Київ сьогодні – це місто, яке навчилося жити між тривогами й кавою на ходу. Воно втомлене, але живе. Чує музику, бачить світло, навіть коли десь поруч гуде генератор. І, здається, ніколи не було таким справжнім.
Ми обговорили, як змінюється культурне життя столиці, як люди реагують на ці зміни і чому навіть у непрості часи в Україні продовжують створювати мистецтво, відкривати нові бізнеси і робити культурне життя ще цікавішим. Про те, як бачити Київ очима тих, хто живе його щодня, розповідає київська блогерка Юлія Бенцлер (@jb_kiev).
– Для тих, хто давно не був в Україні, у Києві. Чого очікувати? Яких змін?
Мені Київ нагадує людину, яка багато переживає, але продовжує жити й мріяти. Поранену – іноді буквально: будинки без вікон, зашиті дерев’яними щитами, стоять поруч із новими кав’ярнями й галереями. У цьому, мабуть, і є його сила: він болить, але дихає.
Незважаючи на обставини, життя кипить! У столиці постійно щось народжується. Люди більше цінують час, менше витрачають його на випадкове. І, мабуть, ніколи ще не було стільки ініціатив: артпростори, виставки, маленькі кав’ярні, що перетворились на місця зустрічей і розмов.
Навіть під час війни з’являється багато нових бізнесів. На жаль, не всі протримуються довго. Частина закривається через складні обставини, економічні чи безпекові. Але більшість з них відкривається з іншої причини: люди просто хочуть встигнути спробувати, не втратити можливість реалізувати ідею, не пошкодувати потім, що не ризикнули. Відкривають, пробують, а далі вже як вийде.
– Що нового відкривалось у Києві? Які оновлені простори або ініціативи варто помітити?
Ой, ну дуже багато! На території колишнього лікеро-горілчаного заводу на Кудрявці, неподалік Львівської площі, відкрився pop-up простір «Кудрявка». Він швидко став популярним серед мистецьких спільнот міста: кафе-лаунж, виставки, зустрічі…
Ще один яскравий приклад – культурний простір «КультМотив». У липні 2023 року на Подолі, на розі вулиць Спаської й Набережно-Хрещатицької, відкрилася локація, де колись працював Млинзавод №1 (1901 рік). Тепер у стінах старого млина звучить жива музика, проходять виставки, читають лекції й п’ють каву.
А ще у столиці спостерігається справжній сплеск відкриття книгарень, які давно перестали бути просто магазинами. Вони стали культурними осередками, місцями зустрічей, розмов, читань і кави. Серед них: мережа книгарень ReadEat, Book UA, КнигоЛенд, Арт-книгарня «Місто» (тимчасово припинила роботу). У кожній з них своя атмосфера, але всі вони створюють спільне відчуття: Київ читає, дихає й говорить про сенси.
— Що подивитись у Києві безкоштовно або за невеликий бюджет? Адже не всі можуть дозволити собі дорогі кафе чи театральні квитки…
Київ – столиця, і місто ніколи не відрізнялося дешевизною. Але це не означає, що тут немає доступного дозвілля. Хто шукає – той знаходить.
Наприклад, театральні квитки можна придбати від 60 грн. Це реально доступно!
Чудова вистава «№13» Рея Куні у театрі Лесі Українки – від 100 грн. «Джульєтта і Ромео» для дітей 14+ – від 80 до 200 грн. «Каліка з острова Інішмаан» – від 60 грн. «Весілля Фігаро» у театрі ім. Івана Франка – від 100 грн, а «Тев’є-Тевель» – від 150 грн.
Щомісяця відбуваються десятки студентських вистав, наприклад, у університеті Карпенка-Карого. У листопаді заплановано 24 вистави на двох сценах, усі квитки по 110 грн.
Театр Оперети та Національна опера України, на більшість свої вистав пропонують квитки від 200 грн.
У Київській опері (театр опери та балету для дітей та юнацтва) багато гарних вистав для дітей «Піноккія» – візитівка театру – квитки від 210 грн. А ще «Аладдін», «Пригоди Гекльберрі Фінна», «Білосніжка та семеро гномів» та інші.
– Які ще варіанти недорогого або безкоштовного культурного дозвілля є в Києві?
Є також безкоштовні концерти: органні концерти у Костьолі Св. Олександра на вул. Костьольна, 17, проміжні виступи випускників музичних училищ, концерти у філармонії чи консерваторії.
Відділ туризму КМДА проводить безкоштовні екскурсії по місту, потрібно лише слідкувати за анонсами та записуватися заздалегідь.
Багато заходів зараз відбуваються за донат: літературні вечори, стендап-шоу, екскурсії – це теж дозволяє цікаво провести час без великих витрат.
Багато київських музеїв відкривають свої двері безкоштовно: перший понеділок кожного місяця – Музей історії Києва, Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова. Є також знижки для школярів, студентів та пенсіонерів.
Якщо хтось не чув, зверніть увагу на літні «Піаносвітнків», концерти проводять на Володимирській гірці і є безкоштовними.
Не забуваймо й про природу: відвідування парків у Києві завжди безкоштовне. Пікнік на свіжому повітрі, заходи сонця чи ранкові прогулянки у ботанічному саду ім. Гришка або Володимирському парку – простий і приємний спосіб провести час у місті без витрат.
– А де брати всю цю інформацію? Як дізнаватись про події, вистави, безкоштовні заходи?
Сьогодні, здається, лише найлінивіший бізнес, громадська організація чи навіть державна установа не має сторінки в Instagram або Facebook. Багато хто вже навіть не веде сайти, вся актуальна інформація живе саме в соцмережах.
Київські блогери роблять велику роботу: збирають анонси, відвідують події, розповідають, що дійсно варте уваги. Іноді це нагадує детективну роботу – знайти щось маленьке, але унікальне і показати це першим. А далі, як я жартую, починається справжнє «паломництво» в ці місця.
Але буває й прикро: контент часто просто копіюють, особливо в телеграм-каналах, без жодної згадки автора. Це, чесно, демотивує. Бо за кожним постом стоїть немала кількість часу, пошук інформації, зйомка, монтаж, і зрештою, свій вільний час, який можна було б не витрачати на все, окрім відвідування заходу.
Та все ж завдяки цій активності інформація стає ближчою. Зараз є десятки телеграм-каналів, які збирають усі анонси: вистави, концерти, безкоштовні події, навіть пікніки у парках. Отже, все на поверхні.
– Бізнесу стає складніше дивувати людей?
Так, і це абсолютно природний процес. Наша публіка завжди була вимогливою, а сьогодні стандартна кав’ярня вже не викликає «звичайного захоплення». Тепер потрібно дивувати інтер’єром, атмосферою, деталями – щоб було красиво, фотогенічно, щоб захотілося ділитися в соцмережах.
Це добре видно і з того, що розповідають українці, які живуть за кордоном: вони дивуються, що там немає такої кількості кав’ярень, що не працюють допізна, не прикрашають фасади так креативно. А в нас – ніби змагання! То парад гарбузів, то наліпки на вікнах чи мурали на дерев’яних щитах, що закривають вибиті шибки, а про новорічні декорації чи 14 лютого й годі говорити.
Наші бізнеси не просто прикрашають себе, а й постійно оновлюють меню. Погляньте хоча б на пошуки найсмачнішого гарбузового лате – справжній київський сезонний тренд вже не один рік!
У столиці тепер є кав’ярні з «характером»: з котиками – LEOcafe на вул. Юрія Литвинського, 64, або зі свинками – Piggy Cafe на Березневій, 12. Є театри та вистави на будь-який смак.
Це все робить Київ живим, емоційним і постійно цікавим і для киян, і для тих, хто приїздить сюди навіть на короткий час.
– А що особисто тобі зараз цікаво в Києві? Не просто ресторани чи кафе, а щось незвичне.
Мене захоплюють незвичні, глибокі досвіди. Наприклад, Музей у темряві «Третя після опівночі» – екскурсії у темряві за участі незрячих екскурсоводів. Це варто спробувати, щоб краще розуміти людей, які бачать світ інакше, і змінити власне сприйняття навколишнього.
Також мені подобаються імерсивні вистави, наприклад від команди Uzahvati. У них є багато цікавих вистав. Рекомендую виставу-променад THE TIME: замість сцени – вулиці міста, замість акторів – випадкові перехожі. Це зовсім інший формат театру, коли ти стаєш частиною міста і сюжету одночасно.
Ще мені цікаві екскурсії за лаштунки театрів. Сьогодні їх проводять у Театрі Оперети (Велика Васильківська, 53/3), Національній опері України (Володимирська, 50), Київській Опері (Межигірська, 2) та Молодому театрі (Прорізна, 17). Там відкривається інший світ: історія будівлі, бальні зали, реквізит, усі театральні секрети. Це зовсім інший погляд на те, що зазвичай приховано від глядача.
– Розкажи трохи про свій блог. Як давно він існує і чому вирішила його вести?
Блог я почала вести у 2021 році, за рік до повномасштабного вторгнення. Насправді мені завжди було цікаво активно проводити час, відкривати нові місця, ділитися з друзями враженнями. Спочатку це все було просто у Facebook, але згодом зрозуміла, що в Instagram запит на таку інформацію набагато більший. Люди шукають натхнення, маршрути для прогулянок, цікаві локації, і мені захотілося це показувати.
Я показую те, що цікаво мені самій. Тому в блозі є все: люди, вистави, архітектура, дворики, музеї, затишні кав’ярні, історичні будівлі з їхніми парадними. Київ настільки багатошаровий, що обрати лише один напрям мені було б занадто тісно. Хтось робить гастроблог, хтось архітектурний, а мені подобається поєднувати все це разом, бо саме так я бачу місто – живим і різним.
– На що люди найбільше реагують у блозі?
Як не дивно, людям цікаво коли показуєш щось знайоме, двір, у якому всі бували, або будинок, повз який щодня проходять, але ніколи не дивились угору. Людям подобається відкривати своє місто заново, з інших ракурсів.
І, звісно, завжди гарно «заходять» рекомендації – куди піти, де випити незвичної кави чи з’їсти гігантське хачапурі, що подивитись на вихідних у київській області, а не тільки у Києві.
– Скільки часу йде на підготовку контенту?
Якщо чесно, часу йде немало. Щось, як добре вино, витримується навіть рік – це не перебільшення. Буває, починаю писати, закидаю, повертаюся пізніше, щоб доробити. Але в цілому намагаюся робити одразу: побачила, актуально, виклала.
Звісно, найбільше часу йде на збір інформації та цікавих фактів. Все це потрібно не просто взяти з Вікіпедії, а осмислити, подати цікаво, щоб не перетворилося на сухий реферат із датами. Бо коли цікаво – це запам’ятовується, і людям хочеться ділитися частіше, а значить про щось цікаве дізнається більше людей.
І можу зазначити, що це працює. Так, парки і ресторани цікаві, але навіть мої дописи про храми збирають гарні охоплення. Здається, це не «інста-тема», не популярна локація, але людям цікаво! І я дуже рада, що зараз спрацьовує не лише реакція на гарну картинку, як це було ще 5-7 років тому, а увага до сенсу, історії та контексту.
– І навіщо тобі все це?
Бо це мій спосіб залишатись у контакті з життям. Поки ми можемо помічати красу, навіть у дрібницях – ми живі.
Якщо хочете дізнаватися більше про Київ і відкривати його з несподіваного боку, підписуйтеся на Instagram Юлії Бенцлер @jb_kiev – тут місто живе у кожному пості.