– Ви починали свою трудову діяльність із будівельної галузі. Однієї із найбільш корумпованої у нашій країні. Це вже ставить під сумнів ваші слова про те, що Пращук Віталій не має жодного стосунку до корупційних схем та оборудок.
– Якщо об’єктивно, то я починав свою трудову діяльність зі Збройних сил України. Тільки після строкової служби, а потім контракту, я почав працювати у цивільному секторі.
Що стосується будівельної галузі, то тут не потрібно змішувати різні її аспекти. Якби я був забудовником, мав би справу із дозволами на землю – тоді б я, напевно, познайомився із усіма «радостями» верховенства чиновників, а не права. Але наша компанія ТОВ «ГРАД СТРОЙ ХХІ» займалася виконанням підрядних робіт. Нас наймали як виконавців, за допомогою прозорих конкурсів. Там не потрібно було давати якісь хабарі, видумувати механізми відмивання коштів, тощо. Забудовнику була потрібна якісна робота за найкращою ціною. І ми відповідали всім необхідним критеріям.
– А потім потрапили до Міноборони. Людина із вулиці відразу отримала посаду першого заступника генерального директора Державного господарського об’єднання Консорціум «Військово-будівельна індустрія» Міністерства оборони України.
– І знову не влучили. Спочатку я працював рік у Державному підприємстві Міністерства оборони України «Харківський проектний (Науково-дослідний) інститут» на посаді першого заступника начальника. Як так сталося? Дуже просто. Пращук Віталій завжди не просто працював. Я, вибачте за бідність мови, пахав як проклятий. Знайомі навіть жартували, що я один можу замінити відділ. Тож об’єктивно – працелюбних людей чекають усюди із широко відкритими дверима.
У науково-дослідному інституті я не просто папірці перекладав із однієї купки на іншу. Я постійно писав листи у Міністерство оборони зі своїми пропозиціями відносно покращення та оптимізації роботи структури. Багато листів. Сотні годин праці на це пішли. І на верхівці це, банально, помітили. Тож запропонували реалізувати свої знання та, чого кривити душею, амбіції у Консорціумі «Військово-будівельна індустрія» Міністерства оборони України. Зрозуміло, що я погодився.
– Консорціум «тримає» десятки могутніх підприємств по всій країні. Там схема на схемі схемою поганяє.
– Вірно. Але весь цей бруд я побачив не одразу. У мої функції входив контроль за підприємствами Міністерства. В чому він полягав? Консорціум це господарське об’єднання, яке було створено органом управління Міністерством оборони України. Ми мали забезпечувати їх підрядами, контролювати належні фонди цих підприємств. Фонди – це нерухоме і рухоме майно. У підпорядкуванні консорціуму було 45 підприємств.
– І ви, як стверджується на просторах мережі Інтернет, одразу почали «віджимати» найкращі підприємства у орендарів.
– По-перше, не мені вам розповідати, що і як можна розмістити в Інтернеті. Там розповідали, що українці немовлят їдять. По-друге, «віджимав» куди? У державну власність? У підприємців, які за копійки орендували підприємства мільйонери і забирали у держави мільйонні прибутки? Давайте я вам розкажу детально.
Найбільшого розголосу отримала історія 2010-го року із державним підприємством Міністерства оборони України Дружбівським кар’єром нерудних копалин «Кварц». І фірмою-орендарем Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридично-консалтингова Фірма «Легарс».
Коли я тільки почав працювати на цій посаді, то поїхав із перевіркою на усі підприємства МОУ. Щоб ознайомитись із їх станом і познайомитися із директорами. А на Дружбівський кар’єр мене не пустила охорона. Я представився, показав документи, що я працівник Консорціуму. Я був із комісією. На це отримав відповідь: «Нам все одно хто ти».
Я їх спитав, на яких підставах вони мене не пускають. Вони мені винесли договір оренди і показали, що у них на двадцять років це підприємство орендоване. Але там було багато додаткових угод з подовженням оренди ще на більший термін. Я їм пояснюю, що це цілісний майновий комплекс, і ви не маєте права не пустити мене на підприємство. Але пройти на територію я так і не зміг.
Коли повернувся у київський офіс Консорціуму, я написав доповідну на генерального директора про події, що мали місце. Потім була нарада, і генеральний сказав розібратися, чому це державне підприємство із таким потенціалом, яке давало в місяць на той час мінімум від трьох до п’яти мільйонів гривень прибутку, знаходиться в оренді приватної компанії «Лєгарс» за 10 тисяч гривень в рік.
Десять тисяч на рік! Уявіть собі! Це ж курям на сміх! Що б ви зробили на моєму місці?
– Якби був легальний шлях скасувати оренду – скасував би.
– Бо це логічно. Те ж саме зробив і я. Зібрав певний комплект документів, описав ситуацію і надіслав все до Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України. Там я звернувся із проханням перевірити господарську діяльність цієї фірми «Лєгарс» і на яких підставах у них підписані ці угоди. Потім подав до Житомирського господарського суду позов, який успішно виграв від імені Консорціуму. Це підприємство потім повернулося до Міністерства оборони України.
А ця компанія «Лєгарс» – вона знищувала підприємство. Підводила його до банкрутства. Залишкова вартість кар’єру на той час була приблизно 20-25 мільйонів гривень. Це було дуже потужне підприємство Міністерства оборони. Воно могло давати в місяць близько 100 тон щебінню на потужностях, які були закуплені за рахунок держави. А ті горе-керівники просто вижимали всі можливі соки із «Кварца».
От тут на мене звернули особливу увагу нешановні представники «Партії Регіонів», які якраз повноцінно захопили владу в Україні. Їм не потрібен був керівник чи виконавець, який буде щось робити не для «донецьких», а для держави.
У грудні 2010 року мене все таки змусили звільнитися із Консорціуму. У 2011 році на посаду заступника директора департаменту економіки Міністерства оборони України поставили Юрія Бойка. Він був бенефіціаром (отримував прибутки) компанії «Лєгарс». Тобто зайшов у найпотужніший по господарській діяльності департамент в міністерстві, якому підпорядковуються всі державні підприємства відомства, консорціуми і всі господарські підрозділи. Тож грабунок «Кварцу» знову продовжився. Про такий розвиток сценарію я зрозумів відразу, коли посаду посів Бойко. А тепер уявіть собі, яка була корупція. І спроба зробити із мене звіра, який страшними методами віджимає підприємства, як мінімум, смішна.
– Під тією статтею ще є декілька дуже цікавих коментарів від вашого імені. Ви де такі вирази вивчили?
– Я жодного коментаря не писав. Там навіть є деталі, які показують, що то стороння людина видавала себе за мене. Бо тільки той, хто нічого про мене не знає, міг приписати мені володіння машиною «Мерседес». У мене ніколи такої не було. Та і взагалі – «перегавкуватись» у лайливій формі із невідомими людьми під абсурдною статтею справа школярів, а не дорослих людей. Тут мені, відверто, навіть коментувати нічого.
– Маю визнати, коментарі і справді не вимагають перевірки особи. Але є ще один закид у вашу адресу. Ваша дружина звинувачує вас у знущаннях над нею і вашою донькою.
– Це вигадали чорні технологи моїх політичних опонентів. По-перше, я не живу зі своєю дружиною вже 12 років. Справи були колись сфабриковані і порушені. Але, так як це була брехня, суд цю справу закрив. Із донькою у мене взагалі чудові стосунки. І підтримувати, поширювати чи якось розгорнуто коментувати ці плітки я не маю жодного бажання. Бо це, насамперед, принижує мою доньку.
По-друге. Ці недолугі провокатори поширювали заяву від імені не просто нашвидкуруч зробленої сторінки моєї екс-дружини. Вони просто створили ГРУПУ, яку назвали іменем моєї колишньої. Тож моя екс взагалі не знала, що таке коїться. Подивіться на мою сторінку у Facebook. Вона там лишає коментарі. Знайдіть там звинувачення чи прокльони. Це бруд, який залишиться на совісті штабу моїх опонентів.
Вони ж хочуть грати ще й на іншому. На зустрічі із виборцями провокатор спитав мене – що розвідник може знати про державне управління?
– Як ви сказали раніше – бо це логічно. Рейди на ворожу територію, це не законотворча діяльність.
– Вірно. Але не забувайте, яку освіту я отримав. «Правознавство» та «Державне управління». За моїми плечима два виші. Я – не просто солдат. Я – офіцер. Тактик і стратег. Дай боже усім «папєрєднікам» вивчити хоч половину із того, що в мене заклали у Головному управлінні розвідки.
Я знаю куди йду. Я знаю навіщо. Я ховав побратимів, ризикував життям, рятував життя іншим не для того, щоб зараз зрадити тих, хто вже не повернеться. В пам’ять про загиблих, у боротьбі за живих я іду у Верховну раду, щоб продовжити свій бій за український народ. Мене не зможе зупинити корупційна машина, бо я дивився в очі смерті. Спробуйте мене чимось залякати тепер. І нехай це звучить надто жорстко, а для когось – пафосно. Я звик говорити в очі те, що думаю. Навіть якщо це може когось образити. Бо я – офіцер. Бойовий. Для мене головною є честь, а не підлабузництво.
Микола Ладигін