-1871 рр. для некомбатантів (Kriegsdenkmünze für Nichtkämpfer 1870/1871), а з французького боку він отримав Бронзовий хрест Товариства допомоги пораненим (Croix de la Société Française de Secours aux Blessés Militaires en bronze).
Військовим медикам – бойові ордени!
Служба військових медиків, попри законодавчо закріплений статус некомбатантів, завжди була сповнена небезпек – визнання цього було відображено у Наказі Народного комісара оборони СРСР №281 від 23 серпня 1941 р. «Про порядок представлення до державних нагород військових санітарів та носіїв за гарну бойову роботу». Цей документ зобов’язував представляти до нагородження санітарів та носіїв, які винесли з поля бою поранених з їхніми гвинтівками чи ручними кулеметами:
- за 15 – медалями «За бойові заслуги» чи «За відвагу»;
- за 25 – орденом Червоної Зірки;
- за 40 – орденом Червоного Прапору;
- за 80 – орденом Леніна.
Згодом, у статуті ордена Слави, встановленого 8 листопада 1943 р., було зазначено, що нагородженню ним підлягають ті, хто «…ризикуючи життям, під вогнем супротивника надава допомогу пораненим протягом низки боїв». Це був фактично єдиний випадок згадки медичної спеціалізації у статутах державних нагород СРСР.
Лабіринт відомчих відзнак
Серед державних медичних інституцій найбільш розгалужену систему відомчих нагород має Офіцерський корпус Служби охорони здоров’я США (United States Public Health Service Commissioned Corps) – специфічна структура, яка входить до складу цивільного Департаменту охорони здоров’я та соціального забезпечення, але, згідно з історичними традиціями, близько 7 тисяч її співробітників мають військові звання і носять однострій військово-морських сил. У Корпусі встановлено 8 медалей для відзначення окремих осіб за загальні заслуги чи досягнення, 3 стрічки для відзначення підрозділів, 16 медалей та стрічок для відзначення за участь у конкретних кампаніях чи операціях. Аби зрозуміти, багато це чи мало, достатньо пригадати, що у Федеральному бюро розслідувань США існує лише 5 відомчих нагород.
«Жіночі» медалі – чоловікам!
Напевне, кожен медик чув про Медаль імені Флоренс Найтінгейл (Florence Nightingale Medal) — нагороду, засновану Лігою Міжнародного Червоного Хреста у 1912 р., призначену для дипломованих медичних сестер і добровільних санітарок, активних членів та партнерів товариства Червоного Хреста й Червоного Півмісяця або інших організацій, що надають медичну допомогу.
На медалі Флоренс Найтінгейл зображена зі світильником у руці, — визнаним символом милосердя.
Цією медаллю нагороджуються особи з названих категорій, що відзначилися під час війни і у мирний час хоробрістю й винятковою відданістю пораненим, хворим, калікам або людям, чиє здоров'я було під загрозою. Медаль може вручатися посмертно, якщо нагороджувана загинула при виконанні свого обов'язку. Медаль присуджується в день народження самої Флоренс Найтингейл — 12 травня, раз на два роки. Станом на кінець 2015 р. медаллю було відзначено 1.444 особи (у т.ч. 2 – посмертно).
Серед громадян України медаллю Флоренс Найтінгейл останньою була нагороджена 2011 р. медсестра Людмила Власова з Єнакієво – за порятунок шахтарів при аварії на шахті ім. Карла Маркса 8 червня 2008 р.
Здається дивним, але з 2003 р. медаль Флоренс Найтінгейл вручають і чоловікам – принцип гендерної рівноваги вніс свої корективи і до положення про цю нагороду. Втім, поки що говорити про повний паритет не доводиться: так, у 2015 р. з-поміж 36 відзначених медаллю лише 7 були чоловіками. Можливо, з часом доведеться запроваджувати й «чоловічу» версію стрічки цієї медалі – адже властивий для жіночих нагород бант на джентльменах виглядає досить незвично.
Назву медалі «подарував»… вірус
Навряд чи когось здивуєш відзнакою, названою іменем видатного лікаря – пам’ять про росіянина Миколу Пирогова, англійку Флоренс Найтінгейл, вірменина Мхітара Гераци та багатьох інших медиків увічнена у численних орденах, медалях і преміях. Але ж набагато рідше трапляється так, що назва нагороди містить найменування… вірусу. Останнім з подібних випадків стала британська Медаль Ебола за службу у Західній Африці (Ebola Medal for Service in West Africa), встановлена у червні 2015 р. Нагорода призначена понад 3.000 британським цивільним та військовим медикам, які в період з 23 березня 2014 р. залучалися до боротьби з епідемією у Західній Африці протягом 21 доби безперервно або 30 діб сумарно. Забарвлення стрічки не є випадковим – воно відтворює кольори державних прапорів країн, які зазнали епідемії – Сьєрра-Леоне, Ліберія, Гвінея, Нігерія, Малі. Зрозуміло, що фактично відразу виникли аналогічні відзнаки нижчого рівня – так, зокрема, власну медаль за боротьбу з небезпечним вірусом встановив Оксфордський університет.
Зрозуміло, що таких «цікавинок» у медичній фалеристиці є чимало – розповідь про них чекає свого часу…