Як відомо, два дні тому, 20 березня, Верховна Рада ухвалила Закон №2357-VIII «Про внесення змін до Закону України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб". Новим законом передбачено, що до будинків, де працюють Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, а також будинків, де працюють інші органи державної влади України, щодо яких здійснюється державна охорона згідно з цим Законом, не допускаються особи з холодною чи вогнепальною зброєю (крім осіб, які відповідно до цього Закону здійснюють державну охорону відповідного будинку), а також особи з вибуховими речовинами, засобами підриву, боєприпасами всіх видів і зразків, навчальними або імітаційними боєприпасами, легкозаймистими рідинами чи займистими твердими речовинами, піротехнічними засобами.
Дотепні журналісти відразу назвали новий нормативний акт «законом анти-Савченко», адже його поспішне ухвалення було зумовлене інформацією про можливе носіння народним депутатом України Надією Савченко бойових гранат у приміщенні Верховної Ради. Менш за все мені хочеться зупинятися на тому, чи мав місце подібний факт (а на думку народного депутата Ігора Кононенка, зі зброєю у сесійній залі парламентарі з’являються нерідко і непоодинці) – нехай цим займаються правоохоронці.
В той же час блискавично ухвалений Закон містить цікаві аспекти, які потребують певного аналізу.
По-перше, якщо наші шановні високопосадовці так вже переймаються потенційною загрозою тероризму, то доречно було б доповнити заборонний перелік колючими та ріжучими предметами, сильнодіючими отруйними, наркотичними та їдкими речовинами – хтозна, може комусь з народних обранців спаде на думку газовим балончиком у гарячих дебатах як аргументом скористатися? Як не дивно, але при порівнянні Правил надання послуг міським електричним транспортом, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2004 р. N 1735 з новим Законом, пасажир, умовно кажучи, вінницького трамваю виявиться юридично більш убезпеченим, аніж парламентар «під куполом».
По-друге, складається враження, що наші народні депутати ніколи не бачили (бодай телевізійно) церемонію інавгурації глави держави – у ній традиційно беруть участь військовослужбовці батальйону почесної варти Окремого президентського полку імені гетьмана Богдана Хмельницького. Оскільки полк є складовою частиною Збройних Сил України, а не Управління державної охорони (військовослужбовцям якого дозволено входити в охоронювані приміщення зі зброєю), на виконання вимог закону, при наступній інавгурації почесна варта має слухняно здати карабіни СКС-45, шашки й палаші на вході до парламенту, і лише після цього зайти всередину. Кумедно виглядатиме, чи не так?
По-третє, не зовсім зрозуміло, на яких правових підставах на ту ж інавгурацію до Верховної Ради пронесуть булаву Президента України (нагадую, складовим елементом цього символу президентської влади є стилет – очевидно, що він є холодною зброєю). Чи, можливо, заборона стосується лише внесення зброї в охоронювані споруди, а не її наступного носіння у приміщенні та винесення назовні? У чому ж тоді сенс нового Закону?
І, нарешті, залишається відкритим питання щодо процедури здійснення нагородження іменною вогнепальною зброєю (нагадаю, є в нас така рудиментарна державна нагорода – на кшталт «червоних революційних шароварів»). Як внести ці пістолети (нагадаю, з патронами) у приміщення, де перебуває Президент України – щодо нього також здійснюються заходи державної охорони? Чи цю нагороду має вручати посадовець, який не підлягає державній охороні, і десь подалі від Банкової?
Зрозуміло, що виписати досконалий законопроект протягом одного дня неможливо навіть одиннадцятьом заявленим авторам-нардепам (зі спікером включно): треба ж бо хоч одному пригадати про почесну варту, нагородну зброю і символи президентської влади. Але найсумніше полягає у тому, що замість цивілізованого доопрацювання прийнятого нашвидкоруч закону у нас оберуть шлях його вибіркового застосування – мовляв, «де треба, там можна, навіть якщо не можна».