У середу, 10 вересня, у ДонНУ ім. В. Стуса відбулася творча зустріч із відомою поетесою , громадською діячкою, публіцисткою, членом Спілки письменників України Ніною Гнатюк.
Ніна Гнатюк презентувала студентам університету свої книги та видання, які були упорядковані нею, прочитала свої вірші. А ще розповіла цікаві факти зі свого життя: як стала журналісткою, про знайомство та дружбу з Ліною Костенко та іншими відомими письменниками, про премії для талановитих людей.
Ніна Гнатюк, Ліна Костенко та Марія Приймаченко
Щодо знайомства із Ліною Костенко, то пані Ніна показала студентам її автограф та розповіла, якою є для неї поетеса-шістдесятниця:
У 1992 році я привела на радіостудію Ліну Костенко, тому що вона там ніколи не була. Ми з нею вели дві програми. Починаючи з цього моменту, ми з українською письменницею 20 років прекрасно спілкуємося. У мене є книги із її автографом. Ці автографи для мене найдорожчі за Шевченківські премії. Спілкуватися із Ліною Василівною – це як ходити по мінному полю – ти не знаєш, де підірвешся. Вона надзвичайно вимоглива, пронизує своїм поглядом, ти не знаєш, яка думка зараз у неї в голові. Треба вміти слухати та вставити слово лише тоді, коли воно буде доречним. Я пам’ятаю наші поїздки із нею, їх було дуже багато. Якось пані Ліна зі своїм чоловіком звозили мене до Чорнобиля. А ще вони мене звозили до Марії Приймаченко, – розповідає Ніна Гнатюк.
Історія про зустріч із Марією Приймаченко – дійсно дуже цікава.
На старенькому «Запорожці» ми з Ліною Василівною та її чоловіком їхали до Марії Оксентіївни в село. Ми ледве помістили у той малесенький автомобіль. Чоловік Ліни має проблеми із ногами, він ледве сідав за кермо. У Марії Оксентіївни ми розглядали її картини, багато спілкувалися із нею та її чоловіком, коли вже виїжджали з її подвір’я, то Пані Ліна промовила до чоловіка: «Зупинися! Я щось забула». Коли Василь Васильович зупинився, його дружина вийшла, а повернула через 15 хвилин зі словами: «Слава Богу». Василь Васильович запитує: «Що ж ти забула, Ліночко?», вона йому відповідає: «Забула поцілувати руку Марії Приймаченко». Невдовзі, пані Марія померла.
Історія про подорож до Марії Приймаченко неабияк здивувала Ніну Юхимівну:
Згадую вчинок Ліни, і мені спало на думку: «Наша влада забуває поцілувати руку народним майстрам: художникам, композиторам і поетам. Там, де немає національної культури, де не збережене багатство і корені національної мови – економіка ніколи не буде могутньою, тому що робити велику, незалежну державу можуть лише національно свідомі люди.
Ніна Гнатюк згадала й про інтерв`ю, яке вона зробила з Ліною Костенко і яке так і не було опубліковано:
Коли я працювала в «Урядовому Кур’єрі», мені редактор дав завдання – взяти інтерв’ю у Ліни, і при цьому пообіцяв виписати премію. Я, звичайно, поспілкувалася із Ліною, у мене вийшло 86 сторінок тексту, з них я зробила шість. Коли дала Ліні прочитати, вона заборонила мені це публікувати, мовляв, поділилася цим всім лише зі мною, а читачі цього не зрозуміють. Я не образилася на це. Я все одно її люблю й пишаюся, що знайома з нею.
Про пам’ятник Т. Шевченку у Вінниці та про Василя Стуса
Про Шевченка можна багато розповідати – розглядати його біографію, твори, погляди на життя, це була надзвичайно талановита людина. На жаль, у Вінниці забрали пам’ятник Шевченку. Це жахливо, у місті має бути 5 чи 6 пам’ятників для людей, щоб вони вселяли надію у краще життя, очищали нас від бруду, якого сьогодні так багато, – вважає Ніна Гнатюк.
Говорила поетеса і про Василя Стуса:
В Рахнівці (там народився Василь Стус- Ред.) була понад 30 разів. Хата дружини його двоюрідного брата там досі є, і у ній все збереглося. Якщо б Василь Семенович залишився жити, то це був би директор інституту чи академії. Він вірив, що вдосконалюючи систему,- можна чогось досягти. З ним можна було робити життя, сьогодні важко знайти таких людей…
Наприкінці творчої зустрічі студентки 3-4 курсу Стусівського університету продекламували вірші Ніни Гнатюк.
Довідка. Ніна Юхимівна Гнатюк – поетеса, публіцист, критик, перекладач, упорядник. Народилася в селі Безводне Ямпільського району Вінницької області. Навчалася у Вінницькому педагогічному інституті на філологічному факультеті. Працювала у редакціях: «Слово хлібороба» та ямпільській районній газеті. Була кореспондентом обласного радіо, керувала обласним літературним об’єднанням (1980-1990).
З 1991 року Ніна Юхимівна живе в Києві, де цього ж року вела на Українському радіо літературну програму – «Кобзар». Працювала у Секретаріаті ВР, була секретарем Національної спілки письменників України.
Авторка 8 збірок поезій: «Пелюстка грому», «Прощання з березнем», «Посіяла жито», «Час колосіння», «Дякую долі», «Шовковиця, «Поки люблю і вірю», «Поміж небес і трав».
Твори поетеси відзначені низкою літературних премій: обласною – ім. Трублаїні (1968), всеукраїнськими – ім. Островського (1980), Т. Мельничука (1998), П. Тичини (2003), Д. Нитченка (2004).
Наталя Притуляк