Кожен з нас має свою неповторну частину життя — дитинство. Від того, яким воно буде, залежить майбутня доля не лише людини, але й всього народу, нації, людства. Для усвідомлення цієї простої істини і розуміння того, що дитинство потрібно захищати, людям виявилися потрібними століття воєн, численні революції, повстання, катастрофи та катаклізми.
В історії розвитку прав та свобод дитини 2019 рік можна з повним правом назвати тричі ювілейним. 95 років тому, у 1924 році в Женеві була вперше прийнята Декларація прав дитини. У 1959 році, 60 років тому, Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй ухвалила нову Декларацію, в якій йшлося не лише про життєві, а й моральні потреби дитинства. А 20 листопада 1989 року, 30 років тому, 192 країни світу підписали Конвенцію про права дитини, до неї в 1991 році приєдналася Україна.
У Конвенції – 54 статті, в ній прописаний повний перелік прав дитини: на життя, на ім’я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров’я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів що до сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину. Конвенція розроблена за аналогією з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, єдина відмінність: у дітей немає обов’язків, тільки права. Вони ґрунтуються на недискримінації, повазі до прав дитини, її розвитку та дотримання найкращих інтересів дітей.
Країна, яка ратифікує Конвенцію, бере на себе обов’язки по захисту цих прав: повинна моніторити дотримання прав дітей та всіляко сприяти у випадках, якщо були зафіксовані факти порушення прав дитини.
Права дитини за законодавством України визначені низкою нормативно-правових актів, які спрямовані на забезпечення, реалізацію та захист прав дитини у нашому суспільстві.
Конституція України визначає, що сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.
Основним законом у нашій державі, який захищає права та інтереси дитини є Закон України «Про охорону дитинства», який визначає, що дитина – це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.
За останні декілька років були внесені зміни до законодавства, що стосуються стягнення аліментів. Відтак починаючи з 08 липня 2017 рокумінімальний розмір аліментів на одну дитину зріс з 30% до 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Крім того визначено, що аліменти є власністю дитини, а той з батьків, на ім’я кого вони виплачуються, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
28 серпня 2018 року набрали чинності зміни, що стосуються удосконалення норми щодо виїзду за кордон дитини, яка проживає в неповній родині. Відтепер, той з батьків, який проживає з дитиною, може самостійно вирішувати питання тимчасового виїзду дитини за кордон за наявності заборгованості зі сплати аліментів іншого з батьків більше 4 місяців. При цьому зміни передбачають можливість виїзду дитини за кордон строком до 1 місяця з тим із батьків, з ким проживає дитина, не лише на лікування, навчання і відпочинок, але й з метою її участі в дитячих змаганнях, фестивалях, учнівських олімпіадах та конкурсах за кордоном, у тому числі в складі організованої групи дітей.
7 січня 2018 року набрав чинності Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», якимпередбачається впровадження комплексного підходу до боротьбі з домашнім насильством, суттєве доповнення існуючих інструментів такої боротьби, введення нових визначень термінів, та інших норм, спрямованих на покращення захисту потерпілих від домашнього насильства. Із прийняттям вищезазначеного Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» в Україні нарешті криміналізоване поняття «домашнього насильства». Відповідно до норм Кримінального кодексу України, домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи карається громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років. Законом передбачено заборонний припис, що дозволить забезпечити безпеку жертвам домашнього насильства який може містити такі заходи: зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи; заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи; заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. Цим законом розширено доступ до безоплатної вторинної правової допомоги для осіб, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а також – для дітей. Тобто відтепер дані категорії осіб отримали право на безоплатну вторинну правову допомогу, що полягає в отриманні захисту, представництва інтересів у судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру. Її надають юристи центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги, або бюро правової допомоги, а також адвокати, які співпрацюють із центрами. Послуги юристів та адвокатів оплачує держава.
Для всебічного та гармонійного розвитку дитини потрібна сім’я, у якій формуються позитивні емоційні стосунки, забезпечуються догляд та виховання відповідно до віку, індивідуальних потреб і можливостей дитини, вибудовуються її світогляд та моральні орієнтири, формуються уміння та навички, необхідні для успішної соціалізації.
| Разом з тим не кожна дитина в Україні має можливість зростати в сімейному оточенні. Бідність родин, складні життєві обставини, недостатність на місцевому рівні послуг з підтримки дітей та сімей з дітьми зумовлюють дитячу бездоглядність, призводять до соціального сирітства. Відсутність належної фахової підтримки сімей з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, повільні темпи розвитку інклюзивного навчання призводять до того, що десятки тисяч дітей щороку потрапляють до закладів інституційного догляду та виховання дітей. В Україні функціонує система інституційного догляду та виховання дітей, якою передбачено заклади різних типів, форм власності та підпорядкування, зокрема загальноосвітні школи-інтернати; інтернати; навчально-реабілітаційні центри; будинки дитини; дитячі будинки; дитячі будинки-інтернати; навчально-виховні комплекси, у складі яких є групи, класи, відділення цілодобового перебування дітей; інші заклади цілодобового та довготривалого (понад три місяці) перебування дітей, у яких одночасно проживає більше ніж 15 дітей – заклади інституційного догляду та виховання дітей. Зараз у інтернатах перебувають тисячі українських дітей. Найпарадоксальніше те, що у 90% дітей є батьки. Інтернати – потужна система несвободи. Урядом розроблена програма деінституалізації – Національна стратегія реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки, якою передбачено поступове зміна системи інституційного догляду та виховання дітей на систему, яка забезпечує догляд і виховання дитини в сімейному або наближеному до сімейного середовищі. Разом з тим саме ці діти потребують щоденною уваги, підтримки і піклування держави, органів місцевого самоврядування, із залученням громадських об’єднань, благодійних організацій, релігійних організацій, волонтерів, представників бізнесових кіл та міжнародних донорів. Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та його представниками в регіонах постійно здійснюється моніторинг стану забезпечення прав вихованців закладів інституційного догляду та виховання дітей на отримання відповідного рівня освіти та індивідуального розвитку, реалізації права на гідні умови проживання. Під час таких візитів виявляються непоодинокі порушення прав вихованців, зокрема порушується право дітей на життя, охорону здоров’я та медичну допомогу (порушення статті 49 Конституції України, статті 6 Закону України «Про охорону дитинства») у Тернопільській спеціальній загальноосвітній школі Тернопільської міської ради не облаштована повністю система пожежної сигналізації, серед медичних препаратів Тульчинської загальноосвітної школи І-ІІІ ступенів-ліцею з посиленою військовофізичною підготовкою Вінницької обласної Ради та Іванівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату Калинівського району Вінницької обласної ради виявлено медикаменти із терміном придатності, що сплив ще в 2017 -2018 роках, у Комунальному закладі спеціальній загальноосвітній школі I-II ступенів з дошкільним відділенням Вінницької міської ради виявлено медичні препарати вільний обіг яких заборонений та з терміном придатності, що сплив у 2012 та 2014 роках. Закладами порушується право дітей на освіту (стаття 53 Конституції України, стаття 28 Конвенції) Комунальний заклад спеціальна загальноосвітня школа I-II ступенів з дошкільним відділенням Вінницької міської ради забезпечена підручника лише на 51 відсотків, спеціальна загальноосвітня школа-інтернат Вінницького району Вінницької області забезпечена підручниками лише на 60 відсотків, діти займаються за підручниками що датовані 1991,1994, 1997 роками видавництва «Радянська школа», що унеможливлює нормальний, достатній обсяг навчання для усіх вихованців закладів та в подальшому може породжувати нерівність учасників освітнього процесу. Порушуються права дітей на збереження індивідуальності та право на повагу до людської гідності та приватне життя. (стаття 8 Конвенції про права дитини) та права на повагу до його гідності (Стаття 28 Конституції України, стаття 28 Конвенції про права дітей) у більшості закладів вбиральні і лазні не обладнані дверцятами і перегородками, порушуються Державні санітарні норми щодо площі спальних кімнат з розрахунку 6 м. кв. на одну дитину, забезпеченості кожної дитини стільцями, прикроватними тумбочками, тощо. В окремих закладах не дотримуються санітарні норми в харчоблоках, норми зберігання продуктів на складах, організації харчування дітей та перевірки якості виданих продуктів. У спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті Вінницького району Вінницької області групою моніторів виявлено факт затримки обіду для вихованців на півтори години у зв’язку з запізненням постачальника продуктів, що є порушенням права дітей на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України, стаття 27 Конвенції про права дитини) Попри великий перелік прав і попри значну кількість тих, хто опікується дітьми, їхні права не захищені цілком. Курс України на європейську інтеграцію вимагає впровадження успішних підходів із світової практики захисту прав дітей, які базуються на забезпеченні прав і найкращих інтересів дитини, створення умов для виховання та розвитку дітей у сім’ї або середовищі, максимально наближеному до сімейного. Суспільство в цілому має стати нетерпимим до порушення прав дітей, визнати, що дитина є носієм прав і суб’єктом соціального життя, усвідомити важливість зростання дитини в сім’ї для її подальшого благополуччя. Інституційний догляд, виховання та розвиток дитини потребує дієвої підтримки територіальних громад, органів влади та місцевого самоврядування. Діти мають бути активними учасниками суспільного життя, їх думка та інтереси мають бути в пріоритеті. Валерій Ольховий, Представник Уповноваженого в центральних областях |