Подія, на яку очікували – звершилась. 11 грудня 2018 року в Україні презентовано Віртуальний музей Нематеріальної культурної спадщини України. Виконавець проекту – Український центр культурних досліджень. Проект став можливим завдяки підтримки Українського культурного фонду. А ініціювала проект Ірина Френкель, директорка УЦКД.
Журналістка ВінницяОК зустрілася з нашою землячкою Іриною Френкель у Києві. Говорили, передусім, про Віртуальний музей та те, що передувало його створенню.
– Ірино, що надихнуло Вас ініціювати такий масштабний проект?
– Коли я прийшла працювати на керівну посаду в УЦКД, перше, з чим стикнулась, – це нескінченні розмови фахівців про необхідність створення електронних реєстрів культурної спадщини, збору метаданих для цих реєстрів. Вони малювали цифри на реалізацію проектів та мріяли. Мрії були про гранти або фінансування з боку Міністерства культури, бажано, без зайвих зусиль. Враховуючи, що результат для мене – це сенс, заради якого й треба працювати, мала розібратися з проблемою в стислі терміни та ініціювати подання гранту до УКФ (Український культурний фонд). І ось, шалено навантажені останні три місяці… Протягом цього періоду залучили понад 30 фахівців до реалізації проекту. Змогли активізувати громади та «носіїв» традицій у регіонах, провели понад 10 експедицій та вперше за часів Незалежної України змогли зібрати відео-, аудіо- та фотоархіви, чим дійсно пишаємось. Це потужне наукове дослідження, яке дало друге дихання «Українському центру культурних досліджень».
– Ми познайомилися зі структурою сайту і звернули увагу на те, що Ви змогли додати інтерактивної складової для кожного елементу, тобто сайт вийшов живим…
– Для нас дуже важливим було визначення цільової аудиторії нашого проекту. Спочатку ми орієнтувалися на фахівців та працівників культури. Далі, вивчаючи ринок Нематеріальної культурної спадщини, я зрозуміла необхідність долучити дітей та молодь. Ввечері, перевіряючи один із віртуальних залів, я випадково замислилася про те, на основі чого наші діти вивчають історію України? І відповіла сама собі: «Через політичні події, війни, революції». І тоді я задалась питанням: «Чому ми не даємо нашим дітям можливість пізнати історію України через культуру, традиції? Чи знають вони культуру і традиції народів, які мешкають на території держави?» Наступного дня нашою робочою групою було прийнято рішення про підсилення саме інтерактивного компоненту, тому що можливості Віртуального музею нематеріальної культурної спадщини – це один із засобів навчити дітей пізнавати історію своєї країни через традиції, звичаї, обряди. Це невидиме багатство, яке ми маємо, нарешті, пізнати. Ми маємо, нарешті, пізнати самих себе.
Нам дуже пощастило, бо наші ІТ-партнери «Спільна справа», які працювали над створенням інтернет-сайту, змогли розробити пазли, кросворди та розмальовки. Звичайно, цей інтерактивний сегмент має розвиватися далі, тому ми маємо в планах продовжувати проект. Я дуже вдячна «ІТ-шникам із почуттям прекрасного» (посміхається, – Авт.). Напевно, це був найважчий момент у реалізації проекту – зробити так, щоб користувачі ресурсу мали бажання «проходити» залу за залою, грати, пізнавати. Наша дизайнерка Юлія Суліма запропонувала дуже вдале кольорове рішення проекту. Напевно, всі ці складові і відіграли важливу роль у формуванні неповторного стилю сайту та книги.
– Відомо, що 6 листопада Експертна рада з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури України додала ще три елементи до Національного переліку…
– З одного боку, я зраділа цьому факту. З іншого – розуміла ускладнення технічного завдання та стислі терміни виконання проекту. Ми додали ще три віртуальних зали, затвердили дизайнерське рішення по трьох елементах. Зібрали інформацію для віртуального музею – це була робота 24/7. Але результат цього вартий!
– Цьогоріч у червні було внесено зміни до Закону України про культуру. Було введено поняття «Креативні індустрії». Ми розуміємо, що саме креативний сегмент підвищує статус території та створює їй додану вартість.. Чи вплинули ці зміни на відношення до Нематеріальної спадщини в Україні?
– За класифікацією сегментів Креативних індустрій, саме культурна спадщина і ремесла – є другими в цьому класифікаторі. Тому ідея розвитку території може бути пов’язана із нематеріальною складовою або базуватися на ремеслах і впливати на культурно-економічну стратегію території. Збереження, відтворення і популяризація елементів НКС може стати економічним важелем для розвитку громад, тобто розроблена маркетингова стратегія не лише інтегрує традиції, які стають частиною життя громади, а й допомагає створити додаткову вартість території.
– За даними Etsy, Україна посідає ІІІ місце з країн Європи за кількістю виробів народних промислів, а в окремих категоріях є лідером (скатертини, рушники, пояси, етно-іграшки). Тобто потенціал розвитку креативних індустрій в нашій країні є найбільш розвинутий і перспективний?
– Питання в тому, що «радянське» сприйняття культури, яка не розглядається як складова економічного сектору, – це гальма, які заважають розвитку культурного сектору. Незважаючи на внесення змін до Закону України про культуру, досі відсутні відповідні КВЕДи в переліку видів економічної діяльності. Але детінизувати ринок ремесел ми маємо.
Ми почали співпрацювати з проектом «Craft it». Це молоді, досвідчені люді, які опікуються розвитком ремесл. Вони мають гарну аналітику. Розробили моделі приватного підприємства в галузі ремесел, створили електронну платформу реалізації виробів майстрів.
Робоча група УЦКД розробила Драфт Державної цільової програми розвитку Народних художніх промислів. Я відверто хочу сказати, що це перспективний ринок в Україні. Тому ми будемо далі працювати в цьому напрямку.
– До речі, уряд Індії, приміром, вважає, що сувенірна продукція країни, особливо народні промисли і традиції – це обличчя держави та стратегія просування країни у світі.
– Так. У нас, на жаль, відсутня системність у позиціюванні України як країни багатих культурних традицій. Наприклад, ворота країни – вокзали та аеропорти. На цих просторах, на жаль, відсутня брендова продукція, що пов’язана з ексклюзивним українським продуктом. Є псевдосувенірка китайського виробництва. Ми маємо презентувати наших дизайнерів, наших майстрів. Саме це повезуть до дому туристи. І саме ексклюзивний асортимент Duty free в українських аеропортах може вплинути на бажання іноземців відвідати нашу державу. Чому ні? Чому ми не розглядаємо Україну, як країну для шопінгу? Але це тема вже зовсім іншої розмови. Сьогодні ми зробили унікальний двомовний Віртуальний музей, який позиціонує Україну назовні. ЦЕ – наш перший крок у напрямі формування культурного ідентифікатора країни.
Довідка. До експозиції віртуального музею увійшли національні історичні здобутки української культури, в тому числі елементи, що вже потрапили до переліку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО, – петриківський розпис і козацькі пісні Дніпропетровщини.
Спілкувалася Світлана Вишневська