У ніч на 7 липня, тобто на ніч з 23 на 24 червня за старим стилем в Україні, Білорусі, Росії відзначають традиційне свято Івана Купала (Купайла).
Свято має дохристиянські корені.
В слов’янських народів це був день літнього сонцевороту (сонцестояння — 20-22 червня), який відзначався язичниками. Згідно з християнським календарем, на ці дні припадало Різдво Івана Хрестителя (24 червня за старим стилем), яке і святкують християни східного обряду. В народі ж Різдво Івана Хрестителя помилково називають святом Івана Купала. Назву пов’язують з ім’ям язичницього бога Купало — богом земних плодів. Колись йому приносили в жертву хліб. В Польщі Купала святкують в ніч з 22 на 23 червня.
Головні атрибути свята — це Купало й Марена (Марена, Мара, Марина).
Святкували Купала здавна по всій Україні, щоправда з певними відмінностями по регіонах. За радянські роки частина притаманних святу регіональних звичаїв відмерла. Подібні звичаї існували, або існують ще й тепер, і в багатьох інших народів: чехів, німців, австрійців, сербів, болгар, поляків, англійців, білорусів та росіян.
Святкування розпочиналося в заздалегідь домовлених місцях, переважно біля річок. Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок. Обов’язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі. Купальське вогнище, згідно з переказами, має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Так, вважалось, що коли дівчина і хлопець, які кохають один одного, узявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їх руки залишаються з’єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом.
Також існує повір’я про цвіт папороті, котрий ніби то з’являється в купальську ніч. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила.
Існує повір’я, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з “іванівською” росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу. За народними легендами цілющі трави сіють русалки — потоплені дівчата, мавки — душі маленьких нехрещених дітей та інші духи природи. Вони ж доглядають за зіллям і знають, як і коли його вживати.