Сідаючи за написання цього розмислу, подумала, певно, він викличе деякий спротив, особливо у жінок і у тих, хто сповідує гендерну рівність. Бо ж на мою скромну думку, таку рівність можна видумати, але її не існує. Як на мене, чоловіки і жінки – не рівні. І це не значить, що чоловіки кращі, чи жінки кращі, чи хтось із них гірший. Це значить, що чоловіки і жінки – різні. І саме тому вони можуть стати одне одному в нагоді, доповнити одне одного. От, до прикладу, волоче жінка мішок, а тут чоловічина якийсь небайдужий допоміг, бо ж фізично сильніший, хоч може й виглядає вдвічі меншим від жінки. Або в чоловіка відірвався ґудзик, то жінка з її тендітними пальчиками швидше й акуратніше впорається з цією справою – пришиє за секунду, де чоловік грався б півгодини… О, вже уявляю, як здригаються ті жінки, яким в кайф волокти важезного мішка й радіти за себе, за свою незалежність і силу. Або уявляю, як деякі жінки кажуть: «Чоловіки також вміють шити (і називають зо двадцять імен відомих кутюр’є), ото нехай шиють, як їм треба.
Останнім часом усе частіше піднімається тема наруги над українськими жінками. І мова тут навіть не так про фізичне насилля, яке я засуджую, навіть не будучи феміністкою, а про те, що ніби наша жінка потерпає в побуті і на роботі і потерпає здебільш психологічно і здебільш саме жінок гноблять чоловіки, а не навпаки. То на неї начальник-чоловік подивився якось занадто ласо, то якийсь бовдур руку на виході з транспорту простягнув (це явна ознака сексуального підтексту), то законний чоловік вимагав борщу, бо ж скільки можна їсти розігріті макарони. Але тут справа в тому, що за усіх жінок трибунами виступає невеличка, вибачте на слові, купка. І ці представниці жіноцтва, як правило, самотні. Це вже, як на мене, така штука – шукала жінка собі лицаря, чекала на нього. А тут один лицар виявився козлом, інший -свинею, ще один, якого й з тваринами не порівняєш, і жінка розчарувалась. І плюнула на оту надію, що помирає останньою…і почала ненавидіти усіх чоловіків. Бо ж він ото спочатку руку подасть, тоді в кафе запросить, тоді компліменти, тоді секс, а тоді сидиш знову біля розбитого корита. Тому українські феміністки – це ті, хто розчарувався, а тому занадто вороже ставиться до чоловіків як до підвиду. Риторика їхня безкомпромісна і дещо нав’язлива, як на мене. І що особливо не втішає у цій ситуації, якщо, до прикладу, я стаю на захист чоловіків, мене тут таки накриває хвилею обурення, мовляв – де жіноча солідарність? Мовляв, сама потерпала від них, а тут захищає. Я не те, щоб захищаю. Я просто кажу – якщо гендерна рівність, то треба говорити не лише про наругу над жінками, а й про наругу над чоловіками. А у нашому суспільстві цього добра – хоч гать гати. Особливого тиску з боку жінок зазнають одружені чоловіки. Причому тиснуть на них їхні ж половинки. А що? Він же тепер нікуди з корабля не дінеться. Не раз чула, як між собою розмовляють одружені пари, як вона його «чмонить» і навіть не «фільтрує» свої монологи перед людьми, які можуть їх чути.
Так от, як на мене, в українському соціумі зараз панує якась схиблена модель фемінізму, гендерної рівності і актів викриття різних видів насилля. Спочатку жінки скаржаться на те, що їхні чоловіки, бойфренди чи співмешканці тиснуть на них в побуті, тобто проявляють силу, показують, хто в домі хазяїн, хто відповідальний за безліч речей і таке інше. Жінкам хочеться взяти штурвал у свої руки. Потім, коли чоловіки, аби не ображати своїх коханих віддають їм той штурвал, або просто відходять убік – мовляв, що хочеш те й роби, жінки починають нарікати, що чоловіки перевелись, що вони ні за що не хочуть відповідати, що вони інертні, що вони ганчірки і нехлюї.
І тут потрібно спочатку вибрати, що ви хочете від чоловіків, а тоді вже зрозуміти, яке місце в родині чи стосунках займаєте чи займатимете ви. Як правило, отакі невдоволені зазвичай живуть самі і не бажають заводити ні чоловіка, ні дітей. Та ще й інших агітують йти їхнім шляхом.
Здається, у такій ситуації захисту і підтримки більше потребують чоловіки. Бо ж після гучних закидів псевдо-феміністок кожен парубок-мужчина-дідок сприймається як потенційна загроза. Ану, як гляне якось з бажанням, чи захоче посміхнутись, чи сказати жінці – у вас прекрасні ноги. Відразу потрапить у розряд насильника та збоченця. Ич, чого задумав – на ноги жінкам дивитись! У жінок такі самі ноги, як у чоловіків. Гм… гмм…приблизно такі.
І на останок хочеться сказати – жінки, бережіть своїх чоловіків, допомагайте їм, отримуйте від них добрі слова, обійми й любов. Шануйте не своїх чоловіків, сприймайте їх як захисників, як чудових партнерів, як вірних друзів. Любіть себе, і тоді будете любити й тих, хто гендерно від вас відрізняється. А рівність? Її певно не існує. І це не погано – це даність. А ще пам’ятайте, українські чоловіки, за статистикою, помирають раніше жінок. І чого б це?