3500 кілометрів подолали актори Барського міського художнього аматорського театру, більш відомого як Барський МХАТ, щоби представити жителям прифронтової зони веселу та повчальну виставу «Сто тисяч» за Карпенком-Карим. Прем’єрні покази відбулися в Маріуполі, Слов’янську та Сєвєродонецьку. Акторів із Бара, серед яких волонтери, бійці та члени їхніх родин, глядачі зустрічали оплесками, а проводжали зі сльозами на очах. Навряд чи серед них були завзяті театрали. Люди приходили на українську класику просто, щоб почути українську мову й доторкнутися до рідного.
- Вхід для глядачів був вільним на всі прем’єрні покази. І очевидно, що в залі зібралася патріотична публіка, це не були випадкові люди. Приходили цілими родинами, з дітьми. Найбільше запам’яталося, як у Слов’янську після показу зал аплодував стоячи, а одна із жінок вигукнула: «Дякуємо вам за прекрасну українську мову! Її тут так не вистачає!» — ділиться враженнями режисерка театру Ірина Дєдова. — Наша вистава, як кажуть, «зайшла» глядачеві з перших хвилин. Вона цікава у драматичному плані, насичена гумором, що дає змогу нашим акторам легко розкрити свої здібності… У трупі задіяні учасники бойових дій, які бачили те, чого ми й уявити не можемо. За кожним із них така історія, яку не переповіси. Вони самі її не розповідають, частинками вихоплюються якісь фрагменти. Але, перебуваючи на гастролях, коли наші хлопці повернулися на бойові стежки, то посипалися спогади. Ті, хто пройшов війну, почали розкриватися. А це і є головна мета — інтегрувати цих людей у нормальне життя. Одна з найкращих терапій — це театр, з емоціями і грою образів.
Власне, сам гастрольний тур відбувався у межах проекту «Реабілітація АТОвців засобами мистецтва». На створення постановки та гастролі понад 300 тисяч гривень надав Український культурний фонд, долучилася і Барська міська рада. Вибір вистави був не випадковий, уточнює керівник проекту Роман Грогор’єв. Адже саме в цьому творі порушується питання землі, за яку боролися багато поколінь українців.
- Виставу «Сто тисяч» ми представили на Покрову в рідному місті, потім відбулася прем’єра у Вінниці. А тоді вирушили у гастрольне турне за маршрутом Маріуполь — Слов’янськ — Сєверодонецьк та місто Косів, що вже на заході країні, там діє реабілітаційний заклад для бійців, і ми не могли його оминути, — розповідає Роман. — Щодо зустрічей з донеччанами, то ми задоволені. Люди радо нас зустрічали, відчувалися щирі емоції. Глядачі сміялися, шепотілися, коментували, дехто не витримував і голосно проводив паралелі з сучасністю. Власне, на такі враження ми й очікували. А особливо вразило, коли наприкінці вистави на сцену вийшли всі актори у власній військові формі — зал захлинався оваціями та сльозами. Такий шквал емоцій ніколи не забути.
Матеріал газети «День». Автор – Олеся Шуткевич