На думку відомого експерта у галузі фалеристики Миколи Омельченка, гроші є одним з найбільш упізнаваних символів держави, тож, відповідно, є й інструментом пропаганди. Формат російсько-українського інформаційного протистояння у галузі нумізматики став предметом сьогоднішнього детального аналізу.
Головним об’єктом обговорення є ті проблеми, що накопичилися в українській нумізматичній програмі за останні десятиліття.
Перша проблема – це нездатність Національного банку орієнтуватися в політичних подіях та викликах останніх років. Ситуація стає очевидною на прикладі прославляння в описі українських монет «георгіївських стрічок» в той час, коли вже усі розуміли, яку загрозу несе цей символ, за багато років до початку війни. Попри попередження, Національний банк продовжував наполягати на своїй правоті та використанні цього символу.
Друга проблема – це тиражі монет. Більшість населення країні ніколи в житті на бачила яскравих, художніх, тематичних монет. Виникло це завдяки тому, що Національний банк всі роки монети випускає в обіг дуже малим тиражом, а з 2005 року майже всі монети (за виключенням трьох монет) були переведені зі засобів обігу до сувенірної продукції. Тому: маленькі тиражі, та продаж монет за ринковими цінами призвела до того, що їх має дуже обмежене коло колекціонерів. Таким чином в державі монети не виконують ні функцію обігу, ні несуть до населення культурну спадщину народу, ні пропагандистське та просвітницьке навантаження.. Порівняння тематики та тиражів монет інших країн наштовхує на думку, що Національний банк тримає населення в інформаційному вакуумі, коли інші країни вводять в реальний обіг монети багатомільйонними тиражами десятками і сотнями видів. Кризові явища в економіках призвели до того, що головні банки держав почали працювати для населення. Народу не потрібно йти і шукати свою історію в касі за гроші, історія приходить до них в руки як засіб платежу, а тільки потім гроші впливають на свідомість. Україна залишилась обабіч дороги від останніх світових тенденцій. Більше того, майже усі пропозиції колекціонерів наштовхуються на спротив керівництва НБУ.
За час після проведення реформи 2 вересня 1996 року українці ніколи не бачили яскравих ювілейних банкнот. Рік листування з Національним банком з проханням випустити першу таку бону в масовий обіг до 200 річчя Шевченка отримав величезний спротив з боку НБУ. У своїх відповідях вони писали, що введення пам’ятних бон буде платати населення, писали, що вже достойно відмітили Шевченка випуском монет та інше. В кінцевому випадку вийшла в обіг нова бона, ініціативу введення якої НБУ не признає за нашими листами, але на одне із звернень, що з запізненням надійшло до НБУ з Адміністрації президента Національний банк відповів, що вже ввели таку ювілейну бону. Ось так буває. Це була перша перемога. Була б і друга, якби Національний банк ввів в обіг знову ж таки бону введення в обіг якої ми добивалися цілий рік. Вони погодилися, але мізерним тиражом. Потім, за місяць до введення її в обіг перейменували, збільшили тираж, та весь великий тираж перевели в розряд сувенірної продукції. Таким чином цього разу населення знову не отримає в руки пам’ятний, яскравий засіб платежу. А стосовно аргументів НБУ, що населення буде плутатися в пам’ятних бонах, то хочеться нагадати працівникам головного банку, що при введенні в обіг таких бон вони миттєво зникають з обігу та витягують з карманів населення додатково мільярди гривень, при розумній політиці на різниці між собівартістю виготовлення та номіналом. В Національному банку це не розуміють і вміють рахувати тільки ті, гроші, що отримали безпосередньо в свою касу, таке складається враження. Саме так вони й поступили з боною 20 грн до 160-ряччя Івана Франка, весь тираж якої хочуть продати на сім гривень дорожче номіналу. І ще, з 1996 року станом на перше грудня 2016 року НБУ ввів в обіг 75 різновидів банкнот. При чому кожен номінал в чотирьох – шести дизайнах, які кардинально відрізняються один від одного з однакового номіналу. Цей факт зовсім не бентежить НБУ. Не можу сказати що це, чи навмисне перекручування фактів, чи некомпетентність чи щось інше в роботі Національного банку.
Декілька прикладів для порівняння: за два роки окупації Криму Росія ввела в реальний обіг монет та бон присвячених тільки Криму в загальному об’ємі більше, ніж Україна за усі 20 років існування гривні. Це яскравий показник коєфіцієнта корисної дії НБУ для інтересів держави.
Другий приклад: В Україні майже ніде не використовує населення графічний знак гривні. Виникає питання – чому? Відповідь – в окремій публікації.
Про ці, та інші проблеми більш детально в самому інтерв’ю.