Секонд-хенд і касти

Певно, немає зараз в державі такої потужної об’єднувальної платформи, як магазини вживаного одягу. Як це ще ніхто з політиків не здогадався заснувати партію під кодовою назвою «Другі руки», або «Шукай і знайдеш», або «День привозу»?  А що? Симпатиків буде повно. Але перейдемо від політики і безплідних фантазій до реального життя. Раніше люди скаржились, що на кожнім кроці вони натикаються як не на аптеку, то на банк, а тепер ще й скаржаться – куди оком не кинь – секонд-хенд. Ото скаржаться, бубонять, криють різними обсценними словами ці епіцентри завезених з-за кордону негативних енергетик, місця, де хімічні елементи вивільняються з шмаття і потрапляють прямісінько в здорові організми українців – спеціально ж везуть, аби винищити нас. Клянуть, бубонять, сварять…і, озирнувшись, чи нікого зі знайомих немає поруч, застрибують у цю клоаку. Там часто можна підслухати таку або подібну інтимну розмову:

– О, Люда, ти також сюди ходиш?

– Ні, що ти, – каже Люда, скирпивши носика. – Я думала це…думала це…аптека. От випадково зайшла…

– От і я так само.

Або отаку телефонну: «Та да. Я ж оце в бібліотеці сиджу» чи «Ні-ні, на роботі. Немає коли з цієї роботи навіть у бутік вирватись».

Секонд-хенд відкриває свої обійми і тим, хто не може звести кінці з кінцями, і тим, у кого є машини й будинки; людям, абсолютно позбавленим смаку на вбрання, і модникам, які орієнтуються в трендах і брендах.

День привозу – це, взагалі, дійство, яке неодмінно б зафільмував якийсь гуру неореалізму на кшталт Лукіно Вісконті. День привозу, восьма ранку – це взяття Бастилії, Рейхстагу і Кафи одночасно. Вибиті шибки, двері, зняті з петель нетерплячими відвідувачами, лайка, що переходить у штурханину, раз на місяць – бійка й обіцянки когось десь закопати. Першими до храму вживаного одягу потрапляють сильні й згуртовані бригади. Це молоді хлопці, які входять до приміщення, шикуючись у каре, й таким чином відсікаючи різних бабусь, жіночок, дівчаток, а заодно й не згуртованих і не сильних хлопців та чоловіків. Це «найманці». Опинившись всередині магазину, ці орди згрібають усе без розбору – на скільки вистачить обіймів. Складають купами в якомусь кутку, а тоді в телефонному режимі отримують вказівки, що брати, а що лишати. Вони працюють на тих, хто тримає приватні секонд-хенди. Отака піраміда.

Відвідують секонди й люди, які вже не можуть не купувати – секондо-залежні. Хтось щотижнево поповнює свій гардероб черговою рожевою кофтинкою, хтось – додатковою парою взуття фірми Кларк, хтось – ще одним коричневим шарфом. Алгоритм до смішного простий: купити, вдома вивітрити, випрати, погладити, а тоді заховати в шафу й забути. Цих назвемо «мисливцями». На відміну від «найманців», яким все одно, що купувати, і які залежать лиш від команди від хазяїна, «мисливці» відчувають якийсь спортивний інтерес до самого процесу. Вони не збираються носити чи продавати ці речі. Головне – купити. Причому, вони не так щоб наполегливо шукають, вони просто беруть і купують те, що в них вже є.

В секонд-ареалі існує ще одна каста. Каста «ловців». Їхня робота, чи то пак хобі, вимагає копіткого підходу. Потрібно передивитись все. Геть усі речі, які є в магазині. Кожну промацати й зазирнути на бетлик, на підкладку, на шви, пом’яти в руках, понюхати, піднести до сонячного світла. Вони знають, як мають виглядати круті лейбли, вони відрізняють фірмову річ від підробки. Вони ловлять одяг лише для себе і для дуже обмеженого кола друзів. Часто-густо загальна маса відвідувачів секонд-хенду не розуміє, що такого гарного в отій сукенці сірій і не заплямованій стразами, бантиками чи блискітками. Чому та сіра сукенка викликає такий дикий захват у «ловця». Бо ж «ловець» розповідає товаришу по ловлі: «Овва, та це ж Гуччі, шерсть з шовком. Тринадцятого року модель, не ретро якесь». «Тю, – подумає «мисливець» чи «найманець», – у мене в торбі сім таких, і на них також написано Гуччі. Тільки в сто разів краще – яскравіше». Але «ловцю» не важливо, що подумає «мисливець», і ще менш важливо, чому «найманці» не взяли цю сукню, коли влітали в секонд і змітали усе на своєму шляху. «Ловець» задоволений. Він виходить з секунд-хенду, і його гріє думка, що в пакетику він несе сукню від Гуччі, в гарному стані, вона навіть ще не пралась жодного разу («ловець» і на цьому розуміється), річ, яка коштує навіть на OLX півтори тисячі гривень, а в брендовому магазині – близько трьох сотень євро. І гріє цю людину думка про те, що його сукня від Гуччі обійшлась йому в 50 гривень. А коли він її вдягне, то ніхто ніколи в житті не здогадається, що це куплено у секунд-хенді.

Секонд-хенд – такий різноманітний, такий цікавий і не однотипний, що окрім «найманців», «мисливців» і «ловців» сюди заходять письменники…ну, для того, аби надихнутись характерами, сюжетами та темами й написати це невеличке есе.