Власне, я не маю нічого проти макіяжу, хоча сама вкрай рідко користуюся. Ну, лінива, що тут кривити душею. І ще мені здається, що я стаю не схожа на себе, і мені від цього робиться некомфортно. Але то таке. Буває, дивлюсь на якусь жінку – ну очей не відвести – краса! Розумію, велику роль у цій красі відіграє саме правильний макіяж. Такий, що пересічна людина й не здогадається, що то не природній вид, а, так би мовити, мистецтво.
І так би й було надалі, якби останніх кілька років у наше буденне життя не ввірвалась мода на накладні вії і оці брови, що скоріше схожі на вуса не на своєму місці. До цього мене трохи коробили синтетичні нігті, оті, що не менші ніж кігті у ведмедів грізлі та ще й оздоблені як новорічні ялинки. Але все ж таки пальму першості забрали «пухнасті очі» – комплекс тюнінгу навколо них, очей тобто.
Спочатку розберемось із віями. Я десь розумію тих дівчат-жінок, які не змогли своєчасно спинитись на кількох додаткових штучних війках, що додають пікантності погляду. Отак і бачу – приходить така жінка до майстра, ну не дав їй Бог довгих закручених вій, тому й намагається вона зробитись красивішою за допомогою косметичних маніпуляцій. У цім нічого поганого немає. Навіть є дуже багато хорошого. Але згодом ця умовна жінка звикає до мінімальних змін, і їй хочеться більшого (така вже жіноча природа). Тут, на мою думку, вже можна говорити про залежність. На зміну кільком війкам приходить додатковий ряд, але поки що тоненьких, наближених до природних, таких «на грані фолу», але ще не за цією гранню. За півроку жінка розуміє, що немає меж досконалості. Планка, як то кажуть, падає і – вуаля, очі її вже обрамлені чимось схожим на хутро. Довжина цієї дивовижі примушує нервово ковтати слину тих, хто ненароком затримав погляд на ній. Я й за собою помічала – неухильно й дещо нахабно споглядала, як кліпає така жінка. Здавалось, от-от вона не зможе розчепити повіки, ця рослинність переплететься і все… доведеться викликати еменесників.
Тепер про брови. Оце дійсно страшна тема. ФБ-стрічка завалена фотками щасливих дівчат, які хизуються цим багатством. Там на обличчях взагалі нічого немає, крім цих двох наїжачених птахів. Я б руки пооббивала тим майстрам, які ставлять подібні експерименти над незрілими в психологічному плані особистостями. Мені навіть здається, що ці «художники» просто вибивають із колії потенційних конкуренток. Ну, знаєте, що на десять дівок – дев’ять легенів. Отож, після кожної такої клієнтки, у майстра підвищуються шанси зустріти гарного хлопця і зав’язати з ним стосунки. Це якщо майстер сам (сама), як то кажуть, чоботар без чобіт.
Ну, от як при світлій памяті і здоровому глузді можна собі на обличчя підсадити цих «чужих»? І це ж не просто тимчасово наліпили на клей шматочки хутра чи пір’я, це свої брови вибрити, а зверху намалювати. Ба ні, аби ж то просто намалювали – набили інші! А оті пухнасті – то, кажуть, ліплять по одній бровині аж до повної засадки грядки рясними кущами. А як завтра мода повернеться так, що брови, взагалі, ввійдуть у режим «мове тону»? Що тоді? Вирізати шматки шкіри з татуюванням? Бррр. Ну, це я, звичайно, фантазую, але згадуючи фантастичні фільми двадцятирічної давнини, котрі тепер зовсім не здаються фантастичними, стає моторошно.
І вже стільки про це говорили, стільки іронізували, так часто відкрито насміхались, а бажаючих оброваститись не меншає. Певно, це щось на кшталт масового психозу. Його можна витіснити лише іншим захопленням. Думаю, на черзі – пушок на верхній губі. Раніше, знаю, його, як і брови, власне, вискубували. А що? Жінка з вусиками – це, кажуть, жінка з темпераментом…
