«Українки красивіші за європейок і американок» – як часто доводиться чути таку фразу від знайомих на дружніх посиденьках. Це такий рудимент совіцького мислення – ми бодай у чомусь маємо бути попереду всієї планети. Ну, не склалось з економікою, якось все кривобоко в політичному плані, але ж пишатись чимось треба. От, зате в нас найкрасивіші дами – бебебе.
У чім же наші аж такі кращі? Виявляється вони, на відміну від різних там парижанок і берлінок, італійок та іспанок, завжди «у формі». Тобто, українська «красуня» виділяється на фоні інших жінок святковим, тобто не повсякденним навіть у повсякденні, виглядом. Я згодна на всі сто – українок, які ще мало живуть в Європі, або ж приїхали як туристки видно, як то кажуть, здалеку. Але чи можна назвати красою в повному сенсі цього слова щоденні підбори, від одного погляду на які у тих же мешканок Берліну починає колотитись серце і, повірте, не від заздрощів. Чи можна вважати красою повний вечірній макіяж о дев’ятій ранку і налаковану зачіску о тій же порі? Для українського середовища – це норма. Як же жити без нарощених нігтів та вій? Як вийти за хлібом без тонального крему на обличчі, як зустрітись з коханим без двадцяти сантиметрових підборів? На усе це не дають згоду глянцеві журнали та телепрограми про красу. Вони такі блюзнірські штуки засуджують.
Я не раз була свідком того, як українки обурюються, що у самому Парижі, де вони нещодавно побували, жінки ходять поголовно в кросівках і джинсах. І природне здивування наших співвітчизниць не має меж – оце і є Мекка моди? Оці банальні жінки можуть заволодіти увагою чоловіка? Та тю!
Це я ще не зачіпаю тему так званої естетичної косметології. Українки, ті, що вважають – краса врятує світ, або ж ,як мінімум, дасть можливість вдало вийти заміж…в кращому разі за іноземця, як вогню бояться зморщок, зморщечок і червоних цяточок на обличчі, тонких (або відносно тонких) губ, не пишного волосся, не модних брів, прямих вій. От і колють, накачують, нарощують, малюють і завивають. Тоді виходять в світ, і овва – на них дійсно звертають увагу, оглядаються, заклично підморгують, сигналять з машин. І здається таким жінкам – удача в них в кишені, бо ж бач, Марко, як може бути?
І на заході на них звертають увагу, тільки ж невтямки таким жінкам, що про них думають і кажуть. А що можна подумати й сказати про жінку, яка о дев’ятій ранку вже в макіяжі, на підборах, в короткій спідниці та в зачісці? Отож бо, що вона працює вночі, й оце коли всі заспані й сердиті сунуть по своїх роботах, ця з повною торбою грошви саме цю роботу закінчила.
Жінки різні. Є гарні від природи і в Європі, і в Америці, і в Україні; є ті, що зробили себе гарними завдяки смаку, почуттю гумору та внутрішньому сяйву, є абсолютно негарні – і з цим нічого не поробиш. Але і у негарних є приватне життя і навіть інтимні та дружні стосунки. Так-так, навіть у них. Бо невідомо, що таке краса. Але це точно не стереотипи. Бо якщо всі жінки будуть як одна схожі на Моніку Белучі, то, погодьтесь, це вже буде перебір.
Я за те, щоб українки були красивими, щасливими і радісними. І не обов’язково найкрасивішими, найщасливішими і найрадіснішими, і не обов’язково, аби якісь інші жінки були при цьому гіршими. Просто треба бути собою. А в кросівках дуже зручно ходити по бруківці, в джинсах можна відчувати себе вільним, без макіяжу можна сміятись до несхочу й не думати про те, що щось там потече або відлущиться, без зачіски можна не боятись вітру і дощу, без прирівнювання себе до когось – відчувати свою неповторність й індивідуальність.
Але щоб досягти балансу, мушу сказати – я зовсім не проти святкових нарядів, підборів та макіяжу… в помірних дозах і дуже ситуативно.
Наталка Доляк