Для того, щоб щось купити, треба щось продати.Це — в житті.
Для того, щоб щось отримати, потрібно щось відібрати і поділити. Це — в політиці.
У нашого світу — дуже глибока і складна історія. Історія, яка завжди була пов’язана з війною як головним інструментом експансії, захоплення чужих територій чи майна. Війна об’єднувала і роз’єднувала, створювала могутні союзи. В основі війни завжди були явні і приховані інтереси. Війна завжди приходила на чужу територію, аби змінити кордони, захопити ресурси і поневолити народи.
Саме війна історично звеличувала одні країни і змивала з географічних мап інші. Як правило, найжорстокіші і найкривавіші правителі, які захопили найбільшу кількість чужих земель і ресурсів, поневолили найбільшу кількість народів, ставали в історії «великими» об’єднувачами своїх країн і творцями «великих» імперій.
Ті, хто бажав стати або залишитися «великими», завжди створювали союзи, аби відібрати і розділити чужі ресурси. Так і сьогодні Німеччина, Австрія і Росія відтворили свій історичний альянс, аби переділити енергетичний ринок ЄС, зокрема, й за рахунок України. І цей переділ завуальовано назвали «Норд Стрім-2».
ГІБРИДНІ ФОРМУЛИ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ
Світ змінюється на наших очах. Стає глобальним, взаємно відкритим і чутливим, а відповідно, уразливішим.
Парадигма війни змінюється також дуже швидко, втягуючи в свою орбіту інтересів дедалі нові простори. Космічні зоряні війни, інформаційні війни, кібер- і хімічні атаки, ядерна та бактеріологічна зброя стали звичними у суспільному розумінні.
Кожен етап розвитку людства мав свою специфічну формулу війни і лише їй властиві інструменти захвату. В минулому столітті міцно увійшло в ужиток поняття «війна за енергетичні ресурси». Спочатку — за вугілля, потім — за нафту, а сьогодні — за газ. Це слугувало потужним поштовхом створення нової зброї — енергетичної. Вона, в умовах глобального дефіциту енергетичних ресурсів, спрямована на завоювання енергетичних джерел і перерозподіл енергетичних потоків, а найголовніше — на здобуття політичного впливу на тих, хто не має енергетичних ресурсів чи має їх значний дефіцит. Сьогодні формула війни стала гібридною, об’єднуючи у своїй складній системі «глобальних нелінійних» рівнянь найсучасніші досягнення людства і використовуючи їх у найцинічніший спосіб. Енергетична матриця цієї гібридної формули війни є однією з головних у сьогоднішньому світі, що постійно воює.
На жаль, енергія замість своєї творчої місії збереження людського життя стала одним з наймогутніших інструментів війни. І саме енергетичні ресурси і шляхи їхнього доправлення стали сьогодні визначальними у формуванні геополітичних альянсів, стратегій та програм.
АКЦІОНЕРНІ ТОВАРИСТВА ВІЙНИ: СТАРІ СОЮЗНИКИ, СТАРІ ВОРОГИ
Будь-яка війна потребує великих витрат, але в разі перемоги вона покриває їх із лишком і дає переможцеві величезні доходи. Бажання отримати великий прибуток потребує великої війни. А велика війна завжди потребує великих союзів. Мовою бізнесу — створення акціонерних товариств війни закритого типу, а інколи — і публічних відкритих.
Це майже як інвестувати в дуже ризикований проект, у разі успіху якого переможець отримує все або переможці ділять усе. Зокрема — і політичний вплив на тих, кого вони перемогли. І, відповідно, — ресурси переможених.
Усі союзи мають своє історичне коріння, приховані зв’язки і традиції. За цих умов межа між інтересами країни, інтересами бізнесу і інструментами війни стирається.
Так і сьогодні «Норд стрім-1 і 2» — це стратегічний енергетичний союз між Німеччиною, Росією та Австрією щодо переділу європейських енергетичних ринків і шляхів доправляння енергії. Це союз, який має глибоке історичне коріння в Європі. Союз, який неодноразово змінював політичну мапу Європи. Але, зрештою, завжди призводив до трагічного військового протистояння між самими учасниками союзу.
Наведу лише кілька історичних прикладів.
Наприкінці ХVIII століття, внаслідок трьох поділів між Австрією, Пруссією і Росією з політичної мапи Європи зникла Польща, більш ніж на сто двадцять років. Польща була однією з найдемократичніших держав Європи того часу, але перебувала в стані глибокої політичної кризи та економічного занепаду.
Цей самий союз у різних конфігураціях був підґрунтям всіх антинаполеонівських коаліцій, зокрема й сьомої (25 березня 1815 року). Сьома коаліція об’єднала Австрію, Пруссію, Росію та Англію і скінчилася повним розгромом Наполеона при Ватерлоо.
Перша світова війна розвела вчорашніх союзників по різні сторони лінії фронту: Австрію і Німеччину — по один бік, Росію — по інший. Війна слугувала головним каталізатором подальших революцій і соціальних потрясінь, які торкнулися і Росії, і Німеччини. Такий процес скінчився колосальними жертвами і втратами. Внаслідок війни припинили своє існування чотири імперії: Російська, Австро-Угорська, Османська та Німецька.
Що відбувалося з Європою до і після Другої світової війни, ми добре пам’ятаємо і знаємо.
«Дружня рука», простягнута Радянською Росією приниженій і переможеній Німеччині після ганебного Версальського договору з питань військової і технічної співпраці «призвела» до підписання пакту Молотова — Ріббентропа та поділу Польщі.
За великим рахунком, хоч би як це подобалося нашим європейським партнерам, «Норд стрім-1 і 2» — це енергетичний пакт Молотова — Ріббентропа на початку XXI століття. Лишень об’єктом тепер є Україна, а предметом поділу не територія, а український енергетичний потенціал. Сьогодні можна чути аргументи, що, мовляв, певна частина транзитного потенціалу газотранспортної системи України залишиться. Але в принципі яка різниця, як наш енергопотенціал хочуть поділити: у три етапи, як Польщу в ХVIII столітті, чи за один, як 1939 року? «Вагомі аргументи» знаходилися завжди, аби заспокоїти одних і виправдати інших. Але так само завжди це добром не закінчувалося, передусім для тих країн, чию територію таким чином «ділять».
ЕНЕРГЕТИЧНІ РЕСУРСИ І ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ВПЛИВ
У своїй статті «Україна на розломі цивілізацій» («Українська правда», 25 травня 2011 р.) я аналізував вплив на Україну історичного геополітичного «бермудського трикутника» з центрами в Москві, Варшаві і Стамбулі на певному історичному етапі. Сьогодні ці геополітичні центри змістилися, але один, як і раніше, залишається в Європі. Де-юре — у Брюсселі, а де-факто — в Берліні.
Підсилити геополітичний вплив Берліна на членів Європейського Союзу можна лише за рахунок додаткових ресурсів. І Німеччина розглядає «Норд стрім-1 і 2» як один з головних і дуже важливих «підсилювачів».
Зрозуміло, що роль потужного енергетичного хаба дає серйозний шанс на посилення ролі регіонального економічного лідерства. А, відповідно, — економічного і політичного впливу та інтеграції. Це дуже важливо для Німеччини у контексті процесів децентралізації, які зростають у Європейському Союзі і створюють багато внутрішніх проблем на тлі відносин зі США й адміністрацією Трампа, що дедалі ускладнюються.
Це, до речі, важливо і для Туреччини, яка претендує на роль потужного енергетичного євразійського хаба і на свій особливий вплив на Близькому Сході в контексті політики президента Ердогана щодо відтворення «великої Османської імперії».
З одного боку — анексія Росією Криму і політичні переслідування кримських татар, з другого боку — енергетична дружба з Росією і будівництво «Турецького потоку-1» і «Турецького потоку-2». В обох випадках Москва дуже професіонально підігрує амбіціям Німеччини і Туреччини, розв’язуючи при цьому свої дуже важливі геополітичні завдання як у Європі, так і в Азії.
ЄВРОПЕЙСЬКІ ЦІННОСТІ ЧИ ПРИБУТОК ДЛЯ ОБРАНИХ?
Напевно, енергетично, а, відповідно, й економічно «Норд стрім-2» посилить Німеччину і, можливо, принесе кільком компаніям величезні прибутки. Але слід розуміти, що він істотно ослаблює країни східної Європи. Істотно посилює позиції Росії в Європейському Союзі і де-факто дезавуйовує європейські санкції. І що особливо важливо для нас, критично послаблює енергетичну безпеку України. Для нас же — це справа не лише європейських цінностей, а й українських принципів.
Яку Україну хочуть позбавити енергетичної безпеки і незалежності?
Україну, до якої, звичайно, є серйозні критичні зауваження європейських партнерів, що мають об’єктивний характер, а часом і не дуже. Україну, яка в односторонньому порядку відмовилася від ядерної зброї і довірила свою долю підписантам Будапештського меморандуму, один з яких анексував частину української території, грубо й цинічно порушивши всі міжнародні норми і правила.
Україну, молодь якої вийшла на Майдан, аби захистити не просто свою європейську перспективу, а й загальні європейські цінності в Україні.
І ніхто тоді не замислювався над тим, що всього лише за чотири роки європейські цінності, перемішані із запахом російського газу і грубих грошей, можуть просто задушити країну, яка сотні років у важких муках і випробуваннях шукає свій власний шлях незалежного демократичного розвитку.
Після поділу ресурсів, як правило, завжди відбувається поділ території. Тим паче що «авансова» анексія українського Криму в цій складній геополітичній війні вже відбулася.
А чергові аргументи, що «Україна сама винна», завжди можна знайти.
Тому ми все бачимо, все розуміємо і готуватимемося захищати свою країну від чужої енергетичної зброї, навіть якщо на ній стоятиме штамп «зроблено Росією для Європи»!
Олександр Домбровський
Малюнок Віктора Богорада