Як відомо, вчора, 14 березня, Кабінет Міністрів ухвалив постанову «Про встановлення державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування» та доручив Міністерству соціальної політики її доопрацювання із урахуванням пропозицій. Цією постановою затверджується соціальна норма кількості пільгових поїздок, а також розподіл пільгових поїздок транспортом загального користування на міських та приміських маршрутах, що потрібно для визначення розміру щомісячної готівкової виплати.
На думку урядовців, прийняття акта надає можливість встановити громадянам, які відповідно до законодавства мають пільги з оплати проїзду у міському та приміському транспорті, соціальну норму кількості поїздок на місяць за видами транспорту, з урахуванням якої пільги можуть надаватися у готівковій формі.
Оскільки станом на 15:30 15 березня повний текст нормативно-правового акту відсутній у відкритому доступі на урядовому порталі, залишається проаналізувати ті його положення, які були оприлюднені мас-медіа.
Згідно з повідомленнями, розмір щомісячної виплати готівки затверджуватимуть обласні та Київська міська державна адміністрація. Їх сума визначається множенням середньої вартості проїзду в громадському транспорті на 30 поїздок. Постанова набирає чинності протягом двох місяців після ухвалення. Для осіб, які мають право на кілька пільг, призначається щомісячна готівкова виплата найбільшою з них. Розмір таких виплат не враховується при розрахунку загального доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги. Для осіб, які мають право на пільги з оплати проїзду на міжміських маршрутах, розмір виплат збільшується на 20%. Для осіб з інвалідністю 1-ї, 2-ї групи та дітей з інвалідністю, які навчаються у вищих навчальних закладах, закладах загальної середньої та професійної освіти, розмір виплати подвоюється.
Таким чином, на підставі оприлюдненої інформації можна зробити висновок про можливість суттєвого скорочення пільг, якими користується низка категорій громадян, адже очевидно, що грошовий еквівалент 30-60 поїздок у міському громадському транспорті навряд чи є поліпшенням наявного стану справ, коли проїзд є безкоштовним без урахування кількості поїздок. Наприклад, у Вінниці, де разовий квиток для проїзду у комунальному транспорті коштує ₴3,00-₴3,50, а місячний (загальногромадянський) – ₴220-₴390, «монетизовані» ₴90-₴210 можуть стати приємною новиною хіба що для студентів, які мають інвалідність. Решта «відмонетаризованих» екс-пільговиків за потреби регулярно їздити на роботу, навчання, лікування чи просто «на базар, який дешевше», платитимуть більше, ніж отримають.
Дійсно, проблема неповної компенсації державним бюджетом витрат на перевезення пільговиків (мова, в першу чергу, йде про муніципальний громадський транспорт, який регулярно опиняється на межі банкрутства) гостро стоїть роками: обсяг отриманих субвенцій не покривав більше 20-30% заявлених комунальними перевізниками витрат. Цього року, схоже, ситуація склалася ще гірше: «У Законі України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян не передбачені, відтак виплати за пільговий проїзд фінансуються за рахунок місцевих бюджетів», – відповіло у січні Міністерство соціальної політики на запит журналістів телеканалу ZIK.
В той же час, обраний спосіб розв’язання наболілої проблеми викликає низку закономірних запитань. Припустимо, якщо безоплатний проїзд у міському громадському транспорті для пенсіонерів за віком передбачений лише Постановою Кабміну від 17.05.1993 р. №354, то лімітування кількості безоплатних поїздок (до чого, власне, й зводиться «монетизація пільги») урядовим актом виглядає «хоч якось» (звісно, за умови скасування або зміни старої норми), то для низки інших пільгових категорій все набагато складніше.
Скажімо, для осіб з інвалідністю (та супроводжуючих осіб з інвалідністю І групи), дітей з багатодітних сімей, учасників бойових дій, реабілітованих, ветеранів військової служби (органів внутрішніх справ тощо), постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС, поліцейських, військовослужбовців Національної гвардії право безкоштовного проїзду закріплено у профільних законах, які мають вищу юридичну силу, аніж будь-яка урядова Постанова. Зрозуміло, що і у більш затишний час народні депутати не наважилися б ризикнути, проголосувавши за скасування безоплатного проїзду для мільйонної армії інвалідів-ветеранів-комбатантів, а в ситуації очікування виборів – і поготів. Тут відносно компактна військово-міліцейська ветеранська спільнота активно домагається обіцяного підвищення пенсій заледве не революційними методами, а спробуй-но, забери у ще більшої спільноти інвалідів право безкоштовно їздити у трамваях! Відповідно, політична сила, яка пообіцяє не допустити або скасувати цю «прокрустову» монетаризацію, гарантовано забезпечить собі прохідний рейтинг на виборах будь-якого рівня.
А допоки політики сперечатимуться, пільговики просто запасуться роздруківками відповідних законів і спокійно демонструватимуть їх кондукторам при спробі стягнути з них плату за проїзд.
Очевидно, що проблему катастрофічної збитковості міського громадського транспорту вирішувати необхідно. Але «монетаризація пільги» у форматі «Ось вам гроші за 30-60 поїздок на місяць, а решта – клопіт місцевої влади» питання не вирішить аж ніяк.
Це буде не розв’язання проблеми, а її «децентралізація».