Пілот вертольоту Мі-8 Тетяна Конорева-Шиляєва служить у військовій частині А12/31, поблизу Вінниці, в селищі Гавришівка.
- Я – дочка військового льотчика, у нас родинна династія. Дитинство проходило в військових гарнізонах. Я навчалась в Харківському інституті військово-повітряних сил, закінчила в 2003 році. У мене на курсі нас 4 дівчини було. Дві дівчини в Сухопутних військах лишились, але в авіації, в місті Херсон. З двох одна тільки літає. Поки що немає більше жінок пілотів, а так – тільки штурмани. Мої батьки нормально віднеслись до вибору професії, бо батько в мене також військовий льотчик-снайпер, полковник запасу. Мама працює на авіаремонтному заводі. Не військова, але також пов’язана з авіаційною технікою. Сестра – також військова, – розповідає пані Тетяна.
Льотчиця каже, що своє місце роботи не вибирала – її туди направили після закінчення інституту. Хоча родом з Миколаєва, однак поїхала служити до Вінниці. Розподілом займається вище командування, тому молоді лейтенанти не обирають, куди можуть піти працювати.
- Я обрала військову авіацію, бо батько військовий, я не знаю, що таке цивільна авіація. Точніше, не знала. Хоча, якщо моя дитина захоче стати льотчиком – я буду сприяти тому, щоб це була цивільна авіація. Це складно. Така зараз моя думка, але може щось зміниться, – розмірковує Тетяна Конорева-Шиляєва.
Вертольотчиця нещодавно отримала нагороду за 20 років військової служби, однак держава досі не забезпечила житлом:
- Житла свого досі немає. У мене в чоловіка, теж військового, – 22 роки вислуги, але також немає. Тобто, два військових, 20 і 22 роки вислуги, разом 42. Найбільша проблема – це житло. Це в нас по вінницькому гарнізону – найбільша проблема. В інших містах не так складно, як у нас.
Пані Тетяна переконана, що поєднувати роботу з сімейним життям, взагалі, не складно, однак це залежить від складу характерів.
А ось свій перший політ жінка не пам’ятає:
- Перший політ в мене був у 16 років. Я вже й не згадаю, як це було. Це дитинство ще, 16 років, я вважаю. Я навчалася в Миколаєві в аероклубі. І почала літати на спортивних літаках Як-52. Тобто, коли в 99-у році пішла навчатися до Харкова, в мене вже був наліт годин на літаку.
Тетяна Конорева-Шиляєва каже, що не брала участь у бойових діях через проблеми зі станом здоров’я.
Жодної дискримінації на роботі серед чоловіків вона не відчувала:
- Ніколи не відчувала дискримінації. Мабуть, це залежить від характеру чоловіків, якщо вони хочуть на фоні жінок здаватись більш могутніми, міцними та сильними, і тільки так можуть це відчути. У нас такого немає. За 20 років я такого не зустрічала. Може, в інших родах військ. У Повітряних силах такого немає.
Вертольотчиця знає, що зараз в Харкові навчається дівчина, теж донька військового полковника, який служить в їхньому штабі. Якщо вона довчиться – то в Україні буде ще одна дівчина-пілот.
Джерело: УНН