Східне Поділля, частиною якого є Вінниччина, дуже багате на техніки вишивки, але найпоширенішою з них, принаймні, в оздоблені сорочок ХІХ – початку ХХ століття була низь, або низинка. Це вишивка знизу тканини, «навиворіт» – візерунок вишивається зі зворотного боку полотна.
Техніка низзю – дуже давній спосіб, він був відомим іще візантійцям, але особливість подільської вишивки у тому, що чорний колір у ній був завжди домінуючим і візерунок був імітацією ткацтва та рельєфно виділявся на тлі білого полотна. Більше того, позаминулого століття узагалі йшлося про монохромну вишивку шовком, вовняними нитками – лучкою та гарусом виключно чорного кольору, – це якщо багата господиня була. А біднота вишивала заполоччю – конопляними невибіленими нитками. Пізніше з’явилися куповані бавовняні нитки. В середині минулого століття вишивальниці почали «розбавляти» чорні орнаменти вкрапленнями елементів неонових кольорів, використовуючи нитки, пофарбовані аніліновими барвниками. Але чорна низь по білому – це унікальна подільська класика, притаманна здебільшого південно-західним районам Вінниччини, – розповідає старший науковий співробітник науково-дослідницького відділу давньої історії Вінницького обласного краєзнавчого музею Лілія Гальчевська.
За її словами, було чотири основних види крою подільських сорочок. Комір у них був стоячий, виложистий, або ж горловина сорочки густо-густо збиралася на шворочку. Вишиті низзю сорочки мали саме вузенький стоячий комірець та довгий рукав із манжетою, який іноді закінчувався чохлами або збирався на шнурочок дудицями. Манжети та комір вишивали восьмикутними зірками: якщо така зірка була одна – вона символізувала сонце, якщо ж вони збиралися в низку, то це вже були зорі. Рукави здебільшого вишивали від плеча до ліктя, а полотно до манжети залишали білим. Спереду двома вертикальними пасмами геометричний орнамент ішов від горловини уздовж грудей – це так звані погрудки. А в деяких випадках візерунком прикрашали й спинку святкової чи обрядової сорочки та підтичку – низ одежини. Її, до речі, на Поділлі іноді називали дрочилом, бо з-під неї спокусливо ніжки жіночі виглядали.
Раніше вишита сорочка вважалася річчю сакральною, магічною. Жінка її мала вишивати тільки для себе або членів своєї родини. Їх не радили купувати і продавати. Бо як купиш сорочку з недобрими думками вишиту – біду накличеш, а свою продаси – щастя не буде. Вишиту сорочку вважали оберегом і енергетичним двійником власника. Тому коли малих діток брали десь поміж люди, то навіть одягали сорочечку навиворіт, щоб від лихого ока захистити – вроки відлякати, – розповідає науковець.
Не випадковим був і чорний колір. Наразі існує багато версій, чому саме монохромну чорну низь обирали подільські вишивальниці. Чорний колір як тло домінує на подільських килимах і писанках. Серед причин розглядають і хліборобську шанобу до землі-годувальниці, і містичний зв’язок з культом померлих предків. Можливо, йдеться про поклоніння їхнім духам та благання про захист, бо чорне усе лихе в себе вбирає, а біле – захищає від нього. Власне, як і геометричний візерунок, котрий є знаковим письмом. На жаль, прочитати його ми вже не здатні – можемо тільки здогадуватися, що означали прадавні символи та їх поєднання.
За інформацією: Укрінформ