Суд – не Terra Incognita – вирішили довести у Вінницькому міському суді і влаштували оглядову екскурсію для журналістів. Звісно, представники ЗМІ – часті гості у залах судових засідань під час розгляду резонансних справ, але дещо привідкрити двері «внутрішньої кухні» правосуддя для медіа у Вінниці наважились вперше. Хоча, наприклад, для школярів та студентів такі екскурсії проводять доволі часто, – каже заступник керівника апарату суду та «екскурсовод за сумісництвом» Руслана Федорова.
Будинок Вінницького міського суду по вулиці Грушевського – старовинний. Перше його фото датується ще 1860-м роком. Потім його добудовували за проектом Григорія Артинова.
Нині будівля перебуває у комунальній власності міста, а суд користується нею на умовах оренди. Тому й ремонтувати щось, а тим паче – змінювати в пам`ятці архітектури самостійно не має права.
Хоча мріють юристи, які щодня ходять на роботу до міського суду про капітальний ремонт та організацію «Прозорого офісу».
Заламана нога – для ремонту не аргумент?
За словами Руслани Федорової, торік міська рада планувала виділити на ремонт будинку 35 млн грн. Освоїти вдалося тільки 6 млн – на ремонт даху. Далі роботи загальмувались.
До речі, нині, коли проводять опитування серед відвідувачів, більшість з них в побажаннях пишуть, що вкрай потрібен капітальний ремонт. Працівники цей ц на собі відчувають. Так, недавно співробітник апарату зламав ногу на розбитих судівських сходах.
«Ябеда» за покликанням – 130 скарг на суд написав за рік вінничанин
На першому поверсі – освітлення тьмяне, стіни облущені, обстановка в коридорі загалом – гнітюча. Руслана Федорова каже, що компенсувати це все співробітники апарату намагаються доброзичливістю до відвідувачів. Тому скарг на них від вінничан за останні роки суттєво поменшало. За винятком тих, що пишуть «професійні ябеди». Про одного з таких заступник голови суду нещодавно навіть писав у листі до Вищої ради правосуддя – чоловік протягом року написав 130 скарг на роботу суддів та працівників апарату.
У нього була мета – паралізувати роботу суду, він писав скарги на всіх і на все. Мені здається, цій людині просто нема чим заповнити свій душевний простір, – каже Руслана Федорова.
Працюють, бо у них є мрія…
У штаті Вінницького міського суду – 43 судді та 220 співробітників апарату. Він – серед найбільших в Україні. Це тому, що в переважній більшості інших міст збережено поділ судів на районні, а у Вінниці один охоплює усе місто.
Для систематизації та налагодження ефективної роботи тут діє чітке розмежування спеціалізації суддів.
У нас тільки цивільних справ у провадженні кілька десятків тисяч. Тому зборами суддів визначено чітку спеціалізацію: 20 суддів розглядають тільки цивільні справи, 10 суддів – криміналісти, є 6 слідчих суддів, які слідкують за тим, щоб на стадії досудового розслідування слідчі органи дотримувались закону, – говорить Руслана Федорова.
За її словами, працюється в апараті суду дуже важко. Багато хто не розуміє, чому молоді люди займаються цією пекельною справою за мізерні зарплати.
Просто у багатьох з них є мрія – стати суддею. І вони це все терплять, через це проходять, вісім оволодівають, – каже Руслана Федорова.
У коротких спідницях тепер пропускають
Чи можна до суду заходити в шортах або надто відвертих спідницях чи сукнях, – запитують журналісти у представниці апарату. Пані Руслана розповідає, що при відвідування суду прийнято дотримуватись певних етичних норм, хоча законом вони й не закріплені, окрім таких загальновідомих, як вставання, коли входить чи виходить суддя, звертанням «Ваша честь» тощо.
Раніше у нас вивішені були правила, які забороняли проходити до приміщення суду у шортах і дуже коротких спідницях, але ніде чітко в законах це не прописано, не заборонено. Тому було багато проблемних ситуацій. Наприклад, людину викликали в судове засідання, вона не хотіла, ледве вмовили і вона прийшла в шортах. А наша охорона її не пропускала і був конфлікт, довелось секретарю судового засідання виходити – забирати цю людину, – пригадує Руслана Федорова.
За «очіп`ятку» – кримінальна відповідальність
За тиждень у Вінницькому міському суді приймають від відвідувачів та реєструють близько 600 документів.
Абсолютно все це вводиться в єдину систему, з якою працюють усі суди України. Наприклад, тільки зайшла позовна заява, співробітники вводять усі дані по ній, присвоюється унікальний номер, який не змінюється більше ніколи, виходить протокол, який підшивається до справи, – деталізує Руслана Федорова.
Вона переконує: авторозподіл справ, який введено 2010 року, щоб виключити втручання людського фактора, обманути неможливо. А працівникам, які вводять дані до електронної системи помилок при цьому краще не робити.
Якщо при введенні даних хтось з дівчат зробив помилку, щоб її виправити, їм потрібно написати пояснення. Якщо ці пояснення потрапляють під сумнів, керівництво може провести службове розслідування. Якщо це була просто механічна помилка, керівник апарату виносить розпорядження, підписує, і тільки тоді можна, наприклад, змінити ім`я позивача. Але як тільки ми тут щось змінюємо, в Києві відразу бачать, що у нашому суді відбулось втручання в програму. А втручання в програму тягне кримінальні відповідальність – щоб ніхто не міг вплинути на розподіл справ, адже деякі адвокати хотіли б, щоб справа потрапила до того судді, до якого вони хочуть, з яким думають, що зможуть домовитись. Коли у Києві це бачать, приходить лист на територіальне управління ДСУ, до управління СБУ із сигналом, щоб вони перевірили – чому було втручання. Вони перевіряють і, якщо це було незаконно, відкриють кримінальне провадження, – розповідає Руслана Федорова.
На Вінниччині, кажуть у суді, вже були випадки, коли розпочинали провадження проти керівника апарату, заступника і співробітника за такі втручання у систему.
Кого у суді можна «підкупити» цукерками
У підвальному приміщенні будівлі суду – архів. Нині там зберігається близько 1,5 мільйона справ. Давні, які вже підлягають впорядкуванню, оформляють відповідним чином фахівці Державного архіву Вінницької області – несуттєві процесуальні рішення зі справ знищують, а головне – впорядковують у підшивки. У судовому підвалі можна знайти судові рішення з 1944 року, коли Вінницю визволили від нацистських загарбників.
Державна програма, що передбачає створення у Вінниці електронного архіву затверджена уже давно. Але для її реалізації потрібні великі ресурси, про які нині говорити не доводиться. Тому й доводиться вісьмом працівникам судівського документосховища щоденно дихати «пилом десятиліть». А ще – задобрювати привидів…
Розповідають, що у часи Другої світової війни у нинішній будівлі міського суду була лікарня. Не виключено, що мала вона й крематорій, де у воєнні роки спалювали тіла померлих. Було б дивно, якби тут не було привидів, – кажуть працівники суду.
Якось, коли працівники архіву не могли знайти якусь справу, вони вдавалися до всього – і «хороводи» водили, й заговори робили… Одного разу поклали цукерки, щоб задобрити привида чи домовика. Наступного дня прийшли – а цукерок немає. У них був шок. Потім знайшлась ця справа. Але шок не проходив доти, поки не дізнались, що цукерки забрала прибиральниця, – розповідає Руслана Федорова.
Сушили справи у дворі під сонцем
Щодня 8 працівників судівського архіву отримують приблизно сотню звернень, за якими мають знайти серед 1,5 млн справ ті чи інші документи. А ще необхідно ввести звернення в програму, завести контрольну картку, перенабрати рішення зі знайденої справи на комп`ютері, засвідчити його, поставити гербові печатки і видати документи.
Роботи додається у дощові дні – часто бувають підтоплення, дуже небезпечні для документації.
Коли переводили сюди документацію із колишніх районних судів Вінниці, тут гори справ лежали просто на підлозі – без стелажів. Тоді якраз багато днів поспіль йшли дощі, бувало приходимо після вихідних, а в архіві – до півметра води. Ми біжимо і з відрами вимочуємо. А в дворику виносили справи на сонце, розкладали, хтось чергував – перегортав постійно сторінки, щоб висихали. Ми тоді це все фотографували, робили акти, просили у ДСА грошей на ремонт, на стелажі. А в нас немає своєї бухгалтерії – усі закупівлі проводяться централізовано, – каже Руслана Федорова.
Зате тепер суд має обладнане за сучасними вимогами конвойне приміщення. Колись підсудних утримували у двох невеличких кімнатах. Ті, звичайно ж, нарікали на умови, на порушення їхніх прав, зверталися до омбудсмена.
До нас приїжджала Уповноважена ВР з прав людини, бачила це все, і після того держава нам виділила кошти. І в крилі, де була юстиція, обладнали конвойне приміщення. Там зараз 5 великих кліток, обладнаних за сучасними вимогами, – каже Руслана Федорова.
Перерізав собі горло у суді – як підсудні привертають до себе увагу
Нові в суді також клітки для підсудних у залах. Вони – з куленепробивного скла, надійно зачиняються, у них зручно сидіти й навіть лежати. Наразі таких поставили 13, до кінця року необхідно замінити ще 6.
У нас були випадки, що підсудний виривав мікрофон і кидав у залу, розбивали їх ногами, – розповідає помічник судді Анатолій Омельчук. – Був один обвинувачений, який кожне засідання бився головою об клітку. Був випадок, коли підсудний проніс із собою лезо, яке їм видають для бриття – він запхав його собі під шкіру, тут дістав і вирішив перерізати собі горло. Його, щоправда, врятували – забрали до лікарні.
Таке, звичайно, працівники суду не забувають довго. Як і деякі інші аспекти своєї професії. Наприклад, залишається у пам`яті вирок в одній зі справ щодо економічного злочину. Щоправда, пам`ятають тут не сам текст вироку, а те, що читали його більше 2 дні поспіль. Найбільша справа, кажуть мала в собі 178 томів – по 250 аркушів кожен. Тільки перечитати це – чогось вартує.
«Янукович» із «голосом гномика» – як у Вінницькому суді захищають свідків
Вінницький міський суд – один із шести в Україні, що має свою «систему захисту свідків». Коштує таке обладнання 25 тисяч євро. Його для суду передали за грантовою програмою.
Свідка, покази якого дуже важливі, і життю якого може загрожувати небезпека, поміщають до спеціальної таємної кімнати. Завдяки відеокамерам він бачить усі частини судової зали, тобто усіх учасників процесу, а зображення самого свідка на екрані – спотворене, як і його голос.
Як це виглядає на практиці, журналістам показав співробітник апарату суду. Справжнє обличчя свідка може бачити тільки суддя. Але й він не знає справжнього прізвища свідка. Правоохоронці записують до справи дані, придумані для «легенди».
У нас свідком якось проходив навіть «Янукович Віктор Федорович», – каже Анатолій Омельчук. Щоправда, уточнює: таку «легенду» для свідка правоохоронці придумали вже у післяреволюційні часи.
Використовують систему захисту свідків у Вінницькому суді переважно у справах про наркоторгівлю, торгівлю людьми, замовні вбивства.
Такі справи суд розглядає доволі часто. Одного місяця може бути по кілька таких справ за тиждень, а може бути – по кілька за місяць, – говорить Анатолій Омельчук.
Чифірити майбутнього суддю вчили ув`язнені
За словами голови суду Андрія Михайленка, у середньому за день кожному судді доводиться розглядати по 4-5 справ, не враховуючи відносно дрібних адмінматеріалів.
Сам нинішній голова суду колись був пожежником, потім – інспектором із соціальної роботи. Каже, працював у виправній колонії разом із засудженими.
Бувало, чай з ними пив. Вони мене вчили чефір пити, але я ще молодим тоді був, – напівжартома розповідає Андрій Михайленко.
«Що ж це за робота, якщо тобі не погрожують?»
Найбільше дратує, коли бачиш явний склад правопорушення, а злочинець будь-якою ціною доводить, що він – не винен, – говорить Андрій Михайленко. – Наприклад, у справах про ДТП у стані сп`яніння.
Чи відчуваєте людську жалість до підсудних?
Однозначно й таке буває. Інколи бачиш, що людина може виправитись, але чомусь така вже у неї карма, що вона вчиняє правопорушення і знову її приводять у клітку за якісь незначні крадіжки, дрібні злочини.
Часто зустрічаєте у місті тих, кого колись посадили?
Дуже часто. Буває, що й вітаються. Особливо часто зустрічав таких людей під час Революції Гідності. Я бучив, як вони стояли на постах разом з міліцією, перевіряли автомобілі, дивилися, хто які речі перевозить. Для мене було цікаво, що людина має судимість і тут він декларує, що – чесний, правильний і намагається свою думку нав`язати іншим.
Вам часто погрожували?
Звичайно. Що ж це за робота, якщо погроз немає? Були погрози і мені, й рідним. Були моменти, коли в мене була охорона – тоді кримінальне провадження розглядалось стосовно організованої злочинної групи. Я засудив людей до великих мір покарання за збут наркотиків в особливо великих розмірах. Погрожувати почали прямо в судовому засіданні. Загалом, на мою думку, у нашій державі судді не захищені так, як мають бути. Чимало є випадків посягання на життя судді, але я ще не бачив розслідування справи з вироком за посягання на життя чи вбивство судді.
Правда, що судді інколи непритомніють, коли довго оголошують вирок?
Мені самому не раз ставало зле під час оголошення рішення чи вироку суду. Відчував, що втрачаю свідомість, хапався за стіл… Оголошував тоді перерву, потім приходив і продовжував.
Ви вірите в енергетику зали? Яка вона у суді?
Так, тут 90% – негативної енергетики. Дуже часто заходять люди, які не в системі і запитують: як ви взагалі можете працювати у цій установі і вирішувати долі людей? Не всі зможуть тут працювати.
За ініціативи голови Вінницького міського суду Андрія Михайленка, з 18 червня по 2 липня у суді було проведено опитування відвідувачів. Запитували, в тому числі й про справедливість судових рішень та довіру до суду.
Як показали результати, справедливими судівські рішення визнали понад 60% респондентів, а 67,6% вказали, що довірять суду. «скоріше справедливими» рішення суду вважають 23,5% опитаних, «скоріше довіряють» суду 17,6%. Рішення суду – несправедливі та скоріше несправедливі – вважають загалом 5,8% респондентів. А не довіряють Вінницькому міському суду та «скоріше не довіряють» – 4,4% опитаних.