Наприкінці травня Вінницький будинок-інтернат геріатричного профілю відзначатиме 35 років з дня заснування. Нині тут проживає 220 громадян – як люди похилого віку, так і молоді люди з інвалідністю. Нещодавно місцеві ЗМІ облетіла новина, про начебто жахливі умови перебування вихованців закладу та грубе поводження з боку персоналу. Вінницькі журналісти вирішили завітати до інтернату, аби розібратися у ситуації.
Тільки увійшовши на територію закладу, що по вулиці Хмельницьке шосе, 106, замість жахіть побачили мирно відпочиваючих у саду літніх людей. Хтось на інвалідному візку повільно їхав алейкою, хтось сидів у альтанці із товаришами, читаючи газету. Із гостями вітаються чемно, привітно розмовляють із прибиральницею, котра вийшла підмітати поріг.
– У нас багато людей на візках, тому приміщення для них повністю пристосоване. Багато лежачих людей – всього дві санітарки їх обслуговують. Зарплата – менше двох тисяч гривень. Але нікого не минають, миють їх постійно. Є їдальня з 4-разовим харчуванням, бібліотека, актова зала і кінозал, телевізори є на кожному поверсі і в палатах, кімнати відпочинку, перукарня. Навіть етнічний фото-музей – тут експонати, яких нашому краєзнавчому немає. У нас навіть тут створили сім’ю – подружжя Вишневських. Люди познайомилися в нашому інтернаті і вже 15 років разом. Їх окрему палату виділили. Тому дуже прикро чути такі провокації, що ми тут знущаємося, – розповідає психолог інтернату Марина Лапченко.
Здивована такими закидами і голова громадської організації молоді з обмеженими фізичними можливостями «Гармонія» Раїса Панасюк. Свого часу вона також була вихованицею цього інтернату, і пам’ятає про нього тільки хороше.
– Я провела тут 8 років. Переїхавши з села до Вінниці, я була просто молодою людиною з обмеженими фізичними можливостями, яка не знала що її чекає. Саме завдяки працівникам інтернату я відчула, що мої можливості необмежені. Працівники інтернату стали моїми першими друзями, з якими ми до цих пір дружимо. Вони стали моєю сім’єю. Робити щось стає набагато простіше, коли є люди які тебе розуміють, підтримають, і підставлять своє плече. Цей інтернат залишився для мене стартовим майданчиком, звідки почалася моя громадська діяльність, і зовсім інше життя. Я тут отримала вищу освіту. Це єдине місце, яке повністю адаптоване для людей на візках. Та що там казати – ми тут колись навіть Новий рік зустрічали, бо жодна квартира не вмістить у собі навіть чотирьох людей на візках. Ми досі часто бачимося або спілкуємося, цікавимося справами. Словом – як одна велика сім’я, – каже Раїса Панасюк.
Недоліком вона вважає саму систему інтернатних закладів – вона є досить застарілою, а потреби вихованців інтернатів змінюються, осучаснюються. І над цим ще треба працювати.
– Я була в багатьох інтернатах, і можу сказати, що у Вінниці умови для перебування шикарні, – стверджує Раїса Панасюк.
Не може з цим не погодитися Станіслава Шевчук. Вона в будинку-інтернаті живе уже протягом 9 років.
– Ніхто ніде за мною так дивитися не буде, як тут. Я сама не можу ні лягти, ні піднятися. А тут можуть допомогти», – каже жінка.
Підтверджують це і Василь та Тетяна Вишневські, про яких раніше згадувала психолог.
– Я два роки з нею спілкувався в інтернаті, і врешті запропонував побратися. Весілля теж тут було. Ми обоє на візку. Я не думав, що тут зі мною щось подібне станеться. А от вийшло, що вже 15 років у шлюбі. І дбають тут про нас, – посміхаючись, розповідає Василь Вишневський.
Проходячи старенькими, але чистими коридорами, зазираємо до санітарної кімнати.
– Вихованці самі вирішують, коли їм митися. Зазвичай, душ приймають через день, лежачих обмиваємо, як замінюємо підгузки, а це кілька разів на день, – розповідають санітарки.
До однієї із таких пацієнток і прямуємо. Антоніна Муляр має варикозне розширення вен та рожисте запалення. Аби рани не поширювалися, жінка має постійно тримати ноги на підвищенні. Самі її рани стали шокуючою ілюстрацією до начебто знущання над пристарілими в інтернаті. Та насправді жінка говорить, що це єдине місце, де до неї добре ставляться і доглядають.
Звісно, чимало недоліків є в інтернаті. Але все ж тут намагаються крокувати в ногу з часом. До прикладу, цьогоріч встановили сонячний колектор, який використовують для підігріву води в їдальні.
– Багато посуду треба перемити, а тарифи ростуть. Ось так вчимося економити. Воду підігріваємо цілодобово. Ще й для прання використовуємо, – каже Марина Лапченко.
За іі словами, персоналу відомо, що інформацію щодо порушень в інтернаті надіслано і в облдержадміністрацію. Чекають, що скоро до них прийдуть з перевіркою. Проте запевняють, що ховати їм нічого і до перевірок готові.