Після початку агресії Росії позиція США щодо України набула особливого змісту. Сполучені Штати одразу заявили про підтримку Україні, хоча до надання нашій державі летального озброєння, про що просив Президент Петро Порошенко в тому числі під час минулорічного виступу в Конгресі, справа так і не дійшла.
Однак візити і Вікторії Нуланд і Джо Байдена до Києва як під час Майдану, так і після революції свідчать про велику увагу до процесів у нашій державі з-за океану. У липні 2015 року Послом України у США замість Олександра Моцика став Валерій Чалий, який до цього обіймав посаду заступника глави Адміністрації президента.
Це призначення в експертному середовищі розцінили логічним продовженням зміцнення співробітництва між Україною і США, а також прагнення Президента Петра Порошенка мати представника в Штатах, якому він на 100% довірятиме.
З моменту призначення Чалого послом пройшло трохи більше півроку, однак вже сьогодні український дипкорпус може поділитися успіхами попри значне скорочення штату і фінансування посольства. «Вже немає зараз такої ситуації, коли за кордон виїздили дипломати для того, щоб підзаробити після низьких зарплат в Україні, причому, немає давно», – розповідає дипломат.
В інтерв’ю «Главкому» Посол України у США Валерій Чалий розповів про те, яку роль відіграє США у переговорах у нормандському форматі і мінських угод, навіть коли де-юре не є учасником переговорів, чому за океаном негативно ставляться до перспективи дострокових парламентських виборів в Україні, а також про те, якими самими процесами в МЗС він не задоволений.
Хто був ініціатором вашого призначення Послом у США?
Ідея про моє відрядження за океан виникла досить давно. Разом з міністром Павлом Клімкіним ми були залучені в мирний переговорний процес. А так як вага Сполучених Штатів для зупинення російської агресії постійно зростала, то США набували для нас іншого значення. Посада Посла в США, вам це підтвердять дипломати, має особливе значення. І з точку зору ваги цієї країни на світовому рівні, і з точки зору двосторонньої співпраці як стратегічного партнера. Коли я ще разом з колегами по Центру Разумкова працював над проектом про стратегічне партнерство, то тоді, у 2000-му році ми зробили висновок, що реальними стратегічними партнерами України можуть бути США, Росія, можливо, Польща. Очевидно, що Росія таким партнером уже не буде, думаю, ніколи. А от США, перспектива партнерства з ними, бачення майбутнього з ними нам потрібно сьогодні розбудовувати. Якщо згадати хронологію подій, то в липні минулого року я приїхав до Сполучених Штатів. А вже за тиждень я вручив вірчі грамоти Президенту США Бараку Обамі. Все відбулося дуже швидко. Пропозиція мені поїхати працювати послом належать главі держави Петру Порошенку.
Ви знаєте, це ж не вперше мені пропонували роботу послом. За весь час моєї роботи ще до того як я працював заступником Міністра закордонних справ мав пропозиції бути послом в трьох країнах. Зокрема, і в 2010 році. Однак тоді я пішов у відставку й, очевидно, не міг прийняти такої пропозиції від тодішнього президента Януковича. Натомість зараз погодився, бо нині тут дуже важливий дипломатичний фронт, який сьогодні вимагає абсолютно іншого залучення. Я не кажу особисто про себе. Мої попередники на цій посаді посла у США – це досвідчені дипломати, але завдання, які зараз є і та інтенсивність взаємодії з Києвом, координація зусиль, звичайно, безпрецедентна саме зараз, чого раніше не було.
Рік тому були укладені так звані Мінські угоди, як спроба досягти миру. Наша держава неодноразово наголошувала на тому, що Росія, країна-агресор не виконує те, під чим сама підписалася. Чи можлива зміна формату учасників переговорів, залучення США до них, який цей переговорний процес виглядає з-за океану і як зробити його більш ефективним?
Укладення Комплексу Мінських угод попри різне ставлення до них був кроком, який дав додаткові можливості все таки зупинити ескалацію конфлікту. Рік тому, коли зібралися у Мінську чотири президенти, була дуже складна розмова, бо нас фактично шантажували подальшою наступальною операцією з боку Росії, з боку підтримуваних Росією найманців. Тоді цей наступ нам вдалося зупинити шляхом складного консультаційного процесу. Так, не було встановлено і до сих пір, на жаль, немає сталого припинення вогню, але була досягнута одна дуже важлива мета: весь світ визнає Росію відповідальною стороною за невиконання Мінських угод. Весь світ бачить, що ні про який внутрішній конфлікт тут не йдеться, це агресія, яка почалася з окупації Криму і продовжується на Сході України, на Донбасі. Я особисто вважаю, що Мінські угоди були все ж таки нашим дипломатичним досягненням, не простим, але досягненням.
Якщо говорити про Мінські домовленості, то не входячи формально до переговорного формату, США відіграють дуже важливу роль і по роботі контактної групи і по роботі на рівні керівництва країн. Регулярно відбуваються розмови Президента України з Віце-президентом США Джо Байденом, під час яких йдеться про невиконання Мінських домовленостей Росією, а також про підтримку Сполученими Штатами реформ в Україні. Я веду до того, що нинішній діалог України і США є безпрецедентним діалогом на найвищому рівні. Як і ви, я би хотів, щоб результат був уже сьогодні. Тобто щоб було виведення всієї військової техніки, найманців, в тому числі російських солдат і офіцерів, які є на нашій території. Хотів би, аби відбулося повернення усіх наших заарештованих, перш за все Надії Савченко, Олега Сенцова, Олександра Кольченка… Ну і по-третє, щоб відбулося закриття кордонів. Якщо ці три пункти виконуватимуться, тоді це буде свідчення реалізації Мінських домовленостей.
Щодо зміни формату, то, на мій погляд, на цьому етапі формат уже виробився. Перший формат – це понад 100 країн, які підтримали Україну в ООН, другий – це Нормандський формат за участю Франції і Німеччини. Наша позиція завжди полягала у залученні США. Американці готові до цього, але щоб це відбулося має бути готовність усіх сторін, а з боку Росії її немає. Тому зараз Україна пропонує по Криму так званий формат «Женева плюс» із залученням американської сторони.
Якщо США все ж таки долучені до консультацій щодо мирного переговорного процесу, то Великобританія як підписант Будапештського меморандуму, фактично усунулася від нього. Ви не в курсі, чому, чи не бентежить Україну це?
Я не можу оцінювати позицію Великобританії. Можу сказати зі свого колишнього досвіду, як учасника двосторонніх зустрічей за участю Президента України з Прем’єром Британії, в тому числі у форматі, коли українська делегація брала участь у на саміті НАТО у Великобританії (4-5 вересня 2014-го року у містечку Ньюпорт в Уельсі відбулася 26-а зустріч на найвищому рівні глав держав та голів урядів країн-учасниць НАТО – «Главком»). Тоді відбулася зустріч за участю Прем’єр-міністра Великобританії, Президента США, Канцлера Німеччини, Президента Франції, Прем’єр-міністра Італії, Президента України. Якраз подібні формати ви не помічаєте, але на таких зустрічах і на зустрічах із країнами Великої сімки обговорюється дуже багато питань, які стосуються всього спектру міжнародної тематики і конкретно по ситуації щодо припинення російської агресії. Тому я не можу погодитися, що у нас немає якихось форматів співпраці з тією ж Великобританією. Британія займає конструктивну позицію щодо України. Це я кажу і з огляду на минулий свій досвід і на досвід тут у Вашингтоні спілкування з британськими дипломатами. Нещодавно Міністр закордонних справ Павло Клімкін повернувся з Великобританії, де провів важливі зустрічі. У нас є підтримка від цієї країни, і ці факти про це свідчать.
Американську сторону можна було би залучити до обговорень у форматі підписантів Будапештського меморандуму, чого добивається Україна. Що заважає зібрати підписантів того документу зараз?
Заважає небажання Росії. Які можуть бути бажання з боку Росії брати участь у цьому форматі, якщо вона є агресором і порушила не тільки Будапештський меморандум, а всі наші двосторонні та інші міжнародні угоди? Україна, заявляючи свою позицію просто наполягає, нагадує, щоб не забували, що тоді ми володіли третім за потужністю ядерним потенціалом у світі. На той час підписання того документу було правильним рішенням, але, буду відвертий, гарантій ми ж не отримали. Те, що ми отримали в Будапештському меморандумі – це не той рівень гарантій, які зараз дозволяли би нам говорити більш потужно. Попри це навіть ті статті, які є в документі, стосовно консультацій, мають бути використані.
Ви кажете, що Росія проти таких зустрічей. Однак Росія і США не уникають двостороннього спілкування в інших форматах. Наприклад, у Сочі зустрічалися Путін з Керрі, у Калінінграді Сурков з Нуланд, у Нью-Йорку Путін з Обамою. Виходить, що з Україною разом вони не хочуть сідати за спільний стіл. Може, не тільки Росія, але і США не хочуть брати відповідальність за майбутнє України?
Ми добре поінформовані з боку американської сторони про зміст цих зустрічей, переговорів, у яких вони беруть участь. Наша позиція консолідована і з США, і з країнами ЄС щодо пошуку рішень для деескалації ситуації. Такі зустрічі США (з Росією) я вважаю підтримкою нашої держави. Кожен формат має застосовуватися в правильний час. Буває таке в міжнародній дипломатії, якщо пересікаються багато форматів, це може ускладнити ситуацію. Це тонка гра, все має бути вчасно, в правильних форматах і механізмах. Ви мене запитаєте, як ми ставимося офіційно до таких консультацій? Якщо вони не проходять за спиною України, і ми проінформовані, координується позиція, то тоді я вважаю це прийнятним як от зараз, коли ми координуємо наші дії.
Але ж під час таких зустрічей представників України немає, то хіба це не виглядає як обговорення за її спиною?
Ми добре знаємо про те, що відбувається, ми координуємо наші дії. За спиною України – це коли вирішується питання України без України, без врахування її інтересів. Такого ми не допускаємо, це можу говорити гарантовано.
Нещодавно в Україні відбувся гучний політичний скандал. Міністр Айварас Абромавичюс заявив про намір піти у відставку. Чи помітили ви занепокоєння з боку США цим фактом, адже 11 західних послів у Києві виступили із заявою на підтримку урядовця?
США очікують від України політичної стабільності і ефективної роботи коаліції. Тут негативно ставляться до можливих нових (дострокових) парламентських виборів в Україні тому, що зараз багато роботи і ще одні вибори просто забиратимуть час, який мав би іти на конкретні реформи. У США зацікавлені в ефективній роботі нашого Уряду, тому будь-який скандал, чи інші гучні ситуації, очевидно, не сприяють.
Вам як представнику України не дорікають тим, що, мовляв, реформи ідуть не так, зі змінами до Конституції Україна не поспішає..?
Ми справді багато говоримо про реформи, їх темпи і необхідність прискорення. Водночас, є розуміння того, що я представляю тут 45-мільйонну країну, яка два роки тому пережила Революцію гідності, коли загинули більше 100 людей. Потім, більше 10 тисяч людей загинули на війні на Донбасі, воюючи за безпеку в Європі. За мною народ України, за мною така потужна позиція, якої не було в Україні ніколи. Тому, в свою чергу, я кажу американським партнерам, що ваші платники податків мають зараз більше вкласти в Україну, щоб потім зекономити в майбутньому, щоб потім не витрачати сотні мільярдів доларів на безпеку США. У нас така дискусія тут. Такого доступу в Посла України у США до керівництва Держдепартаменту, Білого Дому, Конгресу цієї країни не було ніколи раніше для того, щоб вести відверту конструктивну розмову. І повірте мені, усі сигнали, як дуже приємні, так і менш приємні я, як Посол, маю доносити до керівництва України і я це роблю. Ці сигнали не залишаються без уваги.
Про які приємні і не зовсім приємні сигнали ідеться?
Минулого тижня завершився мій візит до штату Вашингтон, де проживає 60-тисячна українська діаспора. Я виступив перед аудиторію в 3 тис. людей, це американці українського походження. Ми з ними говорили про те, які ми маємо з ними спільні цінності. Я зустрічався з керівництвом штату, зустрічався з мером, зокрема Сієтла, де працюють компанії Microsoft, Boeing, де є можливість співпраці. Жодного слова на зустрічах про те, щоб мене, чи країну, яку я представляю в чомусь дорікали, не прозвучало. Прозвучали слова про можливості розвитку співпраці. На рівні торгівлі, на рівні інвестицій. Сама війна не може бути вибаченням для зупинки, чи нешвидких темпів реформ. Є бажання зруйнувати Україну із середини, ми також знаємо ці наміри.
Ця робоча поїздка, яка була дуже інтенсивною, показала наші можливості прямого виходу регіонів України на співпрацю з американськими штатами. Уявіть собі, тут деякі штати входять в десятку, деякі в двадцятку найбільш потужних економік світу. Сієтл у штаті Вашингтон є одним з найбільш економічно розвинутих. Я дуже радий, що у нас є зараз домовленості про встановлення партнерства між Сієтлом і Львовом. Воно поки що попереднє, але багатообіцяюче. Дуже конструктивна відбувається у нас розмова з Microsoft з приводу Cyber Security (кібернетичної безпеки), що для України дуже важливо. У нас є спілкування з Boeing про поглиблення співпраці. Постачання українських запчастин для Boeing – це десятки тисяч робочих місць для українців, які можуть бути створені. Ми зараз зорієнтовані на співпрацю по цих напрямах. Але щоб ця співпраця, була успішною, потрібно створити умови в Україні, покращити інвестиційний клімат, аби іноземний бізнес міг працювати прозоро завдяки зменшенню рівня корупції. Повірте мені, поряд з дискусіями про боротьбу з корупцією, після приїзду сюди делегації з керівників Антикорупційної прокуратури, НАБУ, заступника Генпрокурора ми обговорили конкретні механізми допомоги, яку може надати нам США. З нами працюють американські експерти, які залучені в Україні до підтримки нашої держави. Президент мені доручив, якщо є можливість залучення американських експертів, які могли би передати свій досвід, якщо є можливість залучення представників американських Збройних сил для того, щоб вони впроваджували свої тренінгові програми у нас, залучати їх. Зараз маємо підтримку американців по Train and Equip Program (програмі з навчання і оснащення Збройних сил України – «Главком»). Американці погоджуються з тим, що саме в цьому секторі, який працює на безпеку і оборону, рівень корупції дійсно зменшився за останній час.
У США на носі президентські вибори. Чи спілкуєтеся з кимсь з потенційних кандидатів, чиї програми найбільш перспективні для розвитку українсько-американських відносин?
Президентська виборча кампанія у США відбувається інтенсивно. Ми очікуємо 1-го березня на так званий великий вівторок, де відбудеться голосування у багатьох штатах. Тоді ситуація з кандидатами більш проясниться. Зараз з урахуванням аналізу усіх висловлених думок під час проведених мною зустрічей можу сказати точно, що нині ніхто не може спрогнозувати результат виборів у США. Очевидно, що ми, тобто Україна готова співпрацювати перш за все і з діючою Адміністрацією, з якою у нас дуже хороший діалог, але ми дійсно слідкуємо за ситуацією, яка буде у майбутньому і зацікавлені в тому, щоб питання України звучало в ході виборчої кампанії.
Це непросто тому, що основні питання кампанії внутрішні, але, якщо говорити про зовнішню політику США, то останнім часом фокус уваги переміщувався на Близький Схід, на питання біженців, питання залучення Збройних сил США на Близькому Сході. Я не буду говорити про механізми, але скажу, що останнім часом нам вдалося зробити так, що питання України почало звучати в ході дебатів кандидатів від двох основних партій, демократів і республіканців, і в тому числі з’являтися як частина зовнішньополітичної програми кандидатів. Скажу, що у нас ще є резерви, щоб працювати над цим. Я маю особисті контакти з тими людьми, які працюють в різних штабах, тому на етапі, коли ми уже матимемо розуміння кола кандидатів, я по можливості пропонуватиму зустрічі українського керівництва з цими кандидатами.
Що очікують від України?
Підтримка України в Конгресі зараз дуже потужна. І демократи, і республіканці голосували за важливу для України резолюцію і підтримували виділення коштів. І з врахуванням того, що в США є мільйонна українська діаспора, у деяких штатах ця діаспора реально впливає на результати виборів, інтерес до виборів величезний, українська тематика звучить.
Є три основні моменти, які відмічають щодо України: по-перше, важливість нашої держави з точки зору світової безпеки. У американців є розуміння того, що ми захищаємо не тільки свій суверенітет, а й робимо серйозний внесок в європейську безпеку. Я наполягаю на тому, що це і безпека США, оскільки США як глобальний гравець також зацікавлені в збереженні стабільності міжнародних інституцій і збереженні миру. По-друге, нині є надзвичайна увага до допомоги Україні. Є робота багатьох волонтерів, які збирають допомогу українцям, залучені до цього і конгресмени, які допомагають з направленням контейнерів медичних препаратів, обладнання до України. Зараз ми працюємо з конгресменами, аби забезпечити доставку цієї зібраної українською громадою, в тому числі церквами, допомоги: це, зокрема, медичне обладнання, медикаменти, товари гуманітарного вжитку. По-третє, є велика увага до ходу наших реформ, їх інтенсивності. Звичайно, тут є питання до нас, останнім часом, через недостатні темпи реформувань. Однак, американські політики кажуть, що розуміють те, що ми переживаємо складний період, вони сподіваються, що ми достойно з нього вийдемо. Американці дуже зацікавлені, щоб Україна на пострадянському просторі продемонструвала успіх і в цьому нас підтримують.
Які українські підприємстві цікавляться співпрацею з американськими компаніями, хто з них приїжджав, чи збирається приїхати до США, яким чином ви їм допомагаєте?
Один з напрямів роботи посольства – це допомога підприємцям. Навіть в умовах зменшення кількісного складу посольства МЗС залишає пріоритетним це питання для дипломатів, тобто збільшення інвестицій, збільшення торгівлі. Кожне звернення, яке надходить від підприємців чи то з України, чи звідси до нас напряму ми не просто розглядаємо, а дійсно допомагаємо усім. За період моєї роботи у США не було жодного звернення, яке б ми не розглянули. Ми займаємось просуванням інтересів не лише великих компаній, але й представників малого і середнього бізнесу, для яких, наприклад, закрився російський ринок. От приміром, одна харківська кондитерська компанія постачала свою продукцію в Росію, а сьогодні за допомогою Посольства робить перші кроки на американському ринку. Своєю роботою тут ми сприяємо переорієнтації на західні ринки, виходу, поверненню, чи збільшенню своєї присутності тут. Нещодавно до нас з України приїздила делегація, яка представляє підприємства космічної галузі, Південмаш, конструкторське бюро «Південне», Державне космічне агентство. Так, я хотів би, щоби ми вийшли на такі проекти як спільний запуск космічних апаратів з використанням українських потужностей. Перед нами зараз стоїть задача покращити умови ведення бізнесу для українських експортерів і координація з ними у нас є.
Минулого тижня відбулося відкриття почесного консульства в Сієтлі. На фоні закриття почесних консульств Росії у США це також важливий сигнал, який ми подаємо США і світові. До речі, на тлі цього російські почесні консульства майже усі закрили. В умовах економії державних ресурсів відкриття почесних консульств – це один з елементів, який ми будемо тут розвивати. Почесним консулом у Сієтл призначений молодий українець Валерій Голобородько. Консульство – це великий шмат роботи. Є ще робота по усиновленням діток (загалом в Америці 7173 українських усиновлених дітей), по моряках, які потрапили в складну ситуацію, по тих громадянах, які тут перебувають нелегально, по наших громадянах, які потребують візової підтримки тощо, величезна кількість питань, від космічної співпраці до допомоги конкретним простим громадянам.
Про яку кількість звернень від підприємців до посольства іде мова?
З самого початку, коли в МЗС створили раду експортерів і міністр Клімкін зазначив, що це пріоритетний напрям роботи, таких звернень було по 4-6 в день. Але потім, коли ми пояснили експортерам, керівникам українських областей, мерам міст те, що слід зробити, аби отримати позитивний результат, ця робота систематизувалася. Зараз у нас близько 150 звернень на рік. Якщо говорити про експортерів, то, звичайно, американський ринок дуже конкурентний, де нелегко втриматись, але ніші для наших виробників є. У нас, наприклад, по деяким товарам обсяг постачань до США сягає 35%-50% усього американського імпорту. Тобто фактично є залежність США від постачання цього товару з України. Це невеликі сегменти, але я наводжу просто приклад того, що є дуже важливі товари, які десь в іншому місці не можуть продаватися на таких умовах як тут у США.
Що це за товари?
Є сегмент у інертних газів. Він маловідомий, але у ньому є своя ніша, яку заповнює український виробник. Ми працюємо в тому напрямку, аби максимально займати певні ніші і розширювати свою присутність у них. В той же час мушу визнати, що умови ведення бізнесу тут у США не всім відомі. За активною роботою посольства в США були зняті тарифні обмеження щодо 3800 товарних позицій. Іншими словами, наша країна, була включена до пільгової Генералізованої системи преференцій. Про це мало знають в Україні. Цю інформацію ми нині передаємо і до МЗС, і розповсюджуємо по областях, щоби підприємці використовували цю можливість. Практично без мита можна продавати на території США: кондитерські вироби, овочі, консерви, макуху, волоські горіхи, крупи і борошно з вівса та кукурудзи. У промисловій сфері – це, зокрема, пігменти та препарати, виготовлені на основі діоксиду титану, столярні вироби, частини до залізничних локомотивів, вагонів та рухомого складу та багато інших. Ми надалі продовжуємо роботу з Офісом торгівельного представника США та Комісією США з міжнародної торгівля, щоб цей список розширився.
Пане Валерію, вас називають одним з авторів реформування МЗС, яке призвело до зменшення фінансування представництв нашої держави за кордоном, та скорочення штатів дипустанов. Наскільки відбулося зниження фінансування посольства України у США, і як узагалі змінилася робота українського дипкорпусу в Сполучених Штатах з вашим приїздом?
При всій повазі я не можу сказати, що я є автором реформування в МЗС. Основним і відповідальним автором є Міністр закордонних справ України і керівництво цього міністерства. На мою думку, сьогодні мова іде, скоріше, про оптимізацію роботи зовнішньополітичного відомства як в центрі, так і за кордоном по деяких напрямках в умовах агресії Росії і непростої економічної ситуації в нашій країні. Перш за все мова іде про це. Але є тут в реформуванні і елементи активної інформаційної роботи. Саме інформаційна робота МЗС зараз набагато сильніша ніж це було раніше. Розумієте, основна проблема знаходиться не в МЗС, а в політичному рішенні, у тому, які ресурси мають бути залучені у дипустанови, залучення яких ресурсів було би оптимальним в сьогоднішніх умовах. МЗС не фінансується на 100% з потреб. Тому і є питання.
Не секрет, що у посольстві України у США раніше працювало більше 50 людей. Зараз у нас в півтора рази менше співробітників. Уявіть собі, раніше було 23 автомобілі. Зараз цього всього немає тому, що є постанови Уряду, є рішення МЗС (про продаж цих автомобілів). Економія є в умовах, коли по-іншому, мабуть, неможливо. Якщо би ви мене запитали, чи ця економія доречна, я б відповів, що краще давати результат дипустановою, аніж рахувати фінансування… Знаєте, деякі інші країни працюють з лобістськими структурами, яким платять десятки мільйонів доларів за підтримку наших друзів тут, маю на увазі з аналітичних центрів, з діаспори, ми ж домагаємося результату своїми силами.
В той же час можу сказати, чим я незадоволений. На мій погляд, навіть в умовах економії кошти є. Є їх неефективний перерозподіл. Є недостатнє бажання брати на себе відповідальність тих, хто займається фінансово-валютною сферою. Є ще один не менш важливий момент. Закордонні дипустанови залежать від курсу нашої національної валюти, тут не можна порівнювати ситуацію з Центральним апаратом. Вже немає зараз такої ситуації, коли за кордон виїздили дипломати для того, щоб підзаробити після низьких зарплат в Україні, причому, немає давно. Наш колектив посольства знає, що ми працюємо з ранку до ночі. Я вважаю, що це абсолютно правильно. Це непрості умови, але вони досить нормальні в порівнянні з тими, з якими стикаються дипломати, які перебувають в Києві. В цьому плані є розуміння і підтримка і в керівника МЗС Павла Клімкіна, і у заступника Міністра керівника апарату МЗС Вадима Пристайка.
Кому належала ініціатива скоротити, наприклад, автопарк посольства?
Очевидно, що це було рішення Уряду в умовах режиму економії. МЗС – це також силове відомство, яке вирішує в тому числі питання військової сфери. Українські дипломати залучені до роботи у зоні зіткнення під час АТО, у співпраці з ОБСЄ. А якщо це так, до них має бути і відповідне ставлення, в тому числі, з точки зору ресурсного забезпечення. Але ще раз хотів би наголосити на тому, що це питання перехідного періоду. Якщо ми робитимемо оптимізацію так, щоб потім за нагоди збільшити наші можливості, в тому числі кадрові, то цей період ми маємо пройти.
Як на мене, меншим кадровим складом ми не зменшили інтенсивності роботи посольства у США, навіть збільшили його. Є речі, які залежать від якості роботи дипломатів, а не від їх кількості. Ми тут зробили ще допрем’єрний показ фільму про Україну «Winter on Fire», який номінований на Оскар. 11-го лютого ми показали цей фільм у Конгресі.
З сенаторами і конгресменами я особисто провів більше 20 зустрічей. Як наслідок, в тому числі завдяки інтенсивній роботі нашої команди США передбачили в бюджеті для України більше 600 млн доларів, це більше попередньо прогнозованої суми на 145 млн, пропозиції виділити яку вносилися.
Були періоди, коли я до Пентагону, в Держдеп і Білий Дім по три рази на день приїжджав, це якщо говорити про те, як з’явилася сума в 600 млн доларів Україні, яка в кінцевому рахунку була закладена в державний бюджет США. При тому всьому ми ще ж логістично забезпечуємо українські делегації. Тим підприємцям, хто правильно звертається до нас, робить це через МЗС, ми також допомагаємо з логістикою. От нещодавно на останні заходи у Вашингтоні приїхало кілька десятків представників України. Я навіть лист з подякою потім отримав, що ми в таких умовах знайшли способи допомогти в організації їх перебування тут. Це ж не тільки привести з аеропорту і відвести, це ж потрібно зустрічі організувати, які корисні для України.
Ви згадали фільм Winter on Fire, він не є пропагандистським. Натомість у Європі нині демонструють по ТБ в тому числі антиукраїнські пропагандистські фільми, як, наприклад, фільм «Україна. Маски революції», що вийшов на Canal +. Чи є у США російська пропаганда, наскільки вона впливова і як працює?
Тут більше 100 людей у штаті Russia Today працюють. Цей канал є в кабельних мережах, є інші російські канали в кабельних мережах. У цьому напрямку (напрямку розповсюдження інформації про Україну – «Главком») нам потрібно збільшити свою активність. Ми отримали відповідне завдання від керівництва і зараз займаємося цією проблемою, аби об’єктивної інформації про Україну було більше в американських медіа. Але в США дуже потужний комерційний сектор медіа, тут є свої нюанси. Тут має бути з нашого боку або вкладення великих коштів, або велика зацікавленість темою України з боку місцевих медіа. Так чи інакше, є багато американських телеканалів, які дають правдиву інформацію про Україну і тут російська пропаганда не знаходить великого сприйняття. Якщо порівнювати з Європою, то тут і американське суспільство і політикум більш захищений від такої пропагандистської активності. Але інформаційну роботу ми ведемо. Хочу подякувати тим, хто з’являється в ефірах, публікує статті в місцевих ЗМІ. Бо одна справа, коли ходить посол з офіційною позицією, інша справа, коли розповідають українські експерти, які можуть висловлюватися незалежно. Дуже добре, що у The New York Times Олександр Сушко опублікувався. Хотів би заохотити інших своїх колег також з недержавного сектора активніше публікуватися тут. Будь-яка пропаганда розбивається правдивою інформацією
Посол України в Хорватії Олександр Левченко нещодавно розповів, що відхилив запрошення російського колеги взяти участь у Днях російської дипломатії. Чи спілкуєтеся ви зі своїм російським колегою у США, чи висловлював він бажання зустрітися?
На ті зустрічі, на які мене запрошують, я якось не дуже помічаю російського посла. У них (росіян) стиль спілкування більш закритий, ніж у української дипломатії. Але відверто вам скажу, пропозиції були знайти якесь посередництво, знайти спосіб, щоб ми зустрілися. Такі намагання були від потенційних посередників. Але я такої потреби не відчуваю. Росіяни мене добре знають, вони знають мою позицію ще з тих часів, коли я був секретарем українсько-російської стратегічної групи. Вони знають, що моя позиція послідовна, я ніколи її не міняв. Намагання нас звести проявляють посередники, які вважають, що таким чином можна якось знайти додаткові механізми для ухвалення якихось рішень. Ви знаєте, я не бачу зараз, щоб зустріч з послом Росії щось могла вирішити. Якщо ідуть заяви, далекі від реалій, на вищих рівнях, то про що можна говорити на рівні послів? Окрім того, незважаючи на дипломатичну посаду, мені не дуже комфортно було би це робити, зустрічатися. А от якщо буде пропозиція світових телеканалів вийти разом з російським послом в телеефір, то я готовий. На такі пропозиції я погоджувався, проте російський посол – ні. Все інше, неформальні зустрічі якісь, мене не цікавить. Ми, тобто Україна, працюємо відкрито, наша позиція правдива, чітка. Тих форматів діалогу, які ведуться на рівні українського керівництва, достатньо.
Чи є у вас професійна мрія стати Міністром закордонних справ, вас можуть призначити на цю посаду після відрядження у США?
Нинішня робота посла, особливо в США для мене є професійним викликом, ця робота дуже цікава, відповідальна. Думаю, що на своїй посаді я можу принести максимальну користь нашій країні. Відверто вам скажу, і люди, які пропонували мені посади це підтвердять, я ніколи нікуди не намагався потрапити.
Але поганий той солдат, який не хоче стати генералом, погоджуєтеся?
Працюючи заступником Міністра закордонних справ я отримував пропозиції працювати послом, однак не було у мене великого бажання іти на ці посади. Я працював у РНБО, тричі працював у Адміністрації Президента України. Скажу відверто, що почуваюся комфортно на бюрократичних посадах певний період. На мою думку, якщо ти перебуваєш більше трьох років на державній посаді, то твій зв'язок з людьми, з експертним середовищем втрачається, хочеш того, чи не хочеш. Тому мені подобається американський принцип «дверей, які обертаються», який, до речі, було би непогано запровадити в Україні. Мається на увазі те, що чиновники з МЗС переходять до Міноборони, Мінфіну, рухаються по горизонталі, або з дипломатичної посади переходять працювати в якийсь аналітичний центр і потім вертаються знову в структури влади. Я не хочу забігати наперед, але зараз я дуже дякую своїй сім’ї, яка у цьому відрядженні разом зі мною перебуває. Повірте мені, що відрядження, яким би воно не було, це все рівно відрядження. Зараз про посаду міністра навіть часу немає думати. Наступний період моєї роботи скоріше всього буде в мене періодом «дверей, які обертаються», тобто робота в недержавній сфері.
Скільки має пропрацювати посол, щоб сказати, що він знає всі нюанси країни, в якій перебуває, як багато часу потрібно для адаптації?
Зі свого досвіду можу сказати, що посол, який приїжджає, має працювати з першого дня. Часу на розкачку не має. В багатьох країнах послів готують до відрядження по півроку, у нас, на жаль, такого немає. Приїжджаючи в країну, потрібно вже мати свої контакти персональні до приїзду. В мене довга історія роботи з США на різних рівнях, я очолював українсько-американські програми політичного діалогу в Центрі Разумкова, тому маю такі контакти. Скажімо, ми знайомі з заступником Держсекретаря США Роуз Геттемюллер років 17 вже. Знаю багатьох, хто починав працювати на нижчих посадах і зараз уже перебувають на керівних посадах. США – це ж не тільки Вашингтон і Нью-Йорк, або Чикаго, це і Сан-Антоніо в Техасі, де лежать у шпиталі наші хлопці, це і Сієтл в штаті Вашингтон, це і південь країни. Звичайно, щоб все зрозуміти, потрібен час. Аби глибоко зрозуміти як працюють механізми, в тому числі в політиці країни, півроку потрібно як мінімум. А для того, щоб зрозуміти американський народ, відмінність і схожість США з Україною, для цього не вистачить і багатьох років.
Після того як Петро Порошенко став президентом, дуже довго не було призначень українських послів у ключові країни. Це через брак професіоналів, чи в чому причина?
Можу лиш говорити про той період, коли я перебував на посаді заступника Голови Адміністрації президента. Так, така тема звучала в АП. Ми її обговорювали, критику сприймали і з Комітету ВР у закордонних справах, від очільника Комітету пані Гопко. Різні були ситуації. Термін агреману в деяких моментах затягувався, десь розгляд кандидатур просто довго тривав, шукали оптимальні. Скажу вам, що багато хто відмовлявся працювати у деяких країнах в цих умовах, коли до людей надходили пропозиції, хоча вони дійсно могли би дати абсолютно новий імпульс нашій дипломатії, а з нею і країні за кордоном. На мій погляд, відбір зараз є більш ретельним, ніж раніше. По тих призначеннях, які відбувалися за той час, коли я працював в АП ви можете оцінити роботу послів. Можливо, це було нестандартно, але Президент запропонував попрацювати послом в Канаді Андрію Шевченку, відомому політику і в минулому журналісту, людині без досвіду роботи в МЗС, але з великим потенціалом. Призначення досвідчених дипломатів Олега Шамшура, Андрія Дещиці, Андрія Мельника, Послами у Франції, Польщі, Німеччині, відповідно, також, на моє переконання вдалі, адже вони проводять в країнах перебування активну роботу по просуванню інтересів України. Це все було дуже відповідально зроблено. Я не почув поки якихось негативних оцінок по цих призначеннях. Хоча погоджуюся, що призначення потрібно робити швидше, але не втрачаючи якість. Існує ще одне складне питання – залучення до роботи тих, які повертаються з дипломатичної роботи за кордоном. Тут же є такий момент, що не слід зосереджуватися тільки на МЗС, є ж робота в інших урядових міністерствах, робота в парламенті, робота в Адміністрації президента. Тобто щоб фахівці використовували свій досвід уже в Києві.
Скажу вам, що ставлення до Посла України до США дуже поважне. Простий приклад: на всіх зустрічах, переговорах праворуч від керівника делегації, наприклад, віце-президента Байдена, сидить посол. Згадую візит Президента Порошенка в США, його виступ в Конгресі. Ми тоді познайомилися з шефом протоколу Білого дому Пітером Селфріджем. Відтоді ми з ним постійно тримаємо контакт. Нині запозичили протокольний досвід із США. Особливості стосуються вручення вірчих грамот. Ось вам приклад. Коли я вручав вірчі грамоти Президенту США, то побачив, як ця процедура виконується. Мені сподобалися деякі елементи, яких не було в подібній процедурі у нас в Україні. Так от в США кожен індивідуально заходить в кабінет і спілкується з Президентом США тет-а-тет. В нашому ж випадку в Україні було так, шо посли заходили до красивої зали, але кожен наступний посол чекав своєї черги і чув те, про що говорять з Президентом країни його колеги. Думаю, це було не дуже комфортно для багатьох, бо вони не відчували персональної уваги. Зараз у нас в країні змінили цю процедуру, зараз Президент України спілкується з кожним окремо, підкреслюючи важливість кожної країни. Я доповів про цей приклад Президентові і він моментально дав відповідне доручення вивчити досвід не тільки США, а й інших країн і застосувати його. Тому нині в нас протокол більш наближений до американської моделі.
Окрім Посла України в США в Америці працює Посол України в ООН, де найближчі два роки наша держава буде непостійним членом Радбезу організації. Чи доцільно було замінювати Посла Юрія Сергеєва, який тривалий час працював на цій посаді і підготував Україну до нового етапу роботу як члена Радбезу на Володимира Єльченка, який до останнього часу був Послом у Росії, країні, яка стала агресором по відношенню до нашої держави?
Не знаю, для кого це було несподіванкою, але будь-хто з дипломатів вам скаже, що як правило, і це зазначено в законі, термін перебування у довгостроковому відрядженні обмежений до чотирьох років. А коли дипломат на своїй посаді перебуває сім років і більше – це нормальна ротація. Я поважаю і дуже давно знаю і Юрія Сергеєва і Володимира Єльченка, з 90-х років. Це обидва професіонали. Юрій Сергеєв уже заявив, що може продовжити далі в Америці свою активну діяльність. Я, до речі, дуже розраховую, що це буде додатковий елемент роботи тут на недержавній посаді на благо України. Стосовно пана Єльченка і того, що він був послом у Росії, то ви знаєте, що з тим досвідом, який він здобув, він зможе його використати. До того ж дуже тривалий час, по приїзду з Москви в Київ він займався більше темою ООН, ніж Росією. Знав, чи не знав він про те, що буде згодом призначений в ООН, то інше питання, але в МЗС він займався якраз захистом інтересів України на міжнародній арені. Ротація – це абсолютно нормально для дипломатії. Більше того, на мій погляд, більше чотирьох років навіть найбільш талановитому, навіть найбільш поважному зі всіма регаліями українському послу, не варто залишатися на посаді. Бо замилюється око, вже немає такої динаміки в роботі. Ротація має відбуватися на всіх рівнях.
За час своєї каденції на посаді глави держави Барак Обама жодного разу не відвідав Україну. Чи відбудеться його візит до нашої держави в статусі президента США?
Нашим пріоритетом зараз є підготовка візиту Президента України до Вашингтону, ми ведемо цю роботу. Я сподіваюся. що наприкінці березня Президент України з делегацією приїде до Вашингтона. Щодо пана Обами, то запрошення щодо приїзду Президента Сполучених Штатів до України є. Але очевидно, що все буде залежати від його рішення, можливостей американської сторони. Нещодавно відбувся візит Віце-президента США до України. Я був в українській делегації і можу сказати, що у нас немає якихось проблем з точки зору контактів на найвищому рівні. Але для сигналу в українському суспільстві я думаю, що такий візит був би доречним.
Окремо я хотів би відзначити потужну допомогу Віце-президента Байдена нашій державі. Він дійсно особисто активно веде цю роботу. Я можу позитивно оцінити нинішній рівень інтенсивності контактів його і Президента України Петра Порошенка.
Згадую інтерв’ю Байдена одному з телеканалів, його щирість. Непроста доля в цієї людини і те, як він міцно тримає удар і як в цих умовах він служить Америці, своєму народові, може бути просто прикладом.
Що мене особисто вразило під час виступу Президента США у Конгресі, коли було його звернення до нації, так це те, що США візьмуть на себе великі фінансові зобов’язання у лікування раку в світі. З цього приводу було звернення до віце-президента Байдена. А ви знаєте, що син віце-президента загинув якраз від цієї жахливої хвороби. Так от я бачив обличчя всіх, хто тоді був в Конгресі. Сотня послів з різних країн світу плескали такому рішенню. Думаю, що і українські фахівці мають долучитися до цієї ініціативи, якщо це питання куруватиме пан Байден, а значить маємо досягти результату і в Україні.
Михайло Глуховський