Четвертий рік війни прості люди з різних куточків України продовжують підтримувати українську армію. І хоча щодень бійці дедалі менше телефонують і просять «одягни мене» чи «взуй мене», у активних волонтерів (5 грудня вони якраз приймали вітання з нагоди Дня волонтера) роботи не поменшало. Тепер вони, як багатодітні мами, опікуються проблемами «дембелів». Лариса, яка з початку війни допомагає учасникам АТО, членам їхніх родин та вдовам загиблих героїв, називає «дембелів» «похресниками» і каже: якщо навчишся допомагати одному, то десятьом уже не страшно.
«У нас до війни дивне ставлення – це не звикання, а радше ігнорування»
«У 2015 році ми власними силами ініціювали проект «Школа ветеранів». Він розпочався з підготовки інструкторів з медико-тактичної підготовки. Головна мета — зробити конкурентоспроможними оборонців серед ветеранів АТО. Адже люди, які воювали, часто не можуть знайти собі місця в мирному житті. І не задіювати їх — неправильно. Більше того, ми хотіли показати їм, що вони корисні й можуть навчити людей надавати допомогу один одному, правильно поводитися не тільки у зоні бойових дій, а й повсякденні — надавати допомогу постраждалому в ДТП, людині, якій раптом стало погано на вулиці, при виявленні небезпечних предметів тощо. Тобто ми планували отримати подвійний результат: і бійців АТО задіяти, і простих громадян навчити жити в умовах війни, — розповідає координаторка вінницької волонтерської групи «Бойові бджоли» Лариса ПОЛУЛЯХ. — Я мала нагоду кілька разів працювала в Ізраїлі та бачила тренінги в дитсадках для наймолодших. Була шокована, коли діти на відповідний звук музики (не сирени) вишиковуються у шеренгу і йдуть у підвал, де на них чекають цукерки і бургери. Вони не панікують і не бояться. У нас до війни дивне ставлення — це не «звикання», а радше ігнорування. Нагадуємо котів, які сховали голову під ковдру і думають, що їх не видно. Насправді, якщо зачинити двері на кухню, яка палає у вогні, і сісти дивитися телевізор у сусідній кімнаті, то проблема не зникне. Потрібна певна політична воля, бо хоча кажуть, що все залежить від нас самих, насправді у будь-якій сім’ї, будь-якій групі потрібен лідер і він мусить визначати поведінку, стратегію, за котрою буде розвиватися суспільство».
Хлопці не повинні перетворитися на «кишенькових слуг» при владі чи бізнесі
Наступний етап «Школи ветеранів» був присвячений правовій допомозі. При волонтерській групі діяли юристи, які за рік надали правову допомогу понад 700 ветеранам АТО та членам їхніх родин. Спільно з Юридичною сотнею «Бойові бджоли» видали 5 тисяч пам’яток для учасників АТО, котрі містять усі інструкції, як вояку чи ветерану користатися законами, які стосуються їхньої служби чи соціальних гарантій держави. Паралельно проводили тренінги, на яких учили ветеранів складати заяви, звернення та захищати свої права.
«Потрібно змінювати філософію ветеранських лідерів, які об’єднують своїх побратимів у громадські організації. Хлопці не повинні перетворитися на «кишенькових слуг» при владі чи бізнесі, адже охочих маніпулювати ветеранами в Україні вистачає. А програм навчання для ветеранських громадських організацій бракує, — зауважує Лариса. — Актуальним залишається питання медичних прав ветеранів. Тільки 10% з них стають на диспансерний облік, не всі знають про право отримати ліки безоплатно, виникають проблеми з протезуванням, реабілітацією, санаторно-курортним лікуванням. Частина проблем могла б вирішуватися швидше та ефективніше, якби люди були поінформовані про свої права і знали, як їх застосувати».
Зараз «Бойові бджоли» взялися за реалізацію проекту, який передбачає проведення тренінгів з медіаграмотності й інформаційної безпеки для нинішніх військовослужбовців та учасників АТО. Паралельно організовують відпочинок для дітей учасників АТО у Польщі, Італії та українських Карпатах. Проводять різдвяні акції — подарунок дитині героя. Влаштовують лікування та реабілітації військових закордоном. А ще у групі працює автомобільна конструкторська група, яка склала вже три автомобілі для розвідників. Останній був презентований на виставці Укроборонпрому.
«Автомобіль для розвідки «Баггі» (його розробив професійний автоконструктор Юрій Васильович Берко) — це наша гордість, — посміхаючись, каже Лариса. — Два ми передали 3-му полку в Кропивницький, третій конструктори виготовили на технічній базі вінницького політеху на замовлення приватної фірми. Автівка була презентована на виставці «Укроборонпрому» у Києві, стенд із нею був у Таїланді, Арабських Еміратах. Словом, ми такий собі волонтерський оборонпром, хоча працюємо не у площині мілітарі, а швидше — безпеки людей. Невигідно жити в суспільстві, де багато інвалідів і сиріт. У нас пряме зацікавлення допомогти людям настільки, щоб вони залишалися здоровими і менше користувалися соціальними пільгами… Якось один мій знайомий сказав: «Нехай мені дадуть те, що я заслужив, інакше я прийдуть і візьмуть сам скільки, стільки захочу». Цю фразу я часто згадую. Особливо, коли у кримінальних зведеннях фігурують люди, які воювали. Війна дуже швидко дисциплінує людей і вчить їх радикально вирішувати проблемні питання. І коли кажуть, що наші хлопці травмовані і нервові, то це нормальна поведінка у психології кризи. Є така штука у бійців, як період «глорії» (тобто слави), коли людина зробила щось хороше, її потрібно відзначити, не можна ігнорувати, бо це досить серйозна травма для людини з війни. Держава не знає цих тонкощів, їй не цікаво. Вона відкрила ворота для вояків і каже: «Хлопців ми вас поважаємо — візьміть те, на що заслуговуйте!». Вони кажуть: «Давай!», — простягають руки, а нічого не отримують. Натикаються на стіну і починають «кипіти».
«Війна дала, так би мовити, прочухана кожному з нас»
На завершення розмови Лариса по секрету розповідає про непублічні проекти, як «Бойові бджоли» працюють із родинами українських захисників, котрі залишилися на окупованій території, та як займаються пошуком безвісти зниклих або полонених. Каже, що війна принесла в Україну багато горя і сліз, але вона (хоч якби цинічно це звучало) дала поштовх до розвитку багатьох сфер. Активно почала розвиватися військова індустрія, зросли видатки на оборону, науковці отримали стимули для нових розробок — безпілотників, автомобілів, БРДМів. Особливий прорив відчувається у медицині, яка за рекордні терміни навчилася справлятися з бойовою політрамвою, поставила на крило санітарну авіацію, і тепер наші медики здорово можуть дати фору закордонним спеціалістам, які не мають практики у військовій хірургії
«Знаєте, не читаю стрічку новин, бо там то «зрада», то «перемога», але дуже тішуся, коли у соціальній мережі вдається натрапити на «лайфіки», пов’язані із розвитком наших дітей. Напевно, не всі помітили, що саме у роки війни наші діти стали вундеркіндами, вони створюють унікальні речі — роботів, мобільні додатки, корисні і добрі застосунки. Війна дала можливість для переосмислення, переоцінки і, так би мовити, прочухана кожному з нас, — завершує розмову Лариса. — Я, наприклад, навчилася працювати за принципом: «можу», «не можу» і «постараюся». Якщо всі питання систематизувати, то вимальовується схема, бо волонтери, як багатодітні матері — якщо навчився справлятися з одним, то десятки «похресників» вже не страшно, бо все йде, як по «накатаній». А той, хто допомагає, отримує стократ більше витраченого»
Олеся Шуткевич, День