Голова громадської організації «Поклик серця» з Калинівки Олександр Відерський допомогу на передову збирає і возить ледь не з самого початку бойових дій на Сході країни. Волонтер розповідає, що їздити на фронт намагається якнайчастіше, за два з лишком роки побував там близько 80-ти разів. Але, не секрет, що «графік» поїздок залежить від того, наскільки активно вінничани допомагають зібрати вантаж.
Набагато важче стало збирати – люди, які тут, на мирній території, зневірились, дається взнаки й економічний стан, бідність… Трохи краще стало восени – на селі збирають, дякувати Богові, гарний урожай, є такі села, де дуже добре люди підтримують, – каже Олександр Відерський.
Серед таких він називає Пеньківську територіальну громаду Літинського району. Каже їздив туди вже двічі, завантажували «бус» буквально на одній вулиці. Тож домовились з людьми про наступні приїзди.
Багато залежить від голови села. Є голови, які мають бажання допомагати, не дивлячись, що передвиборної кампанії скоро не буде… Видно, що люди небайдужі, – говорить Олександр Відерський.
До Пеньківської громади входять чотири села: Пеньківка, Підлісне, Бруслинівка і Супрунів. За словами сільського голови Сергія Дозорця, 12 земляків, наразі, є учасниками АТО: хтось уже повернувся з передової, хтось ще боронить цілісність України. Сільрада намагається посильно підтримати кожну родину захисників: земельні ділянки виділили усім бійцям, гроші на допомогу у місцевому бюджеті, нехай і невеликі, але зайшли.
Звернулися хлопці, щоб допомогти зібрати допомогу бійцям-добровольцям, як ми могли відмовити. Слід подякувати мешканцям наших сіл за небайдужість, місцевим підприємцям і фермерам. Сам не очікував, що земляки відгукнуться настільки активно, – каже Сергій Дозорець.
До речі, допомогу на фронт тут збирають вже не вперше, навіть власну «схему» відпрацювали: депутати та працівники сільради наперед оголошують по вулицях, коли під’їде транспорт, і в призначений час мало не з кожної хати хтось щось виносить: картоплю, овочі, фрукти, закрутки…
Перед від’їздом на передову у Вінниці волонтери довантажують автівку зібраною на ринках водою та «екзотикою»: персиками, кавунами, динями. Важко, кажуть, шукати пальне, адже світ до зони бойових дій неблизький. Не завжди витримує машина.
Кілька разів ламалися дорогою, добре, що хоч не там, де шляхи прострілюють, – розповідає, повернувшись разом з Олександром Відерським з поїздки до Широкиного, волонтер Олександр Рекало. – Вражають розгромлені будинки, спорожніле селище. Ми якраз розвантажували бус, коли побачили над собою безпілотника, було вже темно, спрацював спалах – хлопці кажуть, то так фотографують. Пройшло зовсім мало часу – і неподалік вже падали снаряди, жахливо, коли здригається земля під ногами…, – ділиться враженнями Олександр Рекало.
А ще, кажуть хлопці, після поїздок в зону бойових дій болісніше сприймають людську байдужість, яку нерідко зустрічають, збираючи допомогу.